ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
Проблеми кредитних правовідносин і способи їх вирішення.

Аналіз судової практики відносно укладення, виконання, розірвання і визнання недійсними кредитних договорів, свідчить про те, що найпоширенішими в 2011 році, як і в попередніх роках, були спори пов'язані з кредитними правовідносинами.

У більшості випадків, це були вимоги кредитора про стягнення боргу за кредитним договором, а також відсотків за користування кредитом і відповідних штрафних санкціях за невиконання (несвоєчасне) виконання умов кредитного договору. Головними причинами виникнення таких суперечок є наслідки порушення договору як фізичними або юридичними особами (позичальниками), так і порушеннями з боку  банків (кредиторів) в частині виконання зобов'язань належним чином у встановлений термін і відповідно до умов договору і норм закону. Майже в усіх випадках ця обставина, зокрема, пов'язана з відсутністю засобів або майна у позичальника, а також суб'єктивним бажанням кредиторів збільшити свій капітал шляхом збільшення процентної ставки в односторонньому порядку, реалізацією заставленого майна, збільшенням тіла кредиту (кредитні канікули), неправомірним нарахуванням неустойки (пеня, штраф), а також незаконним вилученням заставленого майна всупереч волі позичальника, що безумовно не відповідає умовам договору і нормам чинного законодавства України.

Правова природа кредитних правовідносин врегульована нормами цивільно-правового інституту(главами 47-51, 71 Цивільного кодексу України), Законом України «Про банки і банківську діяльність» (№ 2121 - III від 07.12.2000 р.), Законом України «Про іпотеку» (№ 898 - IV від 05.06.2003 р.), Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації обтяжень»(№ 1255 - IV від 18.11.2003 р.), Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (№ 15-93 від 19.02.1993 р.), а також іншими відповідними нормативно-правовими актами.

У усіх випадках, пов'язаних з кредитними правовідносинами, кредитор, додатково перестраховуючись, зобов'язував позичальника в забезпечення основних зобов'язань, укласти договір поруки або договір застави рухомого (нерухомого) майна. 

Право запоруки не лише забезпечує виконання основного зобов'язання, але і визначає можливі способи здійснення заставодержателем (іпотекодержателем) захисту його прав і інтересів в основному зобов'язанні.

При рішенні спорів цієї категорії принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за умови якого суд і має право обернути стягнення на предмет іпотеки/застави.

Відносно звернення стягнення на рухоме або нерухоме майно, то відповідно до ст. 24 Закони України «Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечення обтяжень, здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку.

Позивач, який звертається до суду з вимогою накласти стягнення на предмет забезпечення зобов'язань, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити усіх заставодержателів (іпотекодержателів), про початок провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечення зобов'язань.

Найбільш суперечливою і неоднаковою є судова практика відносно виконання зобов'язань в іноземній валюті.

17 грудня 2010 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив в силі рішення судів нижчих інстанцій про незаконність валютних кредитів, які здійснюються банками на підставі генеральної ліцензії.

Рішення обґрунтоване неможливістю використання готівкової іноземної валюти, як засобу платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Істотним моментом у вирішень проблемних питань в частині виконання договірних зобов'язань з боку позичальників, являється своєчасне і ефективне реагування, на вимоги заявлені кредитором, а також уважне, виважене вивчення ситуації.

Враховуючи викладене, а також ґрунтуючись на судовій практиці, що склалася, в частині кредитних правовідносин (спорів), можна дійти обґрунтованого висновку, що при виникненні неправомірних дій з боку кредиторів в частині виконання договірних зобов'язань, позичальники мають повне права і навіть повинні звертатися в судові інстанції для захисту своїх інтересів.