Розвиток сучасних технологій та їх активне впровадження в усі сфери життя суспільства сприяли збільшенню кількості злочинів в сфері IT-технологій. Фізичні особи та компанії потрепають від кібератак, способи вчинення яких стають все більш витонченими і можуть частково або повністю паралізувати роботу системи.
Кожен військовослужбовець знайомий з поняттям військової дисципліни. Вона має дуже велике значення, оскільки від її дотримання залежить ефективність, а отже, і обороноздатності армії.
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» під приватизацією розуміється відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
З початком активних бойових дій на території України значно збільшилася кількість військовослужбовців, а отже, сфера військових правовідносин стала поширюватися на більшу кількість осіб, які мають дотримуватися певних правил та розпорядку. Нажаль, умисно чи через необережність військовослужбовці порушують такі правила, а тому підлягають притягненню до відповідальності.
Іноді на виробництвах трапляються непередбачені випадки, які завдають шкоди здоров`ю або життю працівників. Це відбувається з різних причин. Так, не завжди на підприємствах з небезпечним виробництвом дотримуються зазначених основних вимог щодо безпечних умов праці. Також можливо статися, що ламається обладнання. Це трапляється через халатне відношення роботодавця, який вчасно не перевіряє та не замінює устаткування, або з вини самого робітника, який своїми діями наражає себе на небезпеку. Як наслідок – працівник отримує травму.
До числа службових кримінальних правопорушень відносяться протиправні діяння, передбачені розділом XVII Кримінального кодексу України (ст. 364-370). Зокрема, це такі діяння, як зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службова недбалість, службове підроблення, прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі, провокація підкупу.
З початком війни на території України, кожен військовослужбовець мав справу з проходженням військово-лікарської комісії. Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
З початком війни на території України, безсумнівно змінилося життя кожного українця та держави вцілому. Як наслідок подій, які відбуваються на території країни, керівництвом нашої держави прийнято рішення про внесення змін до кримінального законодавства. З 3 березня 2022 року Кримінальний кодекс України був доповнено статтею 111-1, якою передбачено запровадження в Україні кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність.
Патрульна поліція відзвітувала про чергове збільшення кількості ДТП на українських дорогах за останні роки: число інцидентів зросло майже на 10 тис. В більшості випадків аварійні ситуації виникають з вини водіїв: вони або перевищували швидкість, або порушували правила маневрування. За даними Патрульної поліції за лютий 2020 року в Дніпропетровській області було зафіксовано 1825 ДТП, що перевищує на 12,93% статистику лютого 2019 року.
У зв’язку із введенням з 12 березня 2020 карантину суб’єкти господарювання зазнали безпосереднього впливу від обмежень, пов'язаних з карантином, таких як: закриття ТРЦ, магазинів непродовольчої групи, розважальних центрів, шкіл і університетів, та місця, на які впливає заборона збиратися групами більше 10 чоловік, а також були введені обмеження по пересуванню громадським транспортом і виїзду за межі України, і тому подібне. Коли говорять про безпосередній вплив, мають на увазі не ускладнення фінансової ситуації на підприємстві, які сталися через певні обмеження. Наприклад, відсутність виручки від реалізації товару через закриття магазину, а саме неможливість виконати договір.
Верховна рада України проголосувала за земельну реформу в Україні - більша частина депутатів позитивно віднеслись до нововведень. Однак як до цього поставляться громадяни країни - судіть самі. Початком впровадження цієї реформи стало прийняття 30 березня 2020 року Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення». Про що ж свідчать перші зміни?
Давайте обговоримо актуальну на сьогодні тему - проведення органами місцевого самоврядування перевірок дотримання підприємцями законодавства про працю. До якого висновку дійшли ми?!? Розміри санкцій за порушення трудового законодавства надмірно великі, а тому можна припустити, що Інспекція з питань праці в рейтингу, тих хто найбільше штрафує серед суб'єктів контролюючих органів впевнено зайняла б друге місце, поступившись першістю лише податківцям.
З кожним роком в Україні зростає кількість сімей, які зіштовхуються з питанням стягнення аліментів з колишніх чоловіків (дружин). На сьогоднішній день зафіксовано понад 60% родин з такою проблемою. При цьому в країні офіційно зареєстровано майже 7 млн позовів на стягнення аліментів. Ще більше засмучує статистика, яка відображає двадцятикратне збільшення кількості матерів-одиначок за останні 15 років.
28 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення». На підставі цього нормативно-правового акту були внесені зміни, в тому числі, і в Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Винагорода державного виконавця та як не платити за дії, яких не було в Дніпрі Майже кожен із жителів України хоча б раз у своєму житті мав справу з банками або іншими фінансовими установами, або певні фінансові та майнові відносини з фізичними або юридичними особами, наприклад, коли користувався кредитною карткою, або оформлював кредит на власні потреби або потреби сім’ї, брав у позику грошові кошти, навіть заставляв нерухоме майно в якості забезпечення взятого кредиту або просто позичав грошові кошти.
З метою виконання ключових умов надання Європейським Союзом Україні чергового траншу макрофінансової допомоги, Верховна Рада України прийняла низку законів, спрямованих на запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.
Кваліфіковані адвокати, юристи, фахівці Юридичної фірми «K&S partners» надають повний комплекс юридичних послуг і консультацій з питань господарських правовідносин: вивчення наявних матеріалів, доказів, процесуальних документів; вивчення судової практики по аналогічних справах; формування правової позиції по справі на підставі наявних матеріалів; консультація і оцінка судової перспективи і практики;
Коментована стаття визначає форму і зміст позовної заяви. Позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник.
По формі, позовна заява є письмовим документом. Письмова форма вважається додержаною, якщо позовна заява викладена на папері. Вимог до формату паперу не передбачено, однак традиційним є використання формату А4. Текст може бути надрукований або написаний від руки. Колір чорнила може бути будь-яким.
Нерідко бувають випадки, коли виникає необхідність оперативно легалізувати самовільно побудовану будівлю (споруди, будинки), причому зробити це відповідно до чинного законодавства України і на законних підставах, з отриманням необхідної документації і реєстрацією в державних органах, щоб надалі не виникало претензій, як з боку державних органів, так і з боку фізичних і юридичних осіб, оскільки за порушення чинного законодавства України у сфері узаконення самочинних забудов передбачена юридична відповідальність.
В першу чергу, до висвітлення правового питання щодо порядку реєстрації права власності, хочемо зауважити, що до 1 січня 2012 року реєстрація прав на нерухоме майно проводиться БТІ (бюро технічної інвентаризації), повноваження якого встановлені Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Відповідно до змін, внесених до законодавства щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з 1 січня 2012 року, повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно буде надано спеціально уповноваженим органам виконавчої влади з питань державної реєстрації прав – Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
Адміністративні спори є одними з найтонших і значущих видів юридичних послуг, що вимагають юридичної підтримки представників Юридичної компанії «K&S partners». Це безпосередньо переговори з органами влади, направлені на вирішення протиріч різного виду норм чинного законодавства. Вони вимагають знання специфіки відношення посадових осіб до різних питань, вивчення законодавства і певних дипломатичних навичок. Основним завданням є вирішення протиріч і конфліктів ще до переходу їх в судові спори. На жаль, місцеві органи самоврядування, представники адміністрацій, податкові органи, органи пенсійної фонду, органи земельних ресурсів здебільшого скоюють помилки. Серед них вимоги про стягнення зайвих або підвищених податків, неправомірні рішення про притягнення до адміністративної відповідальності і маса інших дій чи бездіяльності. Практика показує, що подібні, порушення права, вдається оскаржити і відновити справедливість щодо зобов’язання посадових осіб виконати певні дії.
В першу чергу, до висвітлення правового питання щодо порядку реєстрації права власності, хочемо зауважити, що до 1 січня 2012 року реєстрація прав на нерухоме майно проводиться БТІ (бюро технічної інвентаризації), повноваження якого встановлені Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Відповідно до змін, внесених до законодавства щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з 1 січня 2012 року, повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно буде надано спеціально уповноваженим органам виконавчої влади з питань державної реєстрації прав – Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
Стаття визначає право сторони чи третьої особи діяти в адміністративному процесі разом із представником або через нього з метою кращого представлення своїх інтересів, а також встановлює вимоги до осіб, які можуть бути представниками, та підстави для їх залучення.
Представництво у цивільному процесі - це правовідношення, в силу якого представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав. Представників в процесі можуть мати: сторони, треті особи (з самостійними вимогами чи без таких), особи, які відповідно до закону захищають права чи інтереси інших осіб.
Метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. ГПК не визначає поняття судового представництва. У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Таке визначення є традиційним для науки процесуального права.
На жаль, досить часто подружні відносини завершуються шлюборозлучним процесом. Практично всім відомо, що людина може подати заяву для розірвання шлюбу, але як це зробити і куди його подавати – відомо не багатьом. А тому актуально і юридично важливо розуміти моменти розірвання шлюбу.
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 38 Цивільного процесуального кодексу України. Представництвом в суді, згідно статті 28 Господарського процесуального кодексу України, є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і проводить процесуальні дії в суді в її інтересах, реалызуючи (змінюючи, припиняючи) його права і обов'язки. Таке визначення є традиційним для науки процесуального права.
У сучасному світі мало у кого вистачає часу на те, щоб постійно навідуватися до юриста для отримання консультації з усіх хвилюючих питань. Ось чому зараз набирає популярність абонентське обслуговування, особливо дистанційне юридичне обслуговування.
Маючи великий досвід вирішення податкових спорів в Дніпропетровську, наші фахівці прийшли до висновку, що державний орган, в тому числі і податкова побудував систему, основою якої є абсолютно бездушне відношення до платника податку. І таке ставлення не зазнало змін навіть після революції в лютому 2014 року і всі надії середовища бізнесу не виправдалися.
Будь-яку справу про спадкування виникає після того, як якесь майно, яке належить померлій людині (спадкодавцю) переходить до спадкоємця. На перший погляд все досить просто, якщо після людини залишилося заповіт, то його потрібно виконати, якщо заповіт відсутній, то відбувається поділ майна за законом. Але в житті можуть відбуватися різні ситуації, які в стандартну систему просто неможливо вписати. І саме в таких випадках потрібен адвокат, який розбирається в спадковому праві. Будь-яка людина може ознайомитися з нормативно-правовою базою допомогою Інтернету, але у непідготовленої людини обов'язково виникнуть з цим проблеми.
Найчастіше в адвокатській практиці зустрічаються цивільні спори, так як вони виникають з повсякденних ситуацій в житті будь-якої людини. Кожна людина рано чи пізно починає вступати в різноманітні правовідносини: сімейні, шлюбні, спадкові, трудові та інші, при укладанні договорів або здійсненні інших цивільно-правових дій. Якщо звичайна людина, не маючи належних знань у сфері права, намагається самостійно вирішити виниклі проблеми, він може тільки погіршити ситуацію, і порушити звичний уклад життя. Людина може навіть стати заручником життєвих обставин і власної неграмотності в сфері юриспруденції. Щоб у вас не виникло такої ситуації, і ви не витрачали даремно нерви, гроші і час, вам варто скористатися послугами адвоката у цивільних справах.
Різне майно можна передавати або отримувати у вигляді спадщини. Законодавство України передбачає різні процедури реєстрації прав на кожен вид майна, яке успадковується. Найчастіше спадкодавець після себе залишає житлову нерухомість – квартиру.
Ми можемо стикатися з різними життєвими ситуаціями, коли нам потрібно проконсультуватися з юристом досить часто, і такі ситуації не спостерігають за годинником... Саме з цієї причини таку актуальність має послуга «цілодобова консультація юриста». Саме з нею ви зумієте отримати правову допомогу, а саме роз'яснення юридичної термінології в павутині юриспруденції, а також застосування отриманої інформації в реальному житті. Отримання цілодобової консультації юриста допоможе швидко і з комфортом отримати всю необхідну інформацію у досить делікатній ситуації.
Зараз відбувається активний розвиток економіки, навіть з урахуванням усіх існуючих проблем. У зв'язку з цим активно розвивається галузь податкового права. Зараз же в ньому існують різноманітні механізми, які дають можливість налагодити прозорі відносини між державою та громадянином в питаннях оподаткування.
Земля є одним з головних предметів спору Клієнтів, через що частенько розгортаються досить серйозні і тривалі конфлікти в яких виграє той у кого кваліфікованіші і досвідченіші представники (адвокати, юристи).
Досудовий порядок врегулювання спорів - це процедура, сенс якої полягає у врегулюванні з постраждалою стороною в добровільному порядку, майнових або не майнових вимог, без використання судочинства. Вимоги викладаються письмово (претензіях або листах) і спрямовані на компенсацію збитку, який був нанесений внаслідок неправомірних дій особи.
Корпоративні спори - це правовідносини учасників або засновників підприємства, які виникають, міняються або припиняються в процесі досудового або судового розгляду і які безпосередньо пов'язані з корпоративними правами і обов'язками.
Житлові спори - це різновид спорів, що зачіпають житлові права і інтереси громадян і організацій, необхідність захисту їх суб'єктивних прав по володінню, користуванню і розпорядженню житлом. У судовій практиці справи, пов'язані з житловими спорами, умовно охоплюються ширшим поняттям. Житлові спори вирішуються як в досудовому, так і в судовому порядку.
Спадкові спори - одна з складних категорій справ, що охоплює зокрема такі питання, як: розділ спадкового майна, вступ до спадку, відновлення пропущеного терміну вступу до спадку, визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадок недійсним, визнання права власності на спадкове майно, визнання обов'язкової частини в спадку, усунення від права на спадок, виділення обов'язкової частки в спадковому майні, відновлення документів, підтверджуючих спорідненість, виправлення помилкових записів в свідоцтвах, оскарження рішень і дій нотаріуса при оформленні спадку та ін. Дана категорія спорів вимагає від адвокатів, юристів, фахівців Юридичної компанії «K&S partners», котрі надають свої послуги в Дніпропетровській області, досконалого знання законодавства, практичних навиків по веденню подібних справ в судах всіх інстанцій і юрисдикцій, а також ведення досудових або в процесі судових розглядів переговорів з іншими спадкоємцями.
Інвестиційні спори - це особлива категорія суперечок, яка зачіпає інтереси між державними органами і іноземними приватними особами по іноземним інвестиційним проектам. Поняття іноземні спори введене в науковий обіг разом з підписанням Конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою і юридичними та фізичними особами інших держав.
Сімейні спори - одна з складних категорій судових справ. Такі спори специфічні з погляду чинного законодавства, що у свою чергу, обгрунтовує необхідність звернення до кваліфікованих адвокатів, юристів, фахівців Юридичної компанії «K&S partners», що спеціалізуються на сімейному праві.
Трудові спори — це розбіжності, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях між працівниками, з одного боку, та працедавцями — з іншого, з питань, пов'язаних із застосуванням законодавства про працю. Дотримання трудового законодавства є одним з найпріоритетніших напрямків юридичної практики.
Проблемні питання судової практики щодо кредитних договорів Аналіз судової практики зазначеної категорії справ свідчить про те, що найпоширенішими в 2009 – 2010 році були спори щодо укладення, виконання та розірвання кредитних договорів. Зокрема, це були вимоги кредитора про стягнення боргу за кредитним договором, а також процентів за користування кредитом та відповідних штрафних санкцій за невиконання (несвоєчасне) виконання кредитного договору. Основними причинами виникнення таких спорів є наслідки порушення договору позичальниками у частині виконання зобов'язання належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору. Майже в усіх випадках ця обставина, зокрема, пов'язана з відсутністю коштів, а також іншого майна у позичальника для виконання умов кредитного договору, а також зі збільшенням банком процентної ставки за кредитними договорами в односторонньому порядку, що до внесення законодавчих змін передбачалось умовами договору. Правова природа кредитних правовідносин урегульована в нормах цивільно–правового зобов’язального інституту “Позика. Кредит. Банківський вклад” (глава 71 ЦК України), Закону України “Про банки і банківську діяльність” та інших відповідних правових актах. …
Звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу Право застави не тільки забезпечує виконання основного зобов’язання, а й визначає можливі способи здійснення іпотекодержателем захисту його прав та інтересів у основному зобов’язанні. При розгляді таких питань суди мають враховувати як визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України способи захисту судом цивільних прав та інтересів, так і норми параграфа 6 гл. 49 ЦК України (про заставу) та Законів України про заставу та про іпотеку, якими встановлено особливості звернення стягнення на предмет іпотеки/застави та задоволення за рахунок його вартості вимог іпотеко- заставодержателя держателя. У судовій практиці питання з приводу можливості задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) виявилися чи не найскладнішими. Зокрема, аналіз позовних заяв свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом кредитори обмежуються лише вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки/застави без вимоги стягнути відповідну суму заборгованості.
Проблемні питання судової практики щодо договорів банківського вкладу За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК). Водночас, аналіз чинних законів та інших нормативно-правових актів України дає підстави для висновку про існування не лише цивільно-правового визначення договору банківського вкладу, але й розкриття його особливостей з урахуванням спеціального законодавства.
Вирішення спорів, пов’язаних з укладенням договору та виконанням договірних зобов’язань в іноземній валюті Найбільш суперечливою та неоднаковою є судова практика щодо виконання зобов’язань в іноземній валюті. Також матеріали узагальнення свідчать про те, що нерідко мають місце звернення до суду із позовними вимогами про визнання кредитного договору недійсним. При цьому позичальники, як правило, оспорюють кредитний договір, посилаючись на неправомірність укладення таких договорів в іноземній валюті, оскільки це, на їх думку, суперечить чинному законодавству.
Проблемні процесуальні питання при вирішенні справ з кредитних правовідносин Завданням суду є ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Вирішення цього завдання є неможливим без чіткого дотримання норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ будь-якої категорії. Матеріали проведеного узагальнення показали, що при розгляді справ, що випливають з кредитних правовідносин, судами нерідко допускаються помилки у правильному застосуванні та вірному розумінні норм процесуального права. Також слід звернути увагу на те, що певні процесуальні норми застосовуються з особливостями, характерними лише для справ, що випливають з кредитних правовідносин.
Банкрутство (ліквідація) підприємства - це нездатність задовольняти вимоги кредиторів по оплаті виробів, продукції, товарів, включаючи нездатність здійснювати загальнообов'язкові платежі до бюджетних фондів і організацій, у зв'язку з перевищенням грошових зобов'язань боржника над його балансовою вартістю майна і фактичними сумами прибутку.
В умовах розвитку ринкових стосунків між суб’єктами підприємницької діяльності банкрутство стало об'єктивною реальністю і неминучим наслідком економічних прорахунків і помилок корпоративного управління і менеджменту ряду господарюючих суб'єктів. Неплатоспроможність визначається фактичною неможливістю виконання боржником договірних майнових зобов'язань і задоволення вимог кредиторів. Процедура банкрутства є ефективним інструментом, як для стягнення боргу, так і для уникнення сплати кредиторської заборгованості.
Забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені законом або договором спеціальні заходи, спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення невигідних наслідків у разі невиконання чи неналежного виконання останнього.
Сутність поруки, як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов'язку перед кредитором.
За гарантією банк, інша кредитна установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарантами можуть бути лише банки, інші кредитні установи або страхові організації. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо у ній не встановлено інше.
Банкрутство - це процедура, яка виникає в наслідок дій, як боржника, так і інших суб'єктів підприємницької діяльності, що є його кредиторами, а також держави в особі відповідних податкових органів і фондів пов’язаних з неплатоспроможністю суб’єкта підприємницької діяльності.
Сутність притримання полягає у тому, що кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, ним вказаній, надане право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ст. 594 ЦК), за умови невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі чи відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.
Застава - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 377 Господарського кодексу України зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетину митного кордону України майном, вказаним в ч. 1 ст. 139 цього Кодексу, і/або робочою силою.
Згідно ст. 380 ГК державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних стосунків і використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів і інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється зовнішньоекономічними договорами. Зовнішньоекономічний (ЗЕ) договір укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлене законом або діючим міжнародним договором. Форма ЗЕ договору визначається правом місця укладення договору. Місце укладення договору визначається законами України.
Права і обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого узгодження.
Відповідно до Указу Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.94 р., в цілях однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності України при укладенні договорів, а також учасниками стосунків, що виникають у зв'язку з такими договорами, встановлено, що при укладенні суб'єктами підприємницької діяльності України усіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари (роботи, послуги), застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою (далі — Правила «ІНКОТЕРМС»). Суб'єктам підприємницької діяльності України при підписанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), наказано забезпечувати дотримання Правил «ІНКОТЕРМС».
Згідно порядку передбаченого Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» процедура банкрутства включає наступні стадії: Порядок подання заяви до господарського суду Дніпропетровської області про визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкротом. Провадження у справі про банкрутство відкривається на підставі заяви боржника або кредитора господарським судом за місцем знаходження боржника.
Держава також здійснює регулювання інших норм і гарантій в оплаті праці. До таких норм відноситься плата праці за роботу в наднормовий час; у святкові, неробочі і вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше 18 років при скороченій тривалості їх щоденної роботи та ін.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» від 14 травня 1992 року N 2344 - XII, є основним нормативним актом що регулює процедуру банкрутства в судовій інстанції. Усі справи предметом вимог яких є визнанні юридичної особи банкротом підвідомчі господарським судам України і розглядаються за правилами господарського процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Законами України «Про банки і банківську діяльність». Що стосується питання державної реєстрації припинення юридичної особи, у зв'язку з визнанням його банкротом, то ці дії регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року N 755 - IV. Окремі загальні норми права, регулюючі правовідносини про банкрутство також містяться в Господарському і Цивільному кодексах України, а також в інших підзаконних нормативних актах України.
Необхідно відрізняти заробітну плату від винагороди, передбаченого цивільно-правовими договорами підряду, доручення та ін. Заробітна плата це оплата витрат живої праці в процесі громадського виробництва, а винагорода за цивільно-правовими договорами — оплату кінцевих результатів праці. Заробітна плата ділиться на дві частини — основні і додаткові, а винагорода за цивільно-правовими договорами не ділиться на частини. Законом України «Про оплату праці» передбачені сфери державного і договірного регулювання оплати праці, а винагорода за цивільно-правовими договорами регулюється їх сторонами. Державою встановлюється мінімальний розмір заробітної плати, а розмір винагороди за цивільно-правовими договорами встановлюється їх сторонами.
Попереднє засідання в судовому процесі про визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкротом. На попередньому засіданні господарський суд Дніпропетровської області розглядає подані заяви кредиторів і затверджує реєстр вимог кредиторів, в який включаються усі визнані судом безперечні вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог по грошових зобов'язаннях, черговість задоволення кожної вимоги. За результатами попереднього засідання господарського суду Дніпропетровської області арбітражний керівник проводить збори кредиторів. На загальних зборах кредиторів обирається комітет кредиторів в кількості не більше семи чоловік, який приймає рішення у справі про банкрутство від імені усіх кредиторів.
Оплата праці — чи не найважливіша категорія в системі умов праці. У ній як ні в якій іншій сфері відбиваються усі протиріччя суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці необхідно з дослідженням об'єктивних реальних громадських стосунків. Саме соціально-економічні аспекти дозволяють розкрити ті проблеми, які мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці, і підказати правові засоби, форми їх рішення.
Наступним соціально-економічним чинником є показник співвідношення доходів з витратами і структура грошових витрат працівників. Зарубіжні економісти давно визнали, що саме витрати свідчать про розміри доходів, зокрема, про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу податкової політики. Податок платиться не лише з доходів, а в певних випадках і з витрат(покупок). Проте податки — це сфера іншої галузі законодавства, хоча, як бачимо, оплата праці — це та категорія, яка проведе нас не по одній сфері громадських стосунків. Обмежимося лише таким показником: в країнах з розвиненою ринковою економікою найняті робітники витрачають на придбання продуктів харчування і промислових товарів 25-30 % заробітної плати, тоді як в Україні цей показник рівний 70-80%.
Правове регулювання оплати праці працівників, що знаходяться в трудових стосунках з власниками підприємств, установ і організацій усіх форм власності і видів господарювання, а також з окремими громадянами на підставі трудового договору, здійснюється Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р.(із змі. та доп.), Кодексом законів про працю України — главами II, VI, VII, VIII, Законом України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., а також інший численний нормативно-правовий акт, колективний договір і інший локальний положення конкретний підприємство.
Згідно ст. 389 ГК держава здійснює захист прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через дипломатичні і консульські установи, державні торгові представництва, представляючи інтереси України, а також іншим способом, зазначеним законом.
Кваліфіковані адвокати, юристи, фахівці Юридичної фірми «K&S partners» надають повний комплекс юридичних послуг і консультацій з питань цивільних правовідносин: вивчення наявних матеріалів, доказів, процесуальних документів; вивчення судової практики по аналогічних справах; формування правової позиції по справі на підставі наявних матеріалів; консультація і оцінка судової перспективи і практики;
Кваліфіковані адвокати, юристи, фахівці Юридичної фірми «K&S partners» надають повний комплекс юридичних послуг і консультацій з питань публічно-правових правовідносин: вивчення наявних матеріалів, доказів, процесуальних документів; вивчення судової практики по аналогічних справах; формування правової позиції по справі на підставі наявних матеріалів; консультація і оцінка судової перспективи і практики; підготовка і оформлення необхідних доказів по справі, у тому числі направлення запитів до державних органів і організацій всіх форм власності;
Кваліфіковані адвокати, юристи, фахівці Юридичної фірми «K&S partners» надають повний комплекс юридичних послуг і консультацій з питань комерційних правовідносин: вивчення наявних матеріалів, доказів, процесуальних документів; вивчення судової практики по аналогічних справах; формування правової позиції по справі на підставі наявних матеріалів; консультація і оцінка судової перспективи і практики;
Гарантійні виплати — це суми, що зберігають працівникові заробітну плату(повністю або частково) за час, коли він з поважних причин, передбачені законом, звільняється від виконання трудових обов'язків і за ним зберігається місце роботи.
Призначення надбавок з основної оплати праці полягає в тому, щоб стимулювати працівників : 1) до підвищення ділової кваліфікації і зростання майстерності; 2) до тривалого виконання трудових обов’язків в певній сфері трудової діяльності.
Під преміюванням розуміється виплата працівникам грошових сум понад основний заробіток в цілях стимулювання результатів праці і їх заохочення. Преміювання здійснюється в двох формах: 1) преміювання, передбачене системою оплати праці; 2) преміювання як вид заохочень (поза системою оплати праці);
Під системою оплати праці розуміється спосіб вирахування розмірів винагороди, необхідного для виплати працівникам, відповідно до виробничих затрат праці, а у ряді випадків і з його результатами. На підприємстві системи оплати праці встановлюється в колективному договорі. Переклад працівників на іншу систему оплати праці є зміною суттєвих умов праці і вимагає попередження працівників за 2 місяці.
Організація оплати праці є системою організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і термінів виплати заробітної плати, порядку числення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушення термін її виплата.
Нормування праці, є складовою частиною управління виробництвом і включає визначення не-обходжених витрат праці на виконання робіт, виготовлення продукції як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами), і встановлення на цій основі норм праці.
При почасовій оплаті працівникам встановлюється нормовані завдання. В умовах переходу до ринкових стосунків проблема нормування праці заслуговує декілька іншого підходу. Традиційно нормування включало діяльність по встановленню норм витрат праці, іншими словами, нормуванню піддається процес праці. На початку XX століття такі дослідження мали шумний успіх. Дослідження У. Тейлора по нормуванню праці отримали загальне визнання. Як бачимо, і сьогодні такому нормуванню приділяється основна увага. В той же час необхідно зробити акцент нормах результатів праці. Представляється, що саме цього бракує в нормуванні праці. Адже в реальному виробництві головним чином нас цікавлять результати праці: збут зробленої продукції, кількість і якість зроблених послуг; затребуваність наукових розробок, їх реальне впровадження і так далі. Ці норми відсутні в законі. І це можна зрозуміти. КЗпП був зорієнтований на планову адміністративно-командну систему. Механізм громадського виробництва працював безперебійно, договори укладалися на підставі планових завдань; при закритих межах і відсутності імпортної продукції споживалася вітчизняна техніка, взуття, одяг. У таких умовах дійсно на перше місце висувалася вимога нормування процесу праці. Працівник повинен був прийти вчасно на роботу і працювати, здійснювати трудовий процес.
Розглядаючи питання захисту права працівника на отримання винагороди за працю, слід керуватися Конституцією України, чинним трудовим законодавством, а також керівною постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13. У цій постанові підкреслено, що судовий захист є найважливішою гарантією конституційного права громадянина заробляти собі на життя працею, яка він вільно обирає або на який вільно погоджується.
Зокрема, встановлено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, соціального посібника і стипендії місяць, в якому сталося підвищення, вважається базовим при численні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не робиться.
При кожній виплаті зарплати загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством, — 50% зарплати, що повинні виплатити працівникові. Проте ці обмеження не поширюються на утримання із зарплати при відбування покарання у вигляді виправних робіт при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей(ст. 128 КЗпП, ст. 26 Закону України «Про оплату праці»). З останнім положенням не можна погодитися, воно фактично позбавляє працівника в таких випадках коштів для існування, оскільки необмежені стягнення вилучають у працівника усі доходи, не забезпечуючи відновлюваної функції зарплати. Слід врахувати положення Закону України «Про виконавче виробництво» від 21 квітня 1999 р., яким встановлено, що обмеження в 50% зарплати не поширюється на відрахування при виправних роботах і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань не може перевищувати 70%. Думається, що крайньою межею усіх стягнень має бути половина заробітку.
Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту та розподілити спадкове майно, майнові права та обов'язки на свій погляд. Заповіт — це особисте розпорядження особи (заповідача) відносно належного йому майна, майнових прав та обов'язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку (ст. 1233 ЦК). Його призначення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна, майнових прав та обов'язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.
Крім прямої вказівки про позбавлення права на спадкування, можливе також усунення від спадкування шляхом розподілу при складанні заповіту спадкового майна між кількома особами, але без згадки про того, кого спадкодавець хоче позбавити права на спадкування. Відсутність у заповіті згадки про певну особу також веде до позбавлення її права на спадкування, але тільки в тій частині спадкового майна, що охоплена заповітом. У спадкодавця може бути інше майно, не вказане в заповіті, і особа, не зазначена у заповіті як спадкоємець за законом, може спадкувати це майно разом з іншими спадкоємцями за законом. Крім того, якщо спадкоємець за заповітом помре до відкриття спадщини або відмовиться від її прийняття після відкриття спадщини, особа, не згадана у заповіті, яка є спадкоємцем за законом, закликається до спадкування за законом.
Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майнових прав та обов'язків. Оскільки склад спадщини визначається на час відкриття спадщини, немає значення, чи були в наявності зазначені у заповіті майнові права та обов'язки на момент складання заповіту (ст. 1236 ЦК). Отже, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів про наявність у нього певного майна, яке вказане в заповіті. Якщо таке майно на момент відкриття спадщини буде втрачене, відчужене тощо, то в цій частині заповіт буде недійсним.
Заповідальний відказ підлягає виконанню лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшов до спадкоємця, за винятком боргів спадкодавця. Якщо заповідальним відказом обтяжений спадкоємець, що має право на обов'язкову частку, легат підлягає виконанню лише в тій частині, у якій спадкове майно, що перейшло до такого спадкоємця, перевищує обов'язкову частку.
Формі заповіту у ЦК присвячено ст.ст. 1247—1257. Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність заповідача на час складання заповіту, або коли існують 2 або більше заповітів і необхідно встановити, котрий з них має чинність, скасовуючи, як пізніший за часом, інші заповіти.
Після смерті заповідача або оголошення його померлим, одер жавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус зобов'язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї спадкодавця та родичів останнього відповідним листом, якщо їхнє місце проживання йому відоме. Якщо місце проживання зазначених осіб невідоме, нотаріус робить відповідне повідомлення в друкованих засобах масової інформації.
Указан в ст. 1252 ГК перечень лиц и случаев, в которых они могут удостоверять завещания, исчерпывает. Во всех указанных случаях завещания удостоверяются служебной, должностным лицом при свидетелях. Следовательно, на таком завещании кроме подписи завещателя должна быть подпись свидетелей. В текст завещания вносятся сведения об их лице.
Припинений зобов'язання - погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст. Це означає, що кредитор і боржник більше не пов'язані правами та обов'язками. ЦК у статтях 599-609 передбачає такі підстави припинення зобов'язань: належне виконання, передання боржником кредиторові відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення кредитором боргу, поєднання в одній особі боржника і кредитора, неможливість виконання зобов'язання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи, та інші, передбачені договорами або законами.
Цивільно-правову відповідальність можна розглядати як застосування до правопорушника у разі вчинення ким протиправних дій обе бездіяльності передбачених договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов’язків майнового характеру (санкцій).
У ст. 611 ЦК зазначені наступні правові наслідки порушення зобов'язання: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови, якщо це встановлено договором або законом; припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Договором або законом можуть бути встановлені й інші правові наслідки: звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію, виконання поручителем обов'язку боржника, спонукання до виконання зобов'язання у натурі, притримання тощо.
Статтею 610 ЦК визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 621 ЦК встановлює загальне правило: у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи неподання йому послуги кредитор має право виконати що роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків.
Зміст договору становлять умови, на яких він укладений. Згідно із ст. 628 ЦК умови, що становлять зміст договору, поділяються на два види, а саме: умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними; умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладання договору – це досягнення між сторонами у належній формі згоди щодо всіх істотних умов. Стадії: пропозиція укласти договір - оферта, прийняття зробленої пропозиції другою стороною - акцепт. Оферентом і акцептантом йменується сторона, котра зробила пропозицію укласти договір або прийняла її (відповідно).
На договір поширюється загальна класифікація правочинів на реальні і консенсуальні, відплатні та безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідуціарні та біржові. Така класифікація може розглядатися як загальна класифікація договорів.
Залежно від способу укладення договори поділяються на взаємоузгоджені договори та договори приєднання. При укладенні взаємоузгодженого договору його умови встановлюються (розробляються) усіма його сторонами.
Якщо ж договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, моментом його укладення є момент вказаного посвідчення або такої реєстрації. У разі, якщо нотаріально посвідчений договір потребує ще й державної реєстрації, моментом укладення є момент останньої (ч. 3 ст.640 ЦК).
Основні вимоги до договору закупівлі визначені у ст. 34 Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Здійсненні процедур закупівлі належить тендерним комітетам, до складу яких входять відповідні спеціалісти, що призначаються замовником. Порядок створення тендерних комітетів та їх головні функції визначені у наказі Міністерства економіки України № 2/80 від 26 грудня 2000 р.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК, підставою для зміни або розірвання договору є згода сторін. Це пов'язано з тим, що договір з моменту його вчинення є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Слід мати на увазі, що згоди сторін на зміну або розірвання договору може бути недостатньо, якщо він був укладений на користь третьої особи, яка виразила намір скористатися правом, наданим їй за таким договором. Для зміни або розірвання вказаного договору потрібна ще й згода третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 636 ЦК).
На сьогодні в Україні широко використовується заповіт як форма розпорядження майном на випадок смерті. Відповідно до чинного законодавства (ст. 534 Цивільного кодексу УРСР) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Договори про спадкування докладно регламентовані законодавством Німеччини і Швейцарії; у Франції ж вони допускаються лише як виняток у деяких випадках, зокрема, між подружжям [Там само]. Таким чином, спадковий договір - давній цивілістичний інститут, відомий законодавству багатьох європейських країн. Оскільки даний вид договору нашими вченими-юристами визначений як такий, що більше тяжіє до спадкового права, зберігаючи при цьому всі риси цивільного договору, в новому Цивільному кодексі України вирішено подати правове регулювання відповідних відносин саме у шостій Книзі, присвяченій відносинам спадкування.
Спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його можливості розпорядитися ним і па випадок смерті шляхом складання заповіту, оскільки цей заповіт буде недійсним. Тому спадковий договір, передбачений у новому ЦК України, па підставі норм загальної частини цього Кодексу слід вважати таким, що суперечить загальним принципам Цивільного кодексу і має бути визнаним не дійсним.
Заповіт у формі привселюдного акта - це заповіт, зроблений відповідно до встановленої законом процедури за участю офіційної посадової особи (як правило, нотаріуса). У Франції заповіт складається за участю двох нотаріусів (або одного при двох свідках), у Швейцарії - за участю однієї посадової особи і двох свідків. Основна перевага даної форми — гарантія істинності заповіту і відповідності його змісту дійсній волі заповідача. Цілість заповіту забезпечується передбаченою законодавством можливістю його офіційного депонування в нотаріуса або іншої посадової особи.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).
Нерухоме майно, яке стає предметом договору купівлі-продажу, повинно бути індивідуалізоване. Наприклад, при відчуженні житлового будинку, садиби продавець повинен пред'явити витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно (Наказ Міністерства юстиції України від 20 вересня 2002 р. № 84/5 “Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках), а в сільській місцевості - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна. Відповідно до Закону України «Про нотаріат» (ст. 55) та п. 60 Інструкції посвідчення договорів про відчуження нерухомості проводиться за місцезнаходженням вказаного майна.
Вимоги щодо якості та ціни не можуть вважатися істотними умовами цього договору, якщо інше не передбачено самим договором або законом. Ч. 1 ст. 691 ЦК, встановлює: якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, застосовуються правила визначення ціни, що передбачені у ст. 632 ЦК. Між тим ціна товару є істотною умовою договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу. До істотних умов цього договору закон відніс також порядок, строки і розміри платежів (ч. 1 ст. 695 ЦК).
Права та обов'язки сторін. Обов'язки продавця: передати товар покупцеві (ст. 664 ЦК); передати товар, визначений договором (ч. 1 ст. 662 ЦК); передати товар у тарі та (або) упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства; у певний строк передати товар водночас з приналежностями та документами (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що характеризують товар (статті 662,663 ЦК); попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, якщо це має місце (ст. 659 ЦК); зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК); вступити у справу про витребування товару в покупця за наявності певних підстав (ч. 1 ст. 660 ЦК); здійснювати перевірку кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару (пробування, аналіз, огляд), якщо це передбачено в договорі, та надавати покупцеві докази проведення такої перевірки (ч. 3 ст. 687 ЦК); забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним у розумний термін; страхувати товар, якщо це випливає з договору.
Відповідно до ч. 1 cт. 698 ЦК за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
Договір роздрібної купівлі-продажу - публічний договір, тобто до нього, якщо інше не передбачено у законі, застосовуються правила ст. 633 ЦК. Публічна пропозиція укласти договір встановлює однакові умови для всіх споживачів, до яких вона звернена, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Продавець не має права надавати перевагу в укладенні договору одному покупцеві перед іншим, відмовитися від укладення договору за наявності у нього можливості надання покупцеві відповідних товарів.
Стаття 18 Закону розкриває зміст права покупця на інформацію. Вона повинна забезпечити можливість свідомого вибору товару. Для цього остання має бути надана покупцеві до придбання товару. Стосовно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватися інформація про її сертифікацію, а щодо товарів, котрі за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я покупця та його майна, продавець зобов'язаний довести до відома покупця інформацію про такі товари і можливі наслідки їх впливу. Інформація доводиться продавцем у супровідній документації, що додається до товарів, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні також забезпечуватися інформацією про місце їх походження.
Якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою доставки товару покупцеві, то на відміну від договору продажу товару за зразками, останньому доставляється індивідуально визначена річ, яка вже була оглянута, відібрана ним і залишена у продавця на зберігання з метою наступної доставки у встановлений строк (ч. 1 ст. 704 ЦК) за місцем, вказаним покупцем, а якщо це місце не вказане, — за місцем проживання фізичної особи-покупця або за місцезнаходженням юридичної особи-покупця.
Вказаний договір побудований за конструкцією змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК). А це призводить до того, що до відносин сторін застосовуються у відповідних частинах і положення про договір найму (оренди), і про договір роздрібної купівлі-продажу, якщо інше не буде встановлено у самому договорі чи не випливатиме із суті договору. Так, зокрема, покупець не повинен сплачувати продавцеві плату за користування переданим у його розпорядження товаром, як це передбачено у договорі найму (оренди) - ст. 762 ЦК, бо розмір і оплата товару визначаються договором купівлі-продажу і Правилами торгівлі у розстрочку. Він також не зобов'язаний, хоча і може, проводити поточний ремонт товару (ч. 1 ст. 776 ЦК), оскільки у разі виявлення недоліків, за які відповідає продавець, покупець має право пред'явити вимоги за ст. 708 ЦК. Однак при цьому, якщо покупець вимагатиме відповідного зменшення ціни або відшкодування витрат, здійснених ним чи третьою особою на виправлення недоліків товару, відповідна сума може бути зарахована в рахунок оплати товару тощо.
Вказана стаття захищає інтереси покупця — непрофесійного учасника товарообміну в разі, коли продавець не порушував прав споживача. Тому й не йдеться про відшкодування будь-яких збитків покупцеві або про якісь інші несприятливі наслідки для продавця. Навпаки, законодавець встановлює певні вимоги, яких повинен дотримуватися: покупець, захищаючи свої інтереси.
Аналіз судової практики відносно укладення, виконання, розірвання і визнання недійсними кредитних договорів, свідчить про те, що найпоширенішими в 2011 році, як і в попередніх роках, були спори пов'язані з кредитними правовідносинами.
Право на житло в нашій країні, як і у багатьох інших європейських країнах, актуально і тісно пов'язано з обов'язками фізичних і юридичних осіб, а також державних органів відносно створення відповідних умов для дотримання і захисту, житлових прав громадян.
Договір найму (оренди) — це договір за яким одна сторона наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Права та обов'язки сторін за договором найму Права наймодавця: 1) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, якщо наймач користується річчю не за її призначенням або з порушенням умов договору найму (ч. 2 ст. 773 ЦК); 2) вимагати відшкодування завданих наймодавцю збитків у разі погіршення речі з вини наймача (ч. 2 ст. 779 ЦК); 3) відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ч. 1 ст. 782 ЦК); 4) вимагати розірвання договору у випадках, установлених законом або договором (ст. 783 ЦК).
Плата за користування майном встановлюється договором та виступає як звичайна умова договору, і у разі, якщо сторони в договорі не визначать розмір плати за користування, договір найму (оренди) не буде вважатися неукладеним. Частина 1 ст. 762 ЦК України передбачає, що якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Договір прокату — це договір, за яким наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ст. 787 ЦК).
Договір найму (оренди) земельної ділянки - це договір, за яким наймодавець (орендодавець) зобов'язується передати наймачеві (орендарю) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Враховуючи особливі властивості таких нерухомих речей, як будівлі та споруди, § 4 глави 58 (ст. 793—797 ЦК України) установлює спеціальні правила регулювання договору оренди таких речей. До таких особливостей належать:
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).
Нерухоме майно, яке стає предметом договору купівлі-продажу, повинно бути індивідуалізоване. Наприклад, при відчуженні житлового будинку, садиби продавець повинен пред'явити витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно (Наказ Міністерства юстиції України від 20 вересня 2002 р. № 84/5 “Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках), а в сільській місцевості - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна. Відповідно до Закону України «Про нотаріат» (ст. 55) та п. 60 Інструкції посвідчення договорів про відчуження нерухомості проводиться за місцезнаходженням вказаного майна.
Вимоги щодо якості та ціни не можуть вважатися істотними умовами цього договору, якщо інше не передбачено самим договором або законом. Ч. 1 ст. 691 ЦК, встановлює: якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, застосовуються правила визначення ціни, що передбачені у ст. 632 ЦК. Між тим ціна товару є істотною умовою договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу. До істотних умов цього договору закон відніс також порядок, строки і розміри платежів (ч. 1 ст. 695 ЦК).
Права та обов'язки сторін. Обов'язки продавця: передати товар покупцеві (ст. 664 ЦК); передати товар, визначений договором (ч. 1 ст. 662 ЦК); передати товар у тарі та (або) упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства; у певний строк передати товар водночас з приналежностями та документами (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що характеризують товар (статті 662,663 ЦК); попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, якщо це має місце (ст. 659 ЦК); зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК); вступити у справу про витребування товару в покупця за наявності певних підстав (ч. 1 ст. 660 ЦК); здійснювати перевірку кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару (пробування, аналіз, огляд), якщо це передбачено в договорі, та надавати покупцеві докази проведення такої перевірки (ч. 3 ст. 687 ЦК); забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним у розумний термін; страхувати товар, якщо це випливає з договору.
Відповідно до ч. 1 cт. 698 ЦК за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
Договір роздрібної купівлі-продажу - публічний договір, тобто до нього, якщо інше не передбачено у законі, застосовуються правила ст. 633 ЦК. Публічна пропозиція укласти договір встановлює однакові умови для всіх споживачів, до яких вона звернена, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Стаття 18 Закону розкриває зміст права покупця на інформацію. Вона повинна забезпечити можливість свідомого вибору товару. Для цього остання має бути надана покупцеві до придбання товару. Стосовно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватися інформація про її сертифікацію, а щодо товарів, котрі за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я покупця та його майна, продавець зобов'язаний довести до відома покупця інформацію про такі товари і можливі наслідки їх впливу. Інформація доводиться продавцем у супровідній документації, що додається до товарів, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні також забезпечуватися інформацією про місце їх походження.
Якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою доставки товару покупцеві, то на відміну від договору продажу товару за зразками, останньому доставляється індивідуально визначена річ, яка вже була оглянута, відібрана ним і залишена у продавця на зберігання з метою наступної доставки у встановлений строк (ч. 1 ст. 704 ЦК) за місцем, вказаним покупцем, а якщо це місце не вказане, — за місцем проживання фізичної особи-покупця або за місцезнаходженням юридичної особи-покупця.
Вказаний договір побудований за конструкцією змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК). А це призводить до того, що до відносин сторін застосовуються у відповідних частинах і положення про договір найму (оренди), і про договір роздрібної купівлі-продажу, якщо інше не буде встановлено у самому договорі чи не випливатиме із суті договору. Так, зокрема, покупець не повинен сплачувати продавцеві плату за користування переданим у його розпорядження товаром, як це передбачено у договорі найму (оренди) - ст. 762 ЦК, бо розмір і оплата товару визначаються договором купівлі-продажу і Правилами торгівлі у розстрочку.
Вказана стаття захищає інтереси покупця — непрофесійного учасника товарообміну в разі, коли продавець не порушував прав споживача. Тому й не йдеться про відшкодування будь-яких збитків покупцеві або про якісь інші несприятливі наслідки для продавця. Навпаки, законодавець встановлює певні вимоги, яких повинен дотримуватися: покупець, захищаючи свої інтереси.
Аналіз судової практики відносно укладення, виконання, розірвання і визнання недійсними кредитних договорів, свідчить про те, що найпоширенішими в 2011 році, як і в попередніх роках, були спори пов'язані з кредитними правовідносинами.
Право на житло в нашій країні, як і у багатьох інших європейських країнах, актуально і тісно пов'язано з обов'язками фізичних і юридичних осіб, а також державних органів відносно створення відповідних умов для дотримання і захисту, житлових прав громадян.
Плата за користування майном встановлюється договором та виступає як звичайна умова договору, і у разі, якщо сторони в договорі не визначать розмір плати за користування, договір найму (оренди) не буде вважатися неукладеним. Частина 1 ст. 762 ЦК України передбачає, що якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Договір найму (оренди) — це договір за яким одна сторона наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Права та обов'язки сторін за договором найму Права наймодавця: 1) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, якщо наймач користується річчю не за її призначенням або з порушенням умов договору найму (ч. 2 ст. 773 ЦК); 2) вимагати відшкодування завданих наймодавцю збитків у разі погіршення речі з вини наймача (ч. 2 ст. 779 ЦК); 3) відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ч. 1 ст. 782 ЦК); 4) вимагати розірвання договору у випадках, установлених законом або договором (ст. 783 ЦК).
Договір прокату — це договір, за яким наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ст. 787 ЦК).
Договір найму (оренди) земельної ділянки - це договір, за яким наймодавець (орендодавець) зобов'язується передати наймачеві (орендарю) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Враховуючи особливі властивості таких нерухомих речей, як будівлі та споруди, § 4 глави 58 (ст. 793—797 ЦК України) установлює спеціальні правила регулювання договору оренди таких речей. До таких особливостей належать:
Істотними умовами договору лізингу закон визнає: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.
За останні 2 роки мали місце неодноразові випадки звернення осіб до суду з метою захисту своїх прав та інтересів за наслідками укладення договорів лізингу транспортного засобу. Умови таких договорів містили положення, якими унеможливлювалось повернення лізінгоотримувачу сплачених грошових сум, зокрема «адміністративного платежу», як він іменується даними угодами, так і отримання за цим договором транспортного засобу. Крім того, предмет лізингу, як правило, не був достатньо індивідуалізований договором, а сам договір мав безліч пунктів, що прямо свідчили про істотний дисбаланс прав та обов’язків на шкоду споживача.
Цивільним кодексом (ст. 806) договір лізингу визначається як договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Види: договір найму житла у приватному житловому фонді, договір найму житла у державному та комунальному житлових фондах, договір найму житла у гуртожитках, договір найму службового житла, договір найму соціального житла, договір найму у фонді житла тимчасового призначення.
Наймодавцями за договором найму у приватному житловому фонді є власник житла, а у державному чи комунальному житловому фонді — житлово-експлуатаційна організація, а в разі її відсутності — відповідне підприємство, установа, організація, у господарському віданні чи оперативному управлінні якої перебуває житло, у фонді соціального призначення — орган місцевого самоврядування або уповноважений ним орган.
Права та обов'язки сторін договору у приватному житловому фонді: Наймач має право на: 1) користування житлом (ч. 1 ст. 810 ЦК); 2) вселення у житло інших осіб для постійного проживання за згодою осіб, які постійно проживають з наймачем та наймодавця (ч. 1 ст. 817 ЦК);
Права та обов'язки наймача у державному та комунальному житловому фонді. Наймач має право: 1) за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним житло свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно (ст. 65 ЖК УРСР);
Наймач має право: 1) здійснювати, за письмовою згодою повнолітніх членів сім'ї, включаючи тимчасово відсутніх, обмін займаної квартири або садибного (одноквартирного) житлового будинку з житлового фонду соціального призначення з іншим наймачем квартири або садибного (одноквартирного) житлового будинку з житлового фонду соціального призначення за згодою власників цього житла;
Наймач службового житлового приміщення не має права на його приватизацію, обмін, бронювання, надання іншого житлового приміщення у зв'язку з капітальним ремонтом житлового будинку, зміни договору найму, на залишення права на проживання у службовому житлі у випадку тимчасової відсутності більш як 6 місяців (статті 73-76, 79-83, 86, 90, ч. 6 ст. 101, статті 103-106 ЖК УРСР).
Наймач житла для тимчасового проживання зобов'язується: використовувати житло за призначенням; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених у квартирі несправностей; не допускати самовільного перепланування квартир, руйнування конструкцій будинку, заміни та перестановки технічного обладнання в квартирі; забезпечувати цілісність пломб приладів обліку води, тепла та газу, не допускати самовільного втручання в роботу цих приладів; у встановлені терміни своєчасно вносити плату за використання житла, комунальні та інші послуги, економно використовувати воду, газ, електричну і теплову енергію тощо.
Розірвання договору найму службового житла на вимогу наймодавця провадиться у випадках припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією за власним бажанням, підлягають виселенню з службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення (ст. 124 ЖК УРСР). Не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення: особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове житлове приміщення, не менш як 10 років, осіб, які звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано житлове приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників та інші категорії осіб визначені законодавством (ст. 125 ЖК УРСР).
За договором підряду відповідно до ст. 837 ЦК підрядник зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Зміст договору підряду - визначається його істотними умовами, якими є предмет договору, його ціна та строки виконання робіт.
Права підрядника: - якщо із закону або договору не випливає зобов'язання підрядника виконати обумовлену договором роботу особисто, підрядник має право залучити до виконання робіт (або окремих її етапів чи видів) інших осіб — субпідрядників. У такому разі підрядник виступає генеральним підрядником, укладає угоди із субпідрядниками, які мають за змістом та термінами узгоджуватися з підрядним договором і не суперечити йому. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником — за порушення субпідрядником свого обов'язку (ст. 838 ЦК).
Відповідальність сторін - ст. 858 ЦК: якщо робота виконана підрядником із відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або із іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі у розумний строк; або пропорційного зменшення ціни роботи; або відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх установлено договором.
Види договору підряду. Власне підряд, побутове замовлення, підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектних та пошукових робіт, підряд на виконання науково-дослідних робіт чи науково-технічних робіт, виготовлення майнових цінностей за толлінговими схемами (з давальницької сировини), - за Законом України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 p., до операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника, на конкретному етапі його переробки становить на 20 % менше від загальної вартості продукції.
Реконструкція означає комплекс будівельних робіт та організаційно-технічних заходів, унаслідок яких змінюються архітектурно-планувальні та технічні показники завершених або незавершених будівництвом індивідуальних житлових будинків з надвірними підсобними приміщеннями.
Замовник має право вносити зміни в проектно-кошторисну документацію до початку робіт або під час їх виконання за умови, що додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не перевищують 10 % визначеної в кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених договором. Допускається лише за згодою підрядника. У цьому разі підрядник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків (ст. 878 ЦК).
Відповідно до ст. 889 ЦК, якщо інше не встановлено договором, замовник зобов'язаний: - сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом; - використовувати проектно-кошторисну документацію, одержану від підрядника, лише для цілей, установлених договором, не передавати проектно-кошторисну документацію іншим особам і не розголошувати даних, що містяться в ній, без згоди підрядника;
Заповіт як угода, що безпосередньо пов'язана з особою самого заповідача і така, яка виражає його волю про те, що повинно бути зроблено після його смерті, повинен бути зробленим особисто самим заповідачем, і у суворо визначеній формі. Заповіт - це формальна угода. Форма заповіту є необхідною зовнішньою умовою його дійсності, порушення якої тягне за собою недійсність самого заповіту (ст. 47 ЦК УРСР).
Від заповітів необхідно відрізняти договори про спадкування, в яких однією із сторін є спадкодавець, а іншою - одна або кілька осіб, уповноважених на отримання певного майна спадкодавця після його смерті. На відміну від заповіту, який набуває чинності лише з моменту смерті спадкодавця, договір про спадкування зобов'язує сторони з моменту його укладення і не може бути розірваний в односторонньому порядку.
Спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його можливості розпорядитися ним і па випадок смерті шляхом складання заповіту, оскільки цей заповіт буде недійсним. Тому спадковий договір, передбачений у новому ЦК України, па підставі норм загальної частини цього Кодексу слід вважати таким, що суперечить загальним принципам Цивільного кодексу і має бути визнаним не дійсним.
Заповіт у формі привселюдного акта - це заповіт, зроблений відповідно до встановленої законом процедури за участю офіційної посадової особи (як правило, нотаріуса). У Франції заповіт складається за участю двох нотаріусів (або одного при двох свідках), у Швейцарії - за участю однієї посадової особи і двох свідків. Основна перевага даної форми — гарантія істинності заповіту і відповідності його змісту дійсній волі заповідача. Цілість заповіту забезпечується передбаченою законодавством можливістю його офіційного депонування в нотаріуса або іншої посадової особи.
Загальне поняття „давальницька сировина” в економічній діяльності резидентів України, а також у зовнішньоекономічній діяльності суб’єктів господарювання, визначено у Законі України „Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір” №2895-14 від 13.12.01. Відповідно до нього давальницька сировина – це сировина, яка є власністю одного суб'єкта підприємницької діяльності (замовника) і передається іншому суб'єкту підприємницької діяльності (виробнику) для виготовлення підакцизних товарів (продукції) без переходу права власності на таку сировину.
Підприємницька діяльність реалізується у різних формах, обумовлених багатоманітністю діяльності людей, зростаючими потребами суспільства, невпинним науково-технічним прогресом. Багатоманітність форм вираження та наявність можливостей реалізації волі суб’єктів господарської діяльності є необхідною умовою подальшого розвитку та становлення ринкової економіки на Україні. Господарський кодекс України (ст.6) проголошує загальні принципи господарювання, одним з яких є принцип забезпечення економічної багатоманітності та рівного захисту державою всіх суб’єктів господарювання.
Правовим результатом (який саме описує предмет договору) договору-угоди завжди є результат виконання певних зобов’язань за договором-правовідношенням. До поняття предмету виконання зобов’язання входять певні дії та майно, з яким відбуваються ці дії. Тобто конкретний юридичний обов’язок завжди пов’язаний з певними діями зобов’язаних осіб. Окреслюючи предмет договору, сторони перш за все зазначають, що вони хотіли бачити зробленим (які основні дії), а не лише майно, якого стосується встановлення відносин. Саме тому ми не можемо погодитися з пануючою в цивілістиці думкою (яка, переважно, обумовлена позицією законодавця), згідно якій предметом договору є майно, майнові права та інші об’єкти цивільних прав.
За договором переробки давальницької сировини одна сторона (замовник) зобов’язується надати давальницьку сировину другій стороні (виконавцю), а виконавець зобов’язується переробити надану давальницьку сировину у готову продукцію та передати останню замовнику, який зобов’язується прийняти її та сплатити за її переробку.
Сучасна міжнародна економіка характеризується наявністю тенденції до глобалізації та кардинального поглиблення міжнародного поділу праці, інтеграцією національних економік у світовий ринок. Вже зараз міжнародна економіка розглядається не тільки, як сукупність національних економік, а як єдина цілісна система. Україна також прагне інтегрувати у світовий економічний простір.
Потрібно більш чітке визначення основних понять: таких як давальницька сировина, операція з давальницькою сировиною. Чітке визначення цих понять має, як теоретичне так і практичне значення, про що свідчать судові прецеденти.
Сучасна міжнародна економіка характеризується наявністю тенденції до глобалізації та кардинального поглиблення міжнародного поділу праці, інтеграцією національних економік у світовий ринок. Вже зараз міжнародна економіка розглядається не тільки, як сукупність національних економік, а як єдина цілісна система. Україна також прагне інтегрувати у світовий економічний простір.
Якщо виділяється цивілістична чи будь-яка інша наукова категорія, то необхідно точно знати той спеціальний смисл, який характеризує її та виділяє серед суміжних категорій. Адже точність понять та їх одноманітне застосування завжди є актуальним питанням та є необхідною умовою науковості знання . На це, до речі, зауважував В.І.Жуков у своєму виступі на науковій конференції “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку”. Він закликав правознавців домовитися між собою про одноманітне застосування категоріального апарату юридичної науки, що надасть юриспруденції більшої науковості та підстав вважати правознавство наукою.
Друга позиція відносить до предмету договору дії, які мають бути вчинені за договором (у загальному випадку таким предмет договору визнають у договорах на виконання робіт). Окремі дослідники вказують, що предмет договору може бути різним – як майно, так і певні дії або результат фактичних дій.
Подібна ситуація спостерігається і у працях М.І. Брагинського та В.В.Вітрянського “Договорное право”, де також предметом договору визнаються відповідно із положеннями ЦК Російської Федерації майно, майнові права, послуги і т.д. Між тим на с.417 книги І зазначено, що предмет договору складають дії. Предметом того ж “печального” договору підряду визнають результат робіт, тобто певне майно, матеріальний результат (у відповідності із законодавством РФ). Потім особливістю предмету договору підряду визнається робота та її результат, потім предметом будівельного підряду вважають монтажні роботи, звичайного підряду - будь-які роботи, далі предметом підряду знов вважають виконання робіт. А: “Предметом договора мены являются действия каждой из сторон по передаче в собственность (хозяйственное ведение, оперативное управление) другой стороны обмениваемого товара.”.
Окрім правової мети та правового результату угоди, що є правовими поняттями, Є.О.Суханов виділяє також соціально-економічні цілі суб’єктів угоди та мотив укладення угоди. На наш погляд, розмежування вказаних останніх понять є не досить чітким. Ми погодимося, що об’єктивною підставою бажання суб’єктів укласти угоду є перш за все цілі соціально-економічного характеру, які шляхом укладення цивільно-правової угоди переходять з площини матеріального об’єктивного буття у буття правове, погоджене та врегульоване нормами цивільного права. Соціально-економічними цілями суб’єктів, які укладають договір переробки давальницької сировини, є, у загальному випадку, отримання прибутку (для підприємців) чи задоволення власних потреб (для громадян).
Закріплення у Цивільному та Господарському кодексах України принципу свободи договору надало сторонам право самостійно врегулювати у договорі відносини, які детально не врегульовані цивільним законодавством, а також відступати від його положень, окрім випадків, коли обов’язкове застосування актів цивільного законодавства прямо регламентоване або прямо витікає зі змісту та суті відносин між сторонами.
Не витримує також критики точка зору, згідно якої розглядуваний договір визнається інвестиційним. Однією з ідентифікуючих особливостей інвестиційного договору є його особливий суб’єкт – інвестор, який характеризується наявністю в нього специфічних (інвестиційних) прав та обов’язків. До інвестиційних, наприклад, відноситься право інвестора приймати участь у прибутку підприємства. До обов’язків – приймати підприємницький ризик підприємства, тобто мати майнові зобов’язання перед підприємством. Замовник, за договором переробки давальницької сировини, не є таким спеціальним суб’єктом і не має вказаних прав та обов’язків: замовник додержується своєї вигоди. До того ж інвестиції ведуть до збільшення статутного капіталу підприємства, що інвестується, цього також не відбувається в рамках договору переробки давальницької сировини.
Також не можемо ми повністю погодитися з точкою зору, що переробка давальницької сировини – це виключно зобов’язання, що регулюються в рамках договору підряду. Відносини між суб’єктами давальницьких відносин, що виражаються у відповідній договірній формі не укладаються в традиційну юридичну конструкцію цивільно-правового договору підряду. Проста логічна операція - доведення від протилежного – вже дає нам підставу стверджувати, що договір переробки давальницької сировини не може бути договором підряду у чистому його вигляді, тому що вище ми дійшли висновку, що розглядуваний нами договір містить у собі елементи договору поставки.
Наявність у змішаному договорі нових, характерних тільки для даного відношення елементів у змісті договору, що не є елементами традиційних договорів є підставою, на думку ряду авторів: Собчака А.О., Брагінського М.І., Шешеніна Є.Д. для того, щоб змішаний договір став самостійним видом договору. Кваліфікація самостійного договору як змішаного пояснюється тим, що договір не був ще досить досліджений, тому він часто кваліфікується як змішаний. Такий етап розвитку пройшов ряд цивільно-правових договорів, що на сьогодні є самостійними договірними видами. Це такі договори, як договір підряду на капітальне будівництво, договір перевезення вантажу, договір розрахункового рахунку, договір транспортного експедирування, договір довічного утримання (догляду) та ін., які у свій час кваліфікувалися у юридичній літературі як змішані чи комплексні договори.
Наявна у договорі переробки давальницької сировини також специфіка суб’єктного складу суспільних відносин за цим договором – однією стороною договору переробки давальницької сировини завжди є юридична особа (підприємство), що має необхідні переробні потужності.
Свобода договору є необхідною умовою розвитку ринкової економіки та провідним принципом цивільного законодавства України та господарської діяльності (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України, п.1 ч.4 ст. 179 ГК України). В свою чергу, свобода договору зумовлює різноманіття видів та форм реалізації економічних інтересів суб’єктів господарювання, які, відповідно, проявляються у багатоманітності застосовуваних практикою договірних форм. Далеко не всі з них регламентовані нормами цивільного та господарського законодавства. Проте для правильної регламентації та застосування положень договірного права необхідно чітко розмежовувати різні види договірних конструкцій та правильно визначати їх правову природу. На наш погляд, останнє твердження потребує особливої уваги в контексті з’ясування та вивчення правовідносин з переробки давальницької сировини та форми їх закріплення – договору переробки давальницької сировини.
В юридичній літературі та у претензійній судовій господарській практиці висловлено точку зору, за якою договір на переробку давальницької сировини кваліфікується як бартерний договір, тобто договір міни. За Цивільним кодексом України (ч. 1 ст. 715) поняття договору міни та бартеру є тотожними. Авжеж, розглядаючи ці відносини з точки зору економічного суспільного відтворення, легко усвідомити, що вони є нічим іншим, як актами обміну. Але правова кваліфікація договору має дещо іншу природу ніж економічна суть вказаних суспільних відносин.
Особливу увагу за договором переробки давальницької сировини необхідно приділити формі оплати, оскільки за загальним правилом сторони можуть домовитися про будь-яку її форму. Законом України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” (ч. 1 ст. 6) передбачено, що розрахунки за переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини можуть проводитися в грошовій формі, частиною давальницької сировини чи готової продукції, ...або за згодою замовника та виконавця з використанням усіх цих форм. Отже, виходить, що в різних випадках це будуть різні види договору? Якщо розрахунок за переробку давальницької сировини здійснюється частиною сировини або готової продукції, то за таких обставин присутні правові передумови для визнання такого договору договором міни. Натомість, якщо розрахунок за переробку давальницької сировини здійснюється виключно грошима, то такий договір однозначно не можна визнати договором міни. Якщо оплата здійснюється грошима, сировиною чи готовою продукцією одночасно, то постає питання: чи можна в цьому випадку стверджувати, що є правові передумови для визнання такого договору договором міни? Чи може це той випадок, про який законодавець говорить у п.6 ст. 715 ЦК України, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни?
М.І.Брагінський зазначає, що коли замість розрахунків за товари, роботи, послуги передбачається виконання робіт, надання послуг, передача виключних прав і т.п., угоди повинні класифікуватися як змішані договори. Такої ж точки зору притримувався О.С.Іоффе. Це зрозуміло, адже для правового регулювання таких угод залучаються різні положення про договори, елементи яких безпосередньо входять до конкретної угоди. Це можуть бути положення про купівлю-продаж, поставку, міну - стосовно майна, що передається за цими угодами, а також положення про підряд, надання послуг та інші. До того ж, на сьогодні доктрина цивільного права та цивільне законодавство України визнають концепцію існування так званих змішаних договорів. За ЦК України (ч.2 ст. 628) стосовно змішаних договорів передбачено, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором чи не витікає з суті змішаного договору.
Наявна тенденція кваліфікації договору переробки давальницької сировини як змішаного пояснюється тим, що нові види договорів, перш ніж отримати законодавче визнання у якості самостійного договірного виду, проходять стадію змішаного чи комплексного договорів.
Становлення ринкової економіки на Україні супроводжується збільшенням різноманіття правових форм здійснення підприємницької діяльності господарюючими суб’єктами. Воно повинно здійснюватись в економічно виправданих та детермінованих способах і здебільш за допомогою договорів у відповідності із законодавством. Господарський кодекс України у ст. 6 проголошує загальні принципи господарювання, одним з яких є принцип забезпечення економічної багатоманітності та рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання. Реалізації вказаного принципу на практиці сприяє розробка та прийняття необхідної законодавчої бази. Але розвиток законодавства з об’єктивних, а здебільш суб’єктивних причин на сьогодні не встигає за стрімким розвитком економіки, що призводить до неврегульованості окремих правовідносин або до виникнення протиріч в законодавстві.