Забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені законом або договором спеціальні заходи, спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення невигідних наслідків у разі невиконання чи неналежного виконання останнього.
Згідно з ЦК України до них належать: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання та завдаток. Використання залежить від сутності забезпечуваного зобов'язання: для зобов'язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, найбільш прийнятними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов'язання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а у одержанні певного результату. Учасники зобов'язання можуть передбачити декілька видів забезпечення одночасно. Забезпечення може надаватися: а) боржником за основним зобов'язанням (неустойка, завдаток); б) третьою особою (порука, гарантія); в) а також чи то боржником, чи то третьою особою (застава).
Способи забезпечення виконання зобов'язань класифікуються за різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поділені на особисті та речові забезпечення. У разі встановлення особистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) попереднє виділення майна з метою забезпечення не відбувається. Кредитор покладається лише на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя, гаранта) та свою оцінку їх платоспроможності. Речове забезпечення (застава) зменшує ризик кредитора, бо у цьому випадку він «вірить» не особі, а конкретному, заздалегідь визначеному (виділеному) майну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів. Характерні риси: - загальна спрямованість, яка полягає у наданні кредиторові певних гарантій стосовно задоволення його вимог; - виникнення особливого (акцесорного) зобов’язання, специфіка якого полягає у додатковому характері щодо головного зобов’язання, недійсність головного зобов’язання тягне за собою недійсність додаткового зобов’язання; - кожен із способів забезпечення виконання зобов’язань припиняється у разі припинення головного зобов’язання.
Неустойка - це визначена законом чи договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме чи нерухоме майно.
Різновиди неустойки: штраф і пеня. Штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, це тривала неустойка, сума якої збільшується з кожним днем прострочення.
Характерні риси неустойки: - стягується лише за факт винного порушення зобов'язання, незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання; - невигідні наслідки порушення зобов'язання (розмір відповідальності у вигляді неустойки) сторони знають заздалегідь; - вже на момент укладення основного зобов'язання, оскільки чи то самі визначають його договором, чи то він визначений безпосередньо актом цивільного законодавства.
У відповідності з підставами встановлення розрізняють договірну та законну неустойки. Договірна неустойка встановлюється домовленістю сторін. Тому її розмір, співвідношення із збитками, порядок обчислення залежать цілком від сутності відносин за основним зобов'язанням і волі його учасників. Законна неустойка визначається актом цивільного законодавства і застосовується незалежно від того, передбачений чи ні обов'язок її сплати домовленістю сторін. Скасувати її сторони не можуть, але можуть збільшити розмір порівняно з тим, що встановлений актом цивільного законодавства. Зменшити її розмір можуть лише у разі, якщо інше не передбачено актом цивільного законодавства.
Щодо збитків неустойка диференціюється на штрафну, залікову, виключну та альтернативну.
Неустойка, що стягується понад збитки, називається штрафною (кумулятивною). Вказана неустойка має значення загального правила (ст. 624 ЦК України) і застосовується у всіх випадках, якщо договором не передбачені інші види неустойки.
Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою. Остання у цьому разі матиме заліковий характер.
Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання тільки сплатою неустойки і виключає вимоги про відшкодування збитків.
Закон дозволяє сторонам за договором встановлювати можливість стягнення кредитором або неустойки, або збитків. Така неустойка одержала назву альтернативної.
Суд може зменшити розмір неустойки, але не виключити повністю її стягнення. Вона може бути зменшена, якщо вона є надмірно високою, перевищує розмір завданих збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. (ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, котрі беруть участь у зобов’язанні, тощо). Неустойка може бути зменшена тільки до розміру заподіяних кредиторові збитків, причому відшкодування останніх повинно поставити потерпілу сторону не у те становище, у якому вона перебувала до укладення договору, а у становище, якого вона набула б, якби договір було виконано належним чином..
Сплата (передача) неустойки і відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання зобов'язання у натурі, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 1 ст. 622 ЦК України).