ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
Позов, позовна заява – форма та зміст (Науково-практичний коментар до статті 54 ГПК України)

Коментована стаття визначає форму і зміст позовної заяви.

Позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду.

Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник.

Позов визначається у правовій літературі як вимога особи про захист свого або чужого права чи охоронюваного законом інтересу.

Звернення до господарського суду здійснюється у формі позовної заяви у спорах, які виникають із господарських правовідносин.

Господарське процесуальне право розрізняє поняття "позов" у процесуальному і матеріальному сенсі. Позов у процесуальному сенсі - звернена до суду першої інстанції вимога про захист своїх прав та інтересів. У цьому аспекті позов є засобом започаткування господарського процесу. Позов у матеріальному сенсі - право на задоволення своїх позовних вимог.

Елементи позову - його структурні складові, які сукупно визначають його зміст. Вирізняють два елементи позову:

а) предмет позову;

б) підстави позову.

Вирізнення елементів позову має значення в питанні недопущення подання тотожних позовів - між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав. Подання позову, тотожного з тим, що вже розглянутий судом, не допускається. Якщо такий позов подано до суду, то відповідно до ст. 62 ГПК господарський суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову.

Визначаючи предмет позову як спосіб захисту права чи інтересу, слід звернути увагу на перелік способів захисту цивільного права та інтересу, викладений у ст. 16 ЦК. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20 ГК встановлює, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Слід відрізняти поняття "позов" і "позовна заява". Так, позовна заява може містити кілька позовів. Позов може впродовж слухання справи змінюватися (зміна предмета, підстав позову), позовна ж заява як письмова форма позову залишається незмінною.

Частина 1 коментованої статті встановлює вимоги щодо форми позовної заяви. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі. Норми ГПК не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. У судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомогою друкарської чи комп'ютерної техніки. Не заперечується виготовлення позовної заяви рукописним способом.

Позовна заява має містити підпис позивача або його представника, прокурора чи заступника прокурора із зазначенням дати подання заяви.

Якщо фізична особа веде справу в суді самостійно, вона особисто підписує позовну заяву. Позовна заява від імені фізичної особи-підприємця може бути підписана її представником. Відтворення підпису за допомогою факсиміле або інших технічних засобів не допускається.

ГПК не містить правила щодо підписання позовної заяви особою, яка не може власноручно поставити підпис через хворобу або фізичну ваду. На нашу думку, в такому випадку за дорученням особи, яка не може підписатися власноручно, текст позовної заяви в її присутності може підписати інша особа. Підпис іншої особи на тексті позовної заяви засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст позову не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Юридична особа відповідно до ст. 92 ЦК набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Отже, від імені юридичної особи позовну заяву підписує повноважна посадова особа, повноваження якої ґрунтуються на установчих документах чи приписах закону.

Якщо юридичну особу очолює виконувач обов'язків керівника, він має право підпису на підставі рішення (наказу) про призначення його виконувачем обов'язків, якщо в цьому рішенні (наказі) відсутні обмеження щодо права підпису.

Якщо юридичну особу очолює колегіальний орган, позовна заява підписується одним із членів колегіального органу, якого уповноважено рішенням цього органу. Позовна заява може бути також підписана і всіма членами колегіального органу.

Питання про повноваження на підписання позовної заяви від імені юридичної особи вирішується на підставі установчих документів юридичної особи.

Від імені юридичної особи, що ліквідується, позовна заява підписується головою ліквідаційної комісії, крім випадків, коли відповідно до ст. 60 ГК це покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

У процедурах банкрутства юридичної особи позовна заява може підписуватися арбітражним керуючим. Його повноваження на це випливають із норми ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої арбітражний керуючий має право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 17 цього ж Закону керуючий санацією має право подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними. Крім того, керуючий санацією зобов'язаний від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність. Позовна заява може бути підписана ліквідатором, оскільки згідно зі ст. 25 Закону з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Відповідно до ст. 23 ГПК позов може бути подано спільно кількома позивачами. У такому випадку позовна заява повинна бути підписана від імені кожного позивача або ним самим, або його повноважним представником.

У частині 2 коментованої статті викладено вимоги щодо змісту позовної заяви.

З урахуванням цих вимог позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява. Найменування господарського суду визначається відповідно до Указу Президента України від 11 липня 2001 р. N 511/2001 "Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України", п. 3 якого затверджено мережу місцевих господарських судів України.

Місцевими господарськими судами є:

Господарський суд Автономної Республіки Крим, Господарський суд Вінницької області;

Господарський суд Волинської області, Господарський суд Дніпропетровської області,

Господарський суд Донецької області, Господарський суд Житомирської області,

Господарський суд Закарпатської області, Господарський суд Запорізької області,

Господарський суд Івано-Франківської області, Господарський суд Київської області,

Господарський суд Кіровоградської області, Господарський суд Луганської області,

Господарський суд Львівської області, Господарський суд Миколаївської області,

Господарський суд Одеської області, Господарський суд Полтавської області,

Господарський суд Рівненської області, Господарський суд Сумської області,

Господарський суд Тернопільської області, Господарський суд Харківської області,

Господарський суд Херсонської області, Господарський суд Хмельницької області,

Господарський суд Черкаської області, Господарський суд Чернівецької області,

Господарський суд Чернігівської області, Господарський суд міста Києва,

Господарський суд міста Севастополя;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності - для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарювання за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків).

Відповідно до ст. 90 ЦК юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Згідно із ст. 57 ГК, яка визначає зміст установчих документів, в установчих документах повинно бути, зокрема, зазначено найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 93 ЦК місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Стаття 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначає, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Місцезнаходження юридичної особи визначається засновниками в установчих документах та вказується в реквізитах реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка подається реєструючому органу під час державної реєстрації (наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 квітня 2007 р. N 54).

Отже, найменування і місцезнаходження у позовній заяві повинно визначатися та вказуватися згідно з установчими документами юридичної особи.

Вищий господарський суд України в п. 15 інформаційного листа від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, яким є співвідношення місцезнаходження сторони у справі в розумінні пункту 2 частини другої статті 54 ГПК та її фактичного місцезнаходження з точки зору права на подання позову, якщо позивачеві невідоме фактичне місцезнаходження іншої сторони, відповів таке. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб). Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. Якщо ж господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи вважає за потрібне з'ясувати фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу, то він не позбавлений права і можливості після порушення провадження зі справи здійснити це, зокрема, шляхом витребування відповідних доказів у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 38 ГПК. Запит щодо подання таких доказів за необхідності може бути виданий господарським судом заінтересованій стороні (її представникові).

Прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи вказується за даними паспорта цієї особи або іншого документа, що замінює його.

Місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Щодо фізичної особи - підприємця ця норма конкретизується у ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців": місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем.

Ідентифікаційний код визначається за довідкою органів статистики.

Відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 р. N 499), ведеться Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами. Згідно з пунктами 5 - 7 цього ж Положення присвоєння ідентифікаційних кодів з Реєстру здійснюється: державними реєстраторами - суб'єктам, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"; органами державної статистики - суб'єктам, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" і відомості про які не становлять державну таємницю; відповідними центральними органами виконавчої влади - суб'єктам, відомості про які становлять державну таємницю. Таким органам Держкомстат передає ідентифікаційні коди для ведення відомчого обліку. Порядок передачі ідентифікаційних кодів для присвоєння їх суб'єктам затверджується Держкомстатом разом з відповідними центральними органами виконавчої влади. Ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється. Ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" індивідуальні ідентифікаційні номери надаються фізичним особам - платникам податків та інших обов'язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їх життя. Визначення поняття "платник податків" дається у ст. 4 Закону України "Про систему оподаткування": платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі);

3) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" таким документом є свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

4) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів).

Ціна позову повинна бути визначена відповідно до вимог ст. 55 ГПК. Ціна позову визначається:

а) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

б) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується;

в) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

г) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Ціна позову має підтверджуватися обґрунтованим розрахунком.

Якщо предметом спору є укладання, зміна чи розірвання господарського договору, замість ціни позову зазначається сума відповідного договору, якого позивач просить укласти, змінити чи розірвати;

5) зміст позовних вимог, якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Зміст позовних вимог включає предмет і підстави позову. Якщо в одній позовній заяві об'єднано кілька позовних вимог, слід викласти зміст кожної позовної вимоги. Якщо позов подано до кількох відповідачів, то в позовній заяві треба вказати зміст позовних вимог до кожного з відповідачів. Але якщо відповідачі солідарно відповідають за зобов'язанням, позовна вимога зазначається як вимога про солідарну відповідальність боржників, тобто єдина вимога до всіх відповідачів;

6) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать:

а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги;

б) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

До обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, належать обставини, пов'язані з процесуальними діями (належність повідомлення осіб, які беруть участь у справі, підстави для залучення третіх осіб, вжиття заходів до забезпечення позову, зупинення, припинення провадження у справі тощо). До цих обставин також відносять відомості, які підтверджують чи спростовують достовірність відомостей, що включаються в предмет доказування, а отже, дають можливість їх правильно оцінити: відомості про некомпетентність експерта, фальсифікацію письмових доказів тощо.

У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Повинні бути зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, зокрема, наявність підстав для звільнення від доказування.

Відповідно до ст. 32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. У необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, повинні бути зазначені у позовній заяві. При цьому слід вказати докази, що підтверджують кожну обставину окремо.

Якщо певні обставини не потребують доказування, про звільнення від доказування цих обставин має бути зазначено в позовній заяві. Підстави звільнення від доказування викладено у ст. 35 ГПК. Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Слід зазначити, що обставини (факти), що визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть бути вказані в позовній заяві, якщо визнання цих обставин вбачається з попереднього листування осіб або з документів, отриманих у претензійному порядку.

Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір. Термін "законодавство" треба розуміти в широкому смислі як законодавчі, так і підзаконні та інші нормативно-правові акти;

7) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Якщо відповідно до ст. 5 ГПК сторони намагалися врегулювати спір у претензійному порядку, в позовній заяві слід зазначити, яких заходів досудового врегулювання спору було вжито і яким є результат цих заходів;

8) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 ГПК.

Якщо позивач звертався до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів на підставі ст. 431 ГПК, у позовній заяві слід зазначити, до якого суду звертався позивач з відповідною заявою, який запобіжний захід було вжито господарським судом у випадку задоволення цієї заяви. Якщо ж заявнику у задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів було відмовлено, зазначення про це в позовній заяві не є обов'язковим. Водночас, якщо заяву про вжиття запобіжних заходів було задоволено, але до подання позову запобіжні заходи було скасовано, про це має бути зазначено у позовній заяві;

9) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, вказується в позовній заяві як перелік додатків до позовної заяви.

Відповідно до ст. 57 ГПК у цьому переліку вказуються документи, які підтверджують: вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - відповідно, договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано); відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі; сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Якщо судом застосовувалися запобіжні заходи, слід у переліку документів, що додаються до позовної заяви, зазначити реквізити відповідної ухвали.

Частина 3 коментованої статті містить диспозитивну норму, відповідно до якої дозволяється зазначати в позовній заяві інші відомості з метою забезпечення правильного розгляду справи. Зокрема можуть бути зазначені номери засобів зв'язку (телефон, телефакс), адреса електронної пошти.

У позовній заяві можуть бути вміщені клопотання про вчинення процесуальних дій, зокрема:

про витребування доказів;

про залучення третіх осіб;

про призначення експертизи тощо.

Якщо такі клопотання містяться в позовній заяві, вони повинні за змістом відповідати вимогам норм ГПК, що регулюють питання подання та вирішення цих клопотань.

 

 

Не відкладайте, звертайтесь і отримайте гарантовану кваліфіковану юридичну допомогу.

Ми будемо раді допомогти Вам у вирішенні Ваших питань!

 

З повагою,

Керівництво фірми «K&S partners»