ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 28 Господарського процесуального кодексу України

Метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі.

ГПК не визначає поняття судового представництва. У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Таке визначення є традиційним для науки процесуального права.

 

Процесуальне представництво визначається також як виконання процесуальних дій однією особою від імені та в інтересах іншої особи, або юридична діяльність представника для особи, яку він представляє.

Хоча прокурор формально долучається до кола учасників судового процесу, він через свій професійний статус не має права бути представленим особою, яка не є працівником прокуратури.

За змістом частини 1 коментованої статті особа представника процесуально заміщує юридичну особу, яку він представляє. Враховуючи, що юридична особа в будь-якому випадку набуває прав і несе обов'язки (зокрема, процесуальні) через свої органи, вона не може брати участь у справі інакше ніж через представника. Тільки через представника у справі беруть участь особи, яких у правовідносинах представляють їхні законні представники.

У випадку, коли прокурор або юридичні особи звертаються до господарського суду із позовними заявами з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, ці особи мають право на призначення власних представників, незалежно від участі у справі представників осіб, що звернулися до господарського суду з позовом.

Слід зазначити, що ГПК не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа.

Важливою в аспекті коментованої статті є правова позиція Конституційного Суду України, викладена в Рішенні від 16 листопада 2000 р. N 13-рп/2000 у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника): закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві. Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право особи з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Представником у господарському суді може бути лише дієздатна особа. Мається на увазі дієздатність не процесуальна, а матеріально-правова.

Відповідно до ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Згідно зі ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Особа, яка є представником, повинна мати належним чином посвідчені повноваження на ведення справи в суді.

Юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи. Так, відповідно до ст. 95 ЦК філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Як зазначається в роз'ясненні Вищого господарського суду України від 28.07.94 р. N 02-5/492 "Про участь в судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб", представниками сторін у судовому процесі можуть бути інші, крім їх керівників або заступників керівників, уповноважені особи. Якщо у справі від імені юридичної особи бере участь відособлений підрозділ, процесуальні документи має право підписувати керівник або заступник керівника цього підрозділу.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.01.2006 р. N 34/224 у справі за позовом ВАТ до ЗАТ про стягнення 1593424,19 грн. зазначається, що відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, надають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язане не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії.

Не можна вважати процесуальним представництвом те, що юридичну особу представляють її органи. Органи юридичної особи не наділені спеціальним процесуальним статусом і діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами. Орган юридичної особи веде в господарському суді справу без довіреності, на підставі своєї компетенції. Отже, якщо у справі від імені юридичної особи виступає її уповноважений орган, це не позбавляє юридичну особу права призначити представника через надання йому довіреності.

Не можуть бути представниками у справі в господарському суді:

секретар судового засідання, перекладач, експерт, які беруть участь у цій само справі;

судді, працівники апарату господарського суду, слідчі, прокурори, нотаріуси, народні депутати України та депутати місцевих рад, окрім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, або як законні представники;

особи, визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними.

Якщо особа бере участь у справі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, вона не може бути представником особи, яка бере участь у цій само справі. Зазначені особи або є штатними працівниками суду (секретар судового засідання), або є особами, які беруть участь у справі з метою сприяння встановленню істини у справі, що унеможливлює їх участь як представників, оскільки представники є особами, зацікавленими в результаті розгляду справи. Водночас, перекладач, експерт мають право бути представниками в інших справах, в яких вони не беруть участі як перекладач, експерт.

До категорій осіб, які не можуть бути представниками, віднесені:

- судді. Тут маються на увазі судді всіх судів, на яких поширюється дія Закону України "Про статус суддів". Згідно із ст. 1 цього Закону судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус суддів" суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Ця норма не поширюється на суддів і арбітрів третейських судів (арбітражів);

- працівники апарату господарського суду. До цієї категорії належать секретарі судового засідання, помічники суддів, судові розпорядники, інші штатні працівники господарського суду;

- слідчі. У розумінні ст. 102 Кримінально-процесуального кодексу України - це слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції та слідчі органів безпеки;

- прокурори. Маються на увазі прокурори, їхні заступники й помічники;

- нотаріуси, до яких відносять як державних, так і приватних нотаріусів. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім тієї, яка передбачена абзацом другим статті 4 цього Закону, а також викладацької і наукової у вільний від роботи час;

- народні депутати України;

- депутати місцевих рад.

Установлені обмеження випливають із специфіки основної професійної діяльності перелічених категорій осіб, яка є несумісною з іншими видами діяльності, крім наукової, творчої та викладацької.

Проте зазначені особи можуть бути представниками у випадку здійснення ними законного представництва.

Особи, визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, не можуть бути представниками в господарському суді. Відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Відповідно до ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Згідно зі ст. 40 ЦК фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони або третіх осіб. Причиною цього є те, що матеріально-правові та процесуальні інтереси сторін і третіх осіб у справі або протилежні, або не збігаються. Водночас у разі процесуальної співучасті на стороні позивача або відповідача одна особа може представляти процесуальних співучасників.

Відповідно до частини 2 коментованої статті керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначено законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище. Повноваження керівників юридичних осіб підтверджуються:

а) документами, що посвідчують їхнє посадове чи службове становище. До таких документів відносять накази (чи інші аналогічні документи) про призначення на посаду, протоколи зборів про обрання на посаду тощо;

б) установчими документами юридичної особи, в яких містяться повноваження посадових чи службових осіб, що беруть участь у справі як представники цих осіб.

Згідно із ст. 62 ГК підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. За ст. 82 ГК установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Повноваження посадової особи можуть ґрунтуватися безпосередньо на нормі закону. Так, згідно з п. 19 ст. 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження представляти Антимонопольний комітет України без спеціальної довіреності в суді.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Довіреність відповідно до ст. 244 ЦК - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Установлено вимоги до довіреності, що видається юридичною особою. Довіреність від імені юридичної особи повинна бути підписана її керівником чи іншою уповноваженою на це її установчими документами особою і скріплена печаткою відповідної юридичної особи.

Господарський суд вправі під час перевірки повноважень представника вимагати надання установчих документів із метою встановлення повноважень особи, яка підписала довіреність.

У літературі висловлювалася думка, що процесуальне представництво, будучи інститутом, притаманним усім процесуальним галузям права, є міжгалузевим інститутом права65. Виходячи з цього, до порядку видачі й форми довіреності на представництво в господарському суді слід застосовувати норми цивільного та цивільного процесуального законодавства в тій частині, в якій це питання не врегульоване нормами ГПК.

Відповідно до ст. 42 ЦПК довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Згідно зі ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу. Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі. Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Довіреність повинна містити:

- зазначення особи, що видає довіреність;

- зазначення особи, якій видано довіреність;

- зазначення третьої особи, перед якою здійснюється представництво (в даному випадку - господарський суд);

- повноваження представника;

- строк довіреності;

- дату видачі довіреності;

- підпис особи, яка видала довіреність, а якщо довіреність видано юридичною особою, то й печатку юридичної особи.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлено, вона зберігає чинність до припинення її дії. Довіреність, у якій не вказано дати її вчинення, є нікчемною (ст. 247 ЦК).

Якщо у справі бере участь іноземне підприємство, організація, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 34 Закону України "Про міжнародне приватне право" порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

Довіреність може бути видана на представництво у конкретній справі (разова довіреність), або на представництво в усіх справах у всіх чи певних судах (постійна довіреність).

Представник за довіреністю має право вчиняти всі процесуальні дії, що їх має право вчиняти особа, яку він представляє, якщо у довіреності не застережено обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.11.2004 р. у справі за позовом ДП "Донецьквугілля" до ОП "Шахта ім. О. Ф. Засядька" про стягнення 943762,18 грн. зазначається, що чинними нормативно-правовими актами не вимагається окремого уповноваження представника на вчинення такої дії, як підписання позовної заяви.

Також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.01.2004 р. N 20/2766 у справі за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі відділення "Дніпропетровське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів" філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" про стягнення вартості безпідставно отриманого у 1996 р. природного газу в сумі 1159409,31 грн. зазначається: представник юридичної особи, що діє на підставі довіреності, якою йому надано право представляти інтереси підприємства в судах з усіма правами, наданими чинним законодавством представнику сторони в судовому процесі, має право підписувати апеляційну скаргу на рішення суду, оскільки до процесуальних прав сторони законом віднесено право оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому ГПК.

Представництво в господарському суді можуть здійснювати адвокати. Коментована норма ГПК окремо не вирізняє адвоката з-поміж інших осіб, які представляють інтереси осіб у господарському суді. Отже, адвокати представляють інтереси своїх довірителів на підставі довіреності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру" адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Стаття 2 Закону (у редакції Закону України від 16.11.2006 р. N 355-V) передбачає, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Згідно зі ст. 5 цього ж Закону представництво в суді є одним із видів адвокатської діяльності.

У випадку, коли представником особи у господарському суді є адвокат, слід мати на увазі обмеження діяльності адвоката, встановлені ст. 7 Закону України "Про адвокатуру". Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він:

а) у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи;

б) брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий;

в) є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача;

г) в інших випадках, передбачених статтею 61 Кримінально-процесуального кодексу України.

Частина 4 коментованої статті визначає, що повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006 р. N 3575-IV) відокремлений підрозділ юридичної особи - це філія, інший підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Як зазначається у ст. 64 ГК, підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Президія Вищого арбітражного суду України у роз'ясненні від 28.07.94 р. N 02-5/492 "Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" зазначила таке. Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь. Якщо відособлений підрозділ уповноважений звертатися до господарського суду з позовом від імені юридичної особи, то таке ж право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу. Підсудність справи визначається відповідно до розділу III Господарського процесуального кодексу України за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи (частина четверта статті 15 ГПК).

У такому ж порядку визначається підсудність справи, якщо Національний банк України представлений його регіональним відділенням, яке має належним чином оформлені повноваження.

Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, господарський суд повертає позовну заяву на підставі пункту 1 статті 63 ГПК.

Якщо позов поданий до юридичної особи в господарський суд за місцезнаходженням відособленого підрозділу, якому надане право здійснювати від імені юридичної сторони повноваження сторони зі справи, господарський суд розглядає спір по суті. У разі відсутності таких повноважень позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю в господарський суд за місцезнаходженням юридичної особи.

Якщо у справі від імені юридичної особи бере участь відособлений підрозділ, процесуальні документи має право підписувати керівник або заступник керівника цього підрозділу.

Частина 5 коментованої статті встановлює порядок ведення справ у господарському суді громадянами.

На відміну від юридичної особи, фізична особа вправі брати участь у розгляді справи особисто і водночас мати у цій само справі свого представника. Якщо фізичну особу представляє її законний представник, він не позбавлений, у свою чергу, права призначити представника для ведення справи в суді.

Якщо у справі бере участь недієздатний чи обмежено дієздатний громадянин, його права і законні інтереси захищає законний представник. Представництво за законом визначається у ст. 242 ЦК. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Закон України "Про біженців" установлює, що законні представники неповнолітньої особи, яка не досягла вісімнадцяти років, - це батьки, усиновителі, дід чи баба, повнолітні брат чи сестра, опікуни чи піклувальники, призначені такими до прибуття в Україну, інші повнолітні особи, які до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження біженця взяли на себе відповідальність за виховання дітей; законні представники дитини, розлученої з сім'єю, - орган опіки і піклування, батьки-вихователі, опікуни чи піклувальники, призначені відповідно до законодавства України, представник дитячого будинку чи школи-інтернату, іншого дитячого закладу, де дитина перебуває на вихованні.

Закон України "Про психіатричну допомогу" встановлює: законні представники - батьки (усиновителі), опікуни або інші особи, уповноважені законом представляти інтереси осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі здійснювати захист їх прав, свобод і законних інтересів при наданні їм психіатричної допомоги. У Законі України "Про громадянство України" (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.06.2005 р. N 2663-IV) законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів і піклувальників.

Може статися, що недієздатна чи обмежено дієздатна сторона або третя особа не має свого представника і не може його призначити, або законний представник такої особи не вправі брати участь у справі як представник через обмеження, встановлені законом. У цьому випадку господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі та звернутися до органів опіки й піклування про призначення чи заміну законного представника.

Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. N 34/166/131/88 (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за N 387/3680), органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Документами, що підтверджують повноваження законних представників, є документи, що посвідчують їх статус і повноваження. Повноваження батьків підтверджуються свідоцтвом про народження дитини та їх паспортами (чи іншими документами, що посвідчують особу).

Документом, що підтверджує статус та повноваження опікуна чи піклувальника є посвідчення установленого зразка (додаток 3 до Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. N 34/166/131/88).

Що ж до громадян-підприємців, то, як зазначено в п. 1.7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особу громадянина-підприємця можуть засвідчувати документ про реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності та паспорт або інший відповідний документ.

Також у п. 2 листа Вищого арбітражного суду України від 23.10.2000 р. N 01-8/556 "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян" зазначається, що підприємці можуть вести свої справи в господарському суді через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою або прирівнюваною до неї довіреністю. Якщо підприємець бере участь у справі особисто, його особу засвідчує паспорт або інший відповідний документ.