ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
Право працівника на оплату праці і його захист (Частина I)

Розглядаючи питання захисту права працівника на отримання винагороди за працю, слід керуватися Конституцією України, чинним трудовим законодавством, а також керівною постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13. У цій постанові підкреслено, що судовий захист є найважливішою гарантією конституційного права громадянина заробляти собі на життя працею, яка він вільно обирає або на який вільно погоджується.

Працівник має право на оплату своєї праці у відповідності з актами законодавства і колективним договором на підставі укладеного трудового договору. Власник при укладенні трудового договору зобов'язаний повідомити працівникові усі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.

Розмір заробітної плати може бути нижчий встановленого трудовим договором розміру і мінімальної зарплати у разі невиконання норм вироблення, виготовлення продукції, що виявилася браком, а також з інших причин, передбачених діючим законодавством, які мали місце з вини працівника.

Забороняється дискримінація в оплаті праці, зниження її розміру залежно від походження, соціального, майнового положення, політичних, релігійних переконань, членства в профспілці, місця мешкання і інших причин, встановлених в законі.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку погіршувати положення робітника в оплаті праці в порівнянні з умовами, передбаченими законодавством, угодами, колективними договорами.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. По-цьому не допускаються випадки отримання зарплати, що належить працівникові, членами його сім'ї, іншими особами без спеціально оформленого доручення.

Закон забороняє робити утримання із зарплати, метою яких є явна або прихована упла-та власникові або посередникові за збереження місця роботи.

Утримання із зарплати можуть робитися тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, згідно ст. 127 КЗпП за наказом (розпорядженню) власника можуть бути проведені утримання для:

1)  повернення авансу, виданого в рахунок зарплати або для службового відрядження;

2)  для повернення сум, надмірно виплачених внаслідок рахункових помилок;

3) для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переклад в іншу місцевість;

4) на господарські потреби.

У усіх вказаних випадках утримання можуть проводитись, якщо працівник не оспорює основу і розмір утримання. Іншими словами, потрібно отримати згоду працівника на таке утримання. Якщо згода отримана, наказ видається не пізніше за один місяць з дня закінчення терміну, встановленого для повернення авансу або з дня виплати неправильно розрахованої суми.

Утримання із зарплати також можуть робитися у разі звільнення працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже використав щорічну відпустку. При цьому слід пам'ятати, що закон не дозволяє робити такі утримання при звільненні по підставах, не пов'язаних із звільненням за власним бажанням. Це підстави звільнення за ініціативою власника без вчинення винних дій з боку працівника, а також в інших випадках, передбачених законом. Ці підстави, передбачені п.п. 3, 5, 6 ст. 36 і п.п. 1, 2, 5, 6 ст. 40 КЗпП, а також у випадках напряму на навчання, виходу на пенсію, смерті працівника (ст. 127 КЗпП, ст. 22 Закони України «Про відпустки»).

У разі спричинення працівником майнового збитку, заподіяного підприємству, з яким він в трудових відносинах, також робляться утримання із зарплати працівника для відшкодування шкоди в розмірі, що не перевищує середньомісячний заробіток працівника.

 

Не відкладайте, звертайтесь і отримайте гарантовану кваліфіковану юридичну допомогу.

Ми будемо раді допомогти Вам у вирішенні Ваших питань!

З повагою,

Керівництво фірми «K&S partners»