ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
Соціально-економічні аспекти оплати праці і її реформа(Частина II)

Наступним соціально-економічним чинником є показник співвідношення доходів з витратами і структура грошових витрат працівників. Зарубіжні економісти давно визнали, що саме витрати свідчать про розміри доходів, зокрема, про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу податкової політики. Податок платиться не лише з доходів, а в певних випадках і з витрат(покупок). Проте податки — це сфера іншої галузі законодавства, хоча, як бачимо, оплата праці — це та категорія, яка проведе нас не по одній сфері громадських стосунків. Обмежимося лише таким показником: в країнах з розвиненою ринковою економікою найняті робітники витрачають на придбання продуктів харчування і промислових товарів 25-30 % заробітної плати, тоді як в Україні цей показник рівний 70-80%.

Існує ряд проблем і в системі організації заробітної плати : розміри зарплати практично відірвані від кінцевих результатів праці працівників і підприємств; недосконала диференціація оплати праці; не визначена роль мінімальної зарплати. Усі названі проблеми загострила платіжна криза, яка привела багато підприємств до заборгованості по зарплаті. Незадоволення рівнем оплати праці сприяє відтоку робочої сили з легального сектора в тіньовий ринок і взагалі з країни.

Таким чином, сучасне соціально-економічне положення у сфері оплати праці слід визначити як кризове, вимагаюче негайних конструктивних перетворень з боку держави. Упродовж останніх років. уряд веде систематичну роботу по дослідженню нових ефективних засобів реформування системи оплати праці.

У Основних напрямах соціальної політики на 1997-2000 роки передбачені конкретні заходи по реформуванню оплати праці. Ці заходи охоплюють два напрями. Перше — заходи, спрямовані на стабілізацію рівня життя, вдосконалення оплати праці і грошових доходів населення, друге — заходи, спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати. Заходи, спрямовані на вдосконалення організація оплати праці передбачають впровадження як загальних принципово нових станів, так і вдосконалення вже встановлених норм. Передусім, як сказано в документі, необхідно впровадити в законодавство і правозастосовну практику таке важливе положення, як забезпечення залежності розмірів оплати праці від особистого вкладу працівника і кінцевих результатів праці. Слід відразу ж відмітити, що проблема ця не нова і в директивних документах радянського періоду не раз про виголошувалися наміри здійснити і реалізувати та кую залежність. Проте, як свідчать практика і наукові дослідження, вирішити таке завдання не просто. Це питання тісно пов'язане з вдосконаленням нормування праці, з ринком праці(рівнем безробіття) і соціальною психологією.

Не менш важливою частиною майбутньої роботи є встановлення на законодавчому рівні системи мінімальних соціальних стандартів. Зокрема, визначення поняття, змісту і розміру прожиткового рівня, передбаченого Конституцією України. Іншим соціальним стандартом виступає мінімальна заробітна плата. Тут також буде проведений комплекс реформ, спрямованих на зміну правової моделі її застосування в Україні. Намічену тенденцію в цілому можна охарактеризувати як звуження сфери застосування нормативу мінімальної заробітної плати.

До організаційно-правових засобів реалізації реформи відноситься посилення ефективності механізму договірного регулювання оплати праці між працедавцями і найнятими робітниками через акти соціального партнерства; підвищення частини тарифу в середній заробітній платі до 50-60%; посилення державного регулювання оплати праці відносно підприємств і організацій державної форми власності і інші.

Основними напрямами соціальної політики на період до 2004 року визначені основні положення відносно доходів населення і удосконалення оплати праці. Найважливішим напрямом названо збільшення грошових доходів населення — як працюючого, так і непрацюючого в 1,3-1,4 разу. Передбачена розробка нового соціального стандарту — мінімальної почасової заробітної плати, обов'язкового для усіх секторів економіки, з поступовим його впровадженням; посилення державного впливу на нормування праці, створення механізму регулювання фондів оплати праці залежно від результатів виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств.