ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
Статті
Комплекс послуг з представництва в господарських судахКваліфіковані адвокати, юристи, фахівці Юридичної фірми «K&S partners» надають повний комплекс юридичних послуг і консультацій з питань господарських правовідносин: вивчення наявних матеріалів, доказів, процесуальних документів; вивчення судової практики по аналогічних справах; формування правової позиції по справі на підставі наявних матеріалів; консультація і оцінка судової перспективи і практики;
Позов, позовна заява – форма та зміст (Науково-практичний коментар до статті 54 ГПК України)Коментована стаття визначає форму і зміст позовної заяви. Позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник.
Позов, позовна заява - форма та зміст (Науково-практичний коментар до статті 119 ЦПК України))По формі, позовна заява є письмовим документом. Письмова форма вважається додержаною, якщо позовна заява викладена на папері. Вимог до формату паперу не передбачено, однак традиційним є використання формату А4. Текст може бути надрукований або написаний від руки. Колір чорнила може бути будь-яким.
Узаконення самочинного будівництва, узаконення самочинної забудови, узаконення перепланувань, узаконення самострою, узаконення реставраційних робітНерідко бувають випадки, коли виникає необхідність оперативно легалізувати самовільно побудовану будівлю (споруди, будинки), причому зробити це відповідно до чинного законодавства України і на законних підставах, з отриманням необхідної документації і реєстрацією в державних органах, щоб надалі не виникало претензій, як з боку державних органів, так і з боку фізичних і юридичних осіб, оскільки за порушення чинного законодавства України у сфері узаконення самочинних забудов передбачена юридична відповідальність.
РЕЄСТАЦІЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ОБЕКТІВ НЕРУХОМОГО МАЙНАВ першу чергу, до висвітлення правового питання щодо порядку реєстрації права власності, хочемо зауважити, що до 1 січня 2012 року реєстрація прав на нерухоме майно проводиться БТІ (бюро технічної інвентаризації), повноваження якого встановлені Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Відповідно до змін, внесених до законодавства щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з 1 січня 2012 року, повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно буде надано спеціально уповноваженим органам виконавчої влади з питань державної реєстрації прав – Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
АДМІНІСТРАТИВНІ СПОРИАдміністративні спори є одними з найтонших і значущих видів юридичних послуг, що вимагають юридичної підтримки представників Юридичної компанії «K&S partners». Це безпосередньо переговори з органами влади, направлені на вирішення протиріч різного виду норм чинного законодавства. Вони вимагають знання специфіки відношення посадових осіб до різних питань, вивчення законодавства і певних дипломатичних навичок. Основним завданням є вирішення протиріч і конфліктів ще до переходу їх в судові спори. На жаль, місцеві органи самоврядування, представники адміністрацій, податкові органи, органи пенсійної фонду, органи земельних ресурсів здебільшого скоюють помилки. Серед них вимоги про стягнення зайвих або підвищених податків, неправомірні рішення про притягнення до адміністративної відповідальності і маса інших дій чи бездіяльності. Практика показує, що подібні, порушення права, вдається оскаржити і відновити справедливість щодо зобов’язання посадових осіб виконати певні дії.
ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ І ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ОБЕКТІВ НЕРУХОМОГО МАЙНА (РЕЄСТАЦІЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ОБЕКТІВ НЕРУХОМОГО МАЙНА)В першу чергу, до висвітлення правового питання щодо порядку реєстрації права власності, хочемо зауважити, що до 1 січня 2012 року реєстрація прав на нерухоме майно проводиться БТІ (бюро технічної інвентаризації), повноваження якого встановлені Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Відповідно до змін, внесених до законодавства щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з 1 січня 2012 року, повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно буде надано спеціально уповноваженим органам виконавчої влади з питань державної реєстрації прав – Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України Стаття визначає право сторони чи третьої особи діяти в адміністративному процесі разом із представником або через нього з метою кращого представлення своїх інтересів, а також встановлює вимоги до осіб, які можуть бути представниками, та підстави для їх залучення.
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 38 Цивільного процесуального кодексу України Представництво у цивільному процесі - це правовідношення, в силу якого представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав. Представників в процесі можуть мати: сторони, треті особи (з самостійними вимогами чи без таких), особи, які відповідно до закону захищають права чи інтереси інших осіб.
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 28 Господарського процесуального кодексу УкраїниМетою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. ГПК не визначає поняття судового представництва. У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Таке визначення є традиційним для науки процесуального права.
Заява на розірвання шлюбу в ДніпропетровськуНа жаль, досить часто подружні відносини завершуються шлюборозлучним процесом. Практично всім відомо, що людина може подати заяву для розірвання шлюбу, але як це зробити і куди його подавати – відомо не багатьом. А тому актуально і юридично важливо розуміти моменти розірвання шлюбу.
ПРЕДСТАВНИЦТВО ІНТЕРЕСІВ В СУДАХ ВСІХ ІНСТАНЦІЙ І ЮРИСДИКЦІЙНАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 38 Цивільного процесуального кодексу України.   Представництвом в суді, згідно статті 28 Господарського процесуального кодексу України, є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і проводить процесуальні дії в суді в її інтересах, реалызуючи (змінюючи, припиняючи) його права і обов'язки. Таке визначення є традиційним для науки процесуального права.
Дистанційне юридичне обслуговуванняУ сучасному світі мало у кого вистачає часу на те, щоб постійно навідуватися до юриста для отримання консультації з усіх хвилюючих питань. Ось чому зараз набирає популярність абонентське обслуговування, особливо дистанційне юридичне обслуговування.
Суд з податковою в ДніпропетровськуМаючи великий досвід вирішення податкових спорів в Дніпропетровську, наші фахівці прийшли до висновку, що державний орган, в тому числі і податкова побудував систему, основою якої є абсолютно бездушне відношення до платника податку. І таке ставлення не зазнало змін навіть після революції в лютому 2014 року і всі надії середовища бізнесу не виправдалися.
Адвокат по спадковим суперечкам в ДніпропетровськуБудь-яку справу про спадкування виникає після того, як якесь майно, яке належить померлій людині (спадкодавцю) переходить до спадкоємця. На перший погляд все досить просто, якщо після людини залишилося заповіт, то його потрібно виконати, якщо заповіт відсутній, то відбувається поділ майна за законом. Але в житті можуть відбуватися різні ситуації, які в стандартну систему просто неможливо вписати. І саме в таких випадках потрібен адвокат, який розбирається в спадковому праві. Будь-яка людина може ознайомитися з нормативно-правовою базою допомогою Інтернету, але у непідготовленої людини обов'язково виникнуть з цим проблеми. 
Адвокат по цивільним справам в ДніпропетровськуНайчастіше в адвокатській практиці зустрічаються цивільні спори, так як вони виникають з повсякденних ситуацій в житті будь-якої людини. Кожна людина рано чи пізно починає вступати в різноманітні правовідносини: сімейні, шлюбні, спадкові, трудові та інші, при укладанні договорів або здійсненні інших цивільно-правових дій. Якщо звичайна людина, не маючи належних знань у сфері права, намагається самостійно вирішити виниклі проблеми, він може тільки погіршити ситуацію, і порушити звичний уклад життя. Людина може навіть стати заручником життєвих обставин і власної неграмотності в сфері юриспруденції. Щоб у вас не виникло такої ситуації, і ви не витрачали даремно нерви, гроші і час, вам варто скористатися послугами адвоката у цивільних справах.
Отримати квартиру у спадокРізне майно можна передавати або отримувати у вигляді спадщини. Законодавство України передбачає різні процедури реєстрації прав на кожен вид майна, яке успадковується. Найчастіше спадкодавець після себе залишає житлову нерухомість – квартиру. 
Цілодобова консультація юристаМи можемо стикатися з різними життєвими ситуаціями, коли нам потрібно проконсультуватися з юристом досить часто, і такі ситуації не спостерігають за годинником... Саме з цієї причини таку актуальність має послуга «цілодобова консультація юриста». Саме з нею ви зумієте отримати правову допомогу, а саме роз'яснення юридичної термінології в павутині юриспруденції, а також застосування отриманої інформації в реальному житті. Отримання цілодобової консультації юриста допоможе швидко і з комфортом отримати всю необхідну інформацію у досить делікатній ситуації.
Чи потрібен юрист для податкових спорів?Зараз відбувається активний розвиток економіки, навіть з урахуванням усіх існуючих проблем. У зв'язку з цим активно розвивається галузь податкового права. Зараз же в ньому існують різноманітні механізми, які дають можливість налагодити прозорі відносини між державою та громадянином в питаннях оподаткування.
Земельні спориЗемля є одним з головних предметів спору Клієнтів, через що частенько розгортаються досить серйозні і тривалі конфлікти в яких виграє той у кого кваліфікованіші і досвідченіші представники (адвокати, юристи).
Досудове врегулювання споруДосудовий порядок врегулювання спорів - це процедура, сенс якої полягає у врегулюванні з постраждалою стороною в добровільному порядку, майнових або не майнових вимог, без використання судочинства. Вимоги викладаються письмово (претензіях або листах) і спрямовані на компенсацію збитку, який був нанесений внаслідок неправомірних дій особи.
Корпоративні спори Корпоративні спори - це правовідносини учасників або засновників підприємства, які виникають, міняються або припиняються в процесі досудового або судового розгляду і які безпосередньо пов'язані з корпоративними правами і обов'язками.
Житлові спори Житлові спори - це різновид спорів, що зачіпають житлові права і інтереси громадян і організацій, необхідність захисту їх суб'єктивних прав по володінню, користуванню і розпорядженню житлом. У судовій практиці справи, пов'язані з житловими спорами, умовно охоплюються ширшим поняттям. Житлові спори вирішуються як в досудовому, так і в судовому порядку.
Спадкові спори Спадкові спори - одна з складних категорій справ, що охоплює зокрема такі питання, як: розділ спадкового майна, вступ до спадку, відновлення пропущеного терміну вступу до спадку, визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадок недійсним, визнання права власності на спадкове майно, визнання обов'язкової частини в спадку, усунення від права на спадок, виділення обов'язкової частки в спадковому майні, відновлення документів, підтверджуючих спорідненість, виправлення помилкових записів в свідоцтвах, оскарження рішень і дій нотаріуса при оформленні спадку та ін. Дана категорія спорів вимагає від адвокатів, юристів, фахівців Юридичної компанії «K&S partners», котрі надають свої послуги в Дніпропетровській області, досконалого знання законодавства, практичних навиків по веденню подібних справ в судах всіх інстанцій і юрисдикцій, а також ведення досудових або в процесі судових розглядів переговорів з іншими спадкоємцями.
Інвестиційні спори Інвестиційні спори - це особлива категорія суперечок, яка зачіпає інтереси між державними органами і іноземними приватними особами по іноземним інвестиційним проектам. Поняття іноземні спори введене в науковий обіг разом з підписанням Конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою і юридичними та фізичними особами інших держав.
Сімейні спори Сімейні спори - одна з складних категорій судових справ. Такі спори специфічні з погляду чинного законодавства, що у свою чергу, обгрунтовує необхідність звернення до кваліфікованих адвокатів, юристів, фахівців Юридичної компанії «K&S partners», що спеціалізуються на сімейному праві.
Трудові спори Трудові спори — це розбіжності, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях між працівниками, з одного боку, та працедавцями — з іншого, з питань, пов'язаних із застосуванням законодавства про працю. Дотримання трудового законодавства є одним з найпріоритетніших напрямків юридичної практики.
Витяг з узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.)Проблемні питання судової практики щодо кредитних договорів   Аналіз судової практики зазначеної категорії справ свідчить про те, що найпоширенішими в 2009 – 2010 році були спори щодо укладення, виконання та розірвання кредитних договорів. Зокрема, це були вимоги кредитора про стягнення боргу за кредитним договором, а також процентів за користування кредитом та відповідних штрафних санкцій за невиконання (несвоєчасне) виконання кредитного договору. Основними причинами виникнення таких спорів є наслідки порушення договору позичальниками у частині виконання зобов'язання належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору. Майже в усіх випадках ця обставина, зокрема, пов'язана з відсутністю коштів, а також іншого майна у позичальника для виконання умов кредитного договору, а також зі збільшенням банком процентної ставки за кредитними договорами в односторонньому порядку, що до внесення законодавчих змін передбачалось умовами договору. Правова природа кредитних правовідносин урегульована в нормах цивільно–правового зобов’язального інституту “Позика. Кредит. Банківський вклад” (глава 71 ЦК України), Закону України “Про банки і банківську діяльність” та інших відповідних правових актах. …
Частина 2 Витяг з узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.)Звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу   Право застави не тільки забезпечує виконання основного зобов’язання, а й визначає можливі способи здійснення іпотекодержателем захисту його прав та інтересів у основному зобов’язанні. При розгляді таких питань суди мають враховувати як визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України способи захисту судом цивільних прав та інтересів, так і норми параграфа 6 гл. 49 ЦК України (про заставу) та Законів України про заставу та про іпотеку, якими встановлено особливості звернення стягнення на предмет іпотеки/застави та задоволення за рахунок його вартості вимог іпотеко- заставодержателя держателя. У судовій практиці питання з приводу можливості задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) виявилися чи не найскладнішими. Зокрема, аналіз позовних заяв свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом кредитори обмежуються лише вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки/застави без вимоги стягнути відповідну суму заборгованості.
Частина 3 Витяг з узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.)Проблемні питання судової практики щодо договорів банківського вкладу   За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК). Водночас, аналіз чинних законів та інших нормативно-правових актів України дає підстави для висновку про існування не лише цивільно-правового визначення договору банківського вкладу, але й розкриття його особливостей з урахуванням спеціального законодавства.
Частина 4 Витяг з узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.)Вирішення спорів, пов’язаних з укладенням договору та виконанням договірних зобов’язань в іноземній валюті   Найбільш суперечливою та неоднаковою є судова практика щодо виконання зобов’язань в іноземній валюті. Також матеріали узагальнення свідчать про те, що нерідко мають місце звернення до суду із позовними вимогами про визнання кредитного договору недійсним. При цьому позичальники, як правило, оспорюють кредитний договір, посилаючись на неправомірність укладення таких договорів в іноземній валюті, оскільки це, на їх думку, суперечить чинному законодавству.
Частина 5 Витяг з узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.)Проблемні процесуальні питання при вирішенні справ з кредитних правовідносин   Завданням суду є ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Вирішення цього завдання є неможливим без чіткого дотримання норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ будь-якої категорії. Матеріали проведеного узагальнення показали, що при розгляді справ, що випливають з кредитних правовідносин, судами нерідко допускаються помилки у правильному застосуванні та вірному розумінні норм процесуального права. Також слід звернути увагу на те, що певні процесуальні норми застосовуються з особливостями, характерними лише для справ, що випливають з кредитних правовідносин.
Банкрутство (ліквідація) і санація підприємств (Частина I)Банкрутство (ліквідація) підприємства - це нездатність задовольняти вимоги кредиторів по оплаті виробів, продукції, товарів, включаючи нездатність здійснювати загальнообов'язкові платежі до бюджетних фондів і організацій, у зв'язку з перевищенням грошових зобов'язань боржника над його балансовою вартістю майна і фактичними сумами прибутку.
Банкрутство як один з ефективних інструментів уникнення від майнових зобов’язань.В умовах розвитку ринкових стосунків між суб’єктами підприємницької діяльності банкрутство стало об'єктивною реальністю і неминучим наслідком економічних прорахунків і помилок корпоративного управління і менеджменту ряду господарюючих суб'єктів. Неплатоспроможність визначається фактичною неможливістю виконання боржником договірних майнових зобов'язань і задоволення вимог кредиторів. Процедура банкрутства є ефективним інструментом, як для стягнення боргу, так і для уникнення сплати кредиторської заборгованості.
Неустойка, як засіб забезпечення виконання зобов’язань (Частина I)Забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені законом або договором спеціальні заходи, спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення невигідних наслідків у разі невиконання чи неналежного виконання останнього.
Порука, як засіб забезпечення виконання зобов’язань (Частина II)Сутність поруки, як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов'язку перед кредитором.
Гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань (Частина III)За гарантією банк, інша кредитна установа, страхова орга­нізація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарантами можуть бути лише банки, інші кредитні установи або страхові організації. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо у ній не встановлено інше.
Процедура банкрутства та порядок її проведення (Частина ІІІ) Банкрутство - це процедура, яка виникає в наслідок дій, як боржника, так і інших суб'єктів підприємницької діяльності, що є його кредиторами, а також держави в особі відповідних податкових органів і фондів пов’язаних з неплатоспроможністю суб’єкта підприємницької діяльності.
Притримання та завдаток, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань (Частина IV)Сутність притримання полягає у тому, що кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, ним вказаній, надане право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ст. 594 ЦК), за умови невиконання боржни­ком у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі чи відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.
Застава, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань (Частина V)Застава - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими креди­торами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємців(Частина I)Відповідно до ст. 377 Господарського кодексу України зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетину митного кордону України майном, вказаним в ч. 1 ст. 139 цього Кодексу, і/або робочою силою.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (Частина II)Згідно ст. 380 ГК державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних стосунків і використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів і інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Зовнішньоекономічний договір (контракт)Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється зовнішньоекономічними договорами. Зовнішньоекономічний (ЗЕ) договір укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлене законом або діючим міжнародним договором. Форма ЗЕ договору визначається правом місця укладення договору. Місце укладення договору визначається законами України.
Застосовуване до зовнішньоекономічного договору правоПрава і обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого узгодження.
Використання правил ІНКОТЕРМС  Відповідно до Указу Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.94 р., в цілях однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності України при укладенні договорів, а також учасниками стосунків, що виникають у зв'язку з такими договорами, встановлено, що при укладенні суб'єктами підприємницької діяльності України усіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари (роботи, послуги), застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою (далі — Правила «ІНКОТЕРМС»). Суб'єктам підприємницької діяльності України при підписанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), наказано забезпечувати дотримання Правил «ІНКОТЕРМС».
Судова процедура у справах про банкрутство (Частина II)Згідно порядку передбаченого Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» процедура банкрутства включає наступні стадії: Порядок подання заяви до господарського суду Дніпропетровської області про визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкротом. Провадження у справі про банкрутство відкривається на підставі заяви боржника або кредитора господарським судом за місцем знаходження боржника.
Сфери регулювання оплати праці(Частина II)Держава також здійснює регулювання інших норм і гарантій в оплаті праці. До таких норм відноситься плата праці за роботу в наднормовий час; у святкові, неробочі і вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше 18 років при скороченій тривалості їх щоденної роботи та ін.
Законодавчі акти що регулює процедуру банкрутства в Україні (Частина I)   Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»  від 14 травня 1992 року N 2344 - XII, є основним нормативним актом що регулює процедуру банкрутства в судовій інстанції. Усі справи предметом вимог яких є визнанні юридичної особи банкротом підвідомчі господарським судам України і розглядаються за правилами господарського процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Законами України «Про банки і банківську діяльність». Що стосується питання державної реєстрації припинення юридичної особи, у зв'язку з визнанням його банкротом, то ці дії регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року N 755 - IV. Окремі загальні норми права, регулюючі правовідносини про банкрутство також містяться в Господарському і Цивільному кодексах України, а також в інших підзаконних нормативних актах України.
Правове визначення поняття оплати праці. Структура і функції заробітної плати (Частина II)Необхідно відрізняти заробітну плату від винагороди, передбаченого цивільно-правовими договорами підряду, доручення та ін. Заробітна плата це оплата витрат живої праці в процесі громадського виробництва, а винагорода за цивільно-правовими договорами — оплату кінцевих результатів праці. Заробітна плата ділиться на дві частини — основні і додаткові, а винагорода за цивільно-правовими договорами не ділиться на частини. Законом України «Про оплату праці» передбачені сфери державного і договірного регулювання оплати праці, а винагорода за цивільно-правовими договорами регулюється їх сторонами. Державою встановлюється мінімальний розмір заробітної плати, а розмір винагороди за цивільно-правовими договорами встановлюється їх сторонами.
Судова процедура у справах про банкрутство (Частина III)Попереднє засідання в судовому процесі про визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкротом. На попередньому засіданні господарський суд Дніпропетровської області розглядає подані заяви кредиторів і затверджує реєстр вимог кредиторів, в який включаються усі визнані судом безперечні вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог по грошових зобов'язаннях, черговість задоволення кожної вимоги. За результатами попереднього засідання господарського суду Дніпропетровської області арбітражний керівник проводить збори кредиторів. На загальних зборах кредиторів обирається комітет кредиторів в кількості не більше семи чоловік, який приймає рішення у справі про банкрутство від імені усіх кредиторів.
Соціально-економічні аспекти оплати праці і її реформа(Частина I)Оплата праці — чи не найважливіша категорія в системі умов праці. У ній як ні в якій іншій сфері відбиваються усі протиріччя суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці необхідно з дослідженням об'єктивних реальних громадських стосунків. Саме соціально-економічні аспекти дозволяють розкрити ті проблеми, які мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці, і підказати правові засоби, форми їх рішення.
Соціально-економічні аспекти оплати праці і її реформа(Частина II)Наступним соціально-економічним чинником є показник співвідношення доходів з витратами і структура грошових витрат працівників. Зарубіжні економісти давно визнали, що саме витрати свідчать про розміри доходів, зокрема, про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу податкової політики. Податок платиться не лише з доходів, а в певних випадках і з витрат(покупок). Проте податки — це сфера іншої галузі законодавства, хоча, як бачимо, оплата праці — це та категорія, яка проведе нас не по одній сфері громадських стосунків. Обмежимося лише таким показником: в країнах з розвиненою ринковою економікою найняті робітники витрачають на придбання продуктів харчування і промислових товарів 25-30 % заробітної плати, тоді як в Україні цей показник рівний 70-80%.
Правове визначення поняття оплати праці. Структура і функції заробітної плати (Частина I)Правове регулювання оплати праці працівників, що знаходяться в трудових стосунках з власниками підприємств, установ і організацій усіх форм власності і видів господарювання, а також з окремими громадянами на підставі трудового договору, здійснюється Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р.(із змі. та доп.), Кодексом законів про працю України — главами II, VI, VII, VIII, Законом України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., а також інший численний нормативно-правовий акт, колективний договір і інший локальний положення конкретний підприємство.
Захист прав і законних інтересів держави і інших суб'єктів зовнішньоекономічної Згідно ст. 389 ГК держава здійснює захист прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через дипломатичні і консульські установи, державні торгові представництва, представляючи інтереси України, а також іншим способом, зазначеним законом.
Комплекс послуг з представництва в судах загальної юрисдикції по цивільним справамКваліфіковані адвокати, юристи, фахівці Юридичної фірми «K&S partners» надають повний комплекс юридичних послуг і консультацій з питань цивільних правовідносин: вивчення наявних матеріалів, доказів, процесуальних документів; вивчення судової практики по аналогічних справах; формування правової позиції по справі на підставі наявних матеріалів; консультація і оцінка судової перспективи і практики;
Комплекс послуг з представництва в адміністративних судахКваліфіковані адвокати, юристи, фахівці Юридичної фірми «K&S partners» надають повний комплекс юридичних послуг і консультацій з питань публічно-правових  правовідносин: вивчення наявних матеріалів, доказів, процесуальних документів; вивчення судової практики по аналогічних справах; формування правової позиції по справі на підставі наявних матеріалів; консультація і оцінка судової перспективи і практики; підготовка і оформлення необхідних доказів по справі, у тому числі направлення запитів до державних органів і організацій всіх форм власності;
Комплекс послуг з представництва в комерційних арбітражних судахКваліфіковані адвокати, юристи, фахівці Юридичної фірми «K&S partners» надають повний комплекс юридичних послуг і консультацій з питань комерційних правовідносин: вивчення наявних матеріалів, доказів, процесуальних документів; вивчення судової практики по аналогічних справах; формування правової позиції по справі на підставі наявних матеріалів; консультація і оцінка судової перспективи і практики;
Гарантійні виплати і доплати (Частина I)Гарантійні виплати — це суми, що зберігають працівникові заробітну плату(повністю або частково) за час, коли він з поважних причин, передбачені законом, звільняється від виконання трудових обов'язків і за ним зберігається місце роботи.
Надбавки і доплатиПризначення надбавок з основної оплати праці полягає в тому, щоб стимулювати працівників : 1) до підвищення ділової кваліфікації і зростання майстерності; 2)  до тривалого виконання трудових обов’язків в певній сфері трудової діяльності.
Преміювання працівників Під преміюванням розуміється виплата працівникам грошових сум понад основний заробіток в цілях стимулювання результатів праці і їх заохочення. Преміювання здійснюється в двох формах: 1) преміювання, передбачене системою оплати праці; 2) преміювання як вид заохочень (поза системою оплати праці);
Системи оплати праціПід системою оплати праці розуміється спосіб вирахування розмірів винагороди, необхідного для виплати працівникам, відповідно до виробничих затрат праці, а у ряді випадків і з його результатами. На підприємстві системи оплати праці встановлюється в колективному договорі. Переклад працівників на іншу систему оплати праці є зміною суттєвих умов праці і вимагає попередження працівників за 2 місяці.
Організація оплати праці на підприємствахОрганізація оплати праці є системою організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і термінів виплати заробітної плати, порядку числення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушення термін її виплата.
Нормування праці (Частина I)Нормування праці, є складовою частиною управління виробництвом і включає визначення не-обходжених витрат праці на виконання робіт, виготовлення продукції як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами), і встановлення на цій основі норм праці.
Нормування праці (Частина II)При почасовій оплаті працівникам встановлюється нормовані завдання. В умовах переходу до ринкових стосунків проблема нормування праці заслуговує декілька іншого підходу. Традиційно нормування включало діяльність по встановленню норм витрат праці, іншими словами, нормуванню піддається процес праці. На початку XX століття такі дослідження мали шумний успіх. Дослідження У. Тейлора по нормуванню праці отримали загальне визнання. Як бачимо, і сьогодні такому нормуванню приділяється основна увага. В той же час необхідно зробити акцент нормах результатів праці. Представляється, що саме цього бракує в нормуванні праці. Адже в реальному виробництві головним чином нас цікавлять результати праці: збут зробленої продукції, кількість і якість зроблених послуг; затребуваність наукових розробок, їх реальне впровадження і так далі. Ці норми відсутні в законі. І це можна зрозуміти. КЗпП був зорієнтований на планову адміністративно-командну систему. Механізм громадського виробництва працював безперебійно, договори укладалися на підставі планових завдань; при закритих межах і відсутності імпортної продукції споживалася вітчизняна техніка, взуття, одяг. У таких умовах дійсно на перше місце висувалася вимога нормування процесу праці. Працівник повинен був прийти вчасно на роботу і працювати, здійснювати трудовий процес.
Право працівника на оплату праці і його захист (Частина I)Розглядаючи питання захисту права працівника на отримання винагороди за працю, слід керуватися Конституцією України, чинним трудовим законодавством, а також керівною постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13. У цій постанові підкреслено, що судовий захист є найважливішою гарантією конституційного права громадянина заробляти собі на життя працею, яка він вільно обирає або на який вільно погоджується.
Право працівника на оплату праці і його захист (Частина III)Зокрема, встановлено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, соціального посібника і стипендії місяць, в якому сталося підвищення, вважається базовим при численні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не робиться.
Право працівника на оплату праці і його захист(Частина II)При кожній виплаті зарплати загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством, — 50% зарплати, що повинні виплатити працівникові. Проте ці обмеження не поширюються на утримання із зарплати при відбування покарання у вигляді виправних робіт при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей(ст. 128 КЗпП, ст. 26 Закону України «Про оплату праці»). З останнім положенням не можна погодитися, воно фактично позбавляє працівника в таких випадках коштів для існування, оскільки необмежені стягнення вилучають у працівника усі доходи, не забезпечуючи відновлюваної функції зарплати. Слід врахувати положення Закону України «Про виконавче виробництво» від 21 квітня 1999 р., яким встановлено, що обмеження в 50% зарплати не поширюється на відрахування при виправних роботах і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань не може перевищувати 70%. Думається, що крайньою межею усіх стягнень має бути половина заробітку.
Поняття та елементи заповіту (Частина I)Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту та розподілити спадкове майно, майнові права та обов'язки на свій погляд. Заповіт — це особисте розпорядження особи (заповідача) від­носно належного йому майна, майнових прав та обов'язків на ви­падок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку (ст. 1233 ЦК). Його призначення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна, майнових прав та обов'язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.
Поняття та елементи заповіту (Частина II)Крім прямої вказівки про позбавлення права на спадкування, можливе також усунення від спадкування шляхом розподілу при складанні заповіту спадкового майна між кількома особами, але без згадки про того, кого спадкодавець хоче позбавити права на спад­кування. Відсутність у заповіті згадки про певну особу також веде до позбавлення її права на спадкування, але тільки в тій частині спадкового майна, що охоплена заповітом. У спадкодавця може бути інше майно, не вказане в заповіті, і особа, не зазначена у заповіті як спадкоємець за законом, може спадкувати це майно разом з іншими спадкоємцями за законом. Крім того, якщо спадкоємець за заповітом помре до відкриття спадщини або відмовиться від її прийняття після відкриття спадщини, особа, не згадана у заповіті, яка є спадкоємцем за законом, закликається до спадкування за законом.
Зміст заповіту (Частина I)Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майнових прав та обов'язків. Оскільки склад спадщини визначається на час відкриття спадщини, немає значення, чи були в наявності зазначені у заповіті майнові права та обов'язки на момент скла­дання заповіту (ст. 1236 ЦК). Отже, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів про наявність у нього певного майна, яке вказане в заповіті. Якщо таке майно на момент відкриття спадщини буде втрачене, відчужене тощо, то в цій частині заповіт буде недійсним.
Зміст заповіту (Частина II)Заповідальний відказ підлягає виконанню лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшов до спадкоємця, за винятком боргів спадкодавця. Якщо заповідальним відказом обтяжений спад­коємець, що має право на обов'язкову частку, легат підлягає виконанню лише в тій частині, у якій спадкове майно, що перейшло до такого спадкоємця, перевищує обов'язкову частку.
Форма заповіту (Частина I)Формі заповіту у ЦК присвячено ст.ст. 1247—1257. Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність запові­дача на час складання заповіту, або коли існують 2 або більше заповітів і необхідно встановити, котрий з них має чинність, ска­совуючи, як пізніший за часом, інші заповіти.
Форма заповіту (Частина II)Після смерті заповідача або оголошення його померлим, одер­ жавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус зобов'язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї спадкодавця та родичів ос­таннього відповідним листом, якщо їхнє місце проживання йому відоме. Якщо місце проживання зазначених осіб невідоме, нота­ріус робить відповідне повідомлення в друкованих засобах масової інформації.
Форма завещания (Часть III)Указан в ст. 1252 ГК перечень лиц и случаев, в которых они могут удостоверять завещания, исчерпывает. Во всех указанных случаях завещания удостоверяются служебной, должностным лицом при свидетелях. Следовательно, на таком завещании кроме подписи завещателя должна быть подпись свидетелей. В текст завещания вносятся сведения об их лице.
Поняття та види підстав припинення зобов'язанняПрипинений зобов'язання - погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст. Це означає, що кредитор і боржник більше не пов'язані правами та обов'язками. ЦК у статтях 599-609 передбачає такі підстави припинення зобов'язань: належне виконання, передання боржником кредиторові відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення кредитором боргу, поєднання в одній особі борж­ника і кредитора, неможливість виконання зобов'язання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи, та інші, передбачені договорами або законами.
Відповідальність за порушення зобов'язання, як правовий наслідок порушення зобов'язання. Цивільно-правову відповідальність можна розглядати як застосування до правопорушника у разі вчинення ким протиправних дій обе без­діяльності передбачених договором чи законом заходів державно­го примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов’язків майнового характеру (санкцій).
Загальні положення про порушення зобов'язання та їх правові наслідки (Частина II)У ст. 611 ЦК зазначені наступні правові наслідки порушення зо­бов'язання: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої від­мови, якщо це встановлено договором або законом; припинення зо­бов'язання внаслідок розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Договором або зако­ном можуть бути встановлені й інші правові наслідки: звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію, виконання поручителем обов'язку боржника, спонукання до вико­нання зобов'язання у натурі, притримання тощо.
Загальні положення про порушення зобов'язання та їх правові наслідки (Частина I)Статтею 610 ЦК визначає, що порушенням зобов'язання є його не­виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 621 ЦК встановлює загальне правило: у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи неподання йому послуги кредитор має право виконати що роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги тре­тій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків.
Зміст договору Зміст договору становлять умови, на яких він укладений. Згідно із ст. 628 ЦК умови, що становлять зміст договору, поділяються на два види, а саме: умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними; умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладення договорів (Частина I) Укладання договору – це досягнення між сторонами у належній формі згоди щодо всіх істотних умов. Стадії: пропозиція укласти договір - оферта, прийняття зробленої пропозиції другою стороною - акцепт. Оферентом і акцептантом йменується сторона, котра зробила пропозицію укласти договір або при­йняла її (відповідно).
Класифікація цивільно-правових договорів (Частина I) На договір поширю­ється загальна класифікація правочинів на реальні і консенсуальні, відплатні та безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідуціарні та біржові. Така класифікація може розглядатися як за­гальна класифікація договорів.
Класифікація цивільно-правових договорів (Частина II) Залежно від способу укладення договори поділяються на взаємоузгоджені договори та договори приєднання. При укладенні взаємоузгодженого договору його умови вста­новлюються (розробляються) усіма його сторонами.
Укладення договорів (Частина II)Якщо ж договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, моментом його укладення є момент вказаного посвід­чення або такої реєстрації. У разі, якщо нотаріально посвідчений до­говір потребує ще й державної реєстрації, моментом укладення є момент останньої (ч. 3 ст.640 ЦК).
Укладення договорів (Частина III)Основні вимоги до договору закупівлі визначені у ст. 34 Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Здійсненні процедур закупівлі належить тендерним комітетам, до складу яких входять відповідні спеціалісти, що призна­чаються замовником. Порядок створення тендерних комітетів та їх головні функції визначені у наказі Міністерства економіки України № 2/80 від 26 грудня 2000 р.
Зміна та розірвання договоруЗа загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК, підста­вою для зміни або розірвання договору є згода сторін. Це пов'язано з тим, що договір з моменту його вчинення є обов'язковим для вико­нання сторонами (ст. 629 ЦК). Слід мати на увазі, що згоди сторін на зміну або розірвання договору може бути недостатньо, якщо він був укладений на користь третьої особи, яка виразила намір скористатися правом, наданим їй за таким договором. Для зміни або розірвання вказаного договору потрібна ще й згода третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 636 ЦК).
Заповіт як підстава спадкування (Частина I)На сьогодні в Україні широко вико­ристовується заповіт як форма роз­порядження майном на випадок смерті. Відповідно до чинного законодав­ства (ст. 534 Цивільного кодексу УРСР) кожний громадянин може залишити за за­повітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної до­машньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим дер­жавним, кооперативним та іншим громад­ським організаціям. Заповідач може у за­повіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Заповіт як підстава спадкування (Частина III)Договори про спадкування докладно ре­гламентовані законодавством Німеччини і Швейцарії; у Франції ж вони допускають­ся лише як виняток у деяких випадках, зокрема, між подружжям [Там само]. Таким чином, спадковий договір - дав­ній цивілістичний інститут, відомий зако­нодавству багатьох європейських країн. Ос­кільки даний вид договору нашими вченими-юристами визначений як такий, що більше тяжіє до спадкового права, зберігаючи при цьому всі риси цивільного договору, в но­вому Цивільному кодексі України виріше­но подати правове регулювання відповід­них відносин саме у шостій Книзі, присвя­ченій відносинам спадкування.
Заповіт як підстава спадкування (Частина IV)Спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя сво­їм майном, визначеним у договорі, і поз­бавляє його можливості розпорядитися ним і па випадок смерті шляхом складання заповіту, оскільки цей заповіт буде недійс­ним. Тому спадковий договір, передбачений у новому ЦК України, па підставі норм загальної частини цього Кодексу слід вва­жати таким, що суперечить загальним прин­ципам Цивільного кодексу і має бути ви­знаним не дійсним.
Заповіт як підстава спадкування (Частина V)Заповіт у формі привселюдного акта - це заповіт, зроблений відповідно до вста­новленої законом процедури за участю офіційної посадової особи (як правило, нотаріуса). У Франції заповіт складається за участю двох нотаріусів (або одного при двох свідках), у Швейцарії - за участю однієї посадової особи і двох свідків. Ос­новна перевага даної форми — гарантія іс­тинності заповіту і відповідності його змісту дійсній волі заповідача. Цілість заповіту забезпечується передбаченою законодавством можливістю його офіційного депонування в нотаріуса або іншої посадової особи.
Договір купівлі-продажу (Частина I)За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій сто­роні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).
Договір купівлі-продажу (Частина II)Нерухоме майно, яке стає предметом договору купівлі-продажу, повинно бути індивідуалізоване. Наприклад, при відчуженні житлового бу­динку, садиби продавець повинен пред'явити витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно (Наказ Міністерства юстиції України від 20 вересня 2002 р. № 84/5 “Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках), а в сільській місцевості - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна. Відповідно до Закону України «Про нотаріат» (ст. 55) та п. 60 Інструкції посвідчення договорів про відчуження нерухомості проводиться за місцезнаходженням вказаного майна.
Договір купівлі-продажу (Частина III)Вимоги щодо якості та ціни не можуть вважатися істотними умовами цього дого­вору, якщо інше не передбачено самим договором або законом. Ч. 1 ст. 691 ЦК, встановлює: якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, застосовуються правила ви­значення ціни, що передбачені у ст. 632 ЦК. Між тим ціна товару є істотною умовою договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу. До істотних умов цього договору закон відніс також порядок, строки і розміри платежів (ч. 1 ст. 695 ЦК).
Договір купівлі-продажу (Частина IV)Права та обов'язки сторін. Обов'язки продавця: пе­редати товар покупцеві (ст. 664 ЦК); передати товар, визначений договором (ч. 1 ст. 662 ЦК); передати то­вар у тарі та (або) упаковці, які відповідають вимогам, встановле­ним актами цивільного законодавства; у певний строк передати то­вар водночас з приналежностями та доку­ментами (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що характеризують товар (статті 662,663 ЦК); попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, якщо це має місце (ст. 659 ЦК); зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК); вступити у справу про витребування товару в покупця за наявності певних підстав (ч. 1 ст. 660 ЦК); здійснювати перевірку кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару (пробування, аналіз, огляд), якщо це передбачено в договорі, та надавати покупцеві докази прове­дення такої перевірки (ч. 3 ст. 687 ЦК); забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним у розумний термін; страхувати товар, якщо це випливає з договору.
Роздрібна купівля-продаж (Частина I)Відповідно до ч. 1 cт. 698 ЦК за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
Роздрібна купівля-продаж (Частина II)Договір роздрібної купівлі-продажу - публічний договір, тобто до нього, якщо інше не передбачено у законі, застосовуються правила ст. 633 ЦК. Публічна пропозиція укласти договір встановлює однако­ві умови для всіх споживачів, до яких вона звернена, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Продавець не має права надавати перевагу в укладенні договору одному покупцеві перед іншим, відмо­витися від укладення договору за наявності у нього можливості на­дання покупцеві відповідних товарів.
Роздрібна купівля-продаж (Частина III)Стаття 18 Закону розкриває зміст права покупця на інформацію. Вона повинна забезпечити можливість свідомого вибору товару. Для цього остання має бути надана покупцеві до придбання товару. Сто­совно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватися інформація про її сертифікацію, а щодо товарів, котрі за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я покупця та його майна, продавець зобов'язаний довести до відома покупця інформацію про такі товари і можливі наслідки їх впливу. Ін­формація доводиться продавцем у супровідній документації, що до­дається до товарів, на етикетці, а також маркуванням чи іншим спосо­бом, прийнятим для окремих видів товарів. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні також забезпечуватися інформацією про місце їх походження.
Роздрібна купівля-продаж (Частина V)Якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою до­ставки товару покупцеві, то на відміну від договору продажу товару за зразками, останньому доставляється індивідуально визначена річ, яка вже була оглянута, відібрана ним і залишена у продавця на збе­рігання з метою наступної доставки у встановлений строк (ч. 1 ст. 704 ЦК) за місцем, вказаним покупцем, а якщо це місце не вказане, — за місцем проживання фізичної особи-покупця або за місцезнаходжен­ням юридичної особи-покупця.
Роздрібна купівля-продаж (Частина VI)Вказаний договір побудований за конструкцією змішаного догово­ру (ч. 2 ст. 628 ЦК). А це призводить до того, що до відносин сторін за­стосовуються у відповідних частинах і положення про договір найму (оренди), і про договір роздрібної купівлі-продажу, якщо інше не буде встановлено у самому договорі чи не випливатиме із суті договору. Так, зокрема, покупець не повинен сплачувати продавцеві плату за користування переданим у його розпорядження товаром, як це передба­чено у договорі найму (оренди) - ст. 762 ЦК, бо розмір і оплата товару визначаються договором купівлі-продажу і Правилами торгівлі у розстрочку. Він також не зобов'язаний, хоча і може, проводити поточний ремонт товару (ч. 1 ст. 776 ЦК), оскільки у разі виявлення недоліків, за які відповідає продавець, покупець має право пред'явити вимоги за ст. 708 ЦК. Однак при цьому, якщо покупець вимагатиме відповідно­го зменшення ціни або відшкодування витрат, здійснених ним чи тре­тьою особою на виправлення недоліків товару, відповідна сума може бути зарахована в рахунок оплати товару тощо.
Роздрібна купівля-продаж (Частина VII)Вказана стаття захищає інтереси покупця — непрофесійного учас­ника товарообміну в разі, коли продавець не порушував прав спожи­вача. Тому й не йдеться про відшкодування будь-яких збитків покуп­цеві або про якісь інші несприятливі наслідки для продавця. Навпаки, законодавець встановлює певні вимоги, яких повинен дотримуватися: покупець, захищаючи свої інтереси.
Проблеми кредитних правовідносин і способи їх вирішення.Аналіз судової практики відносно укладення, виконання, розірвання і визнання недійсними кредитних договорів, свідчить про те, що найпоширенішими в 2011 році, як і в попередніх роках, були спори пов'язані з кредитними правовідносинами.
Житлові правовідносини - права і обов'язки власників і користувачів. Право на житло в нашій країні, як і у багатьох інших європейських країнах, актуально і тісно пов'язано з обов'язками фізичних і юридичних осіб, а також державних органів відносно створення відповідних умов для дотримання і захисту, житлових прав громадян.
Загальні положення про договір найму (оренди) (Частина I)Договір найму (оренди) — це договір за яким одна сторона наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у кори­стування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Загальні положення про договір найму (оренди) (Частина III)Права та обов'язки сторін за договором найму Права наймодавця: 1) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, якщо наймач користується річчю не за її призначенням або з порушенням умов договору найму (ч. 2 ст. 773 ЦК); 2) вимагати відшкодування завданих наймодавцю збитків у разі погіршення речі з вини наймача (ч. 2 ст. 779 ЦК); 3) відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ч. 1 ст. 782 ЦК); 4) вимагати розірвання договору у випадках, установлених законом або договором (ст. 783 ЦК).
Загальні положення про договір найму (оренди) (Частина II)Плата за користування майном встановлюється договором та висту­пає як звичайна умова договору, і у разі, якщо сторони в договорі не визначать розмір плати за користування, договір найму (оренди) не буде вважатися неукладеним. Частина 1 ст. 762 ЦК України перед­бачає, що якщо розмір плати не встановлений договором, він визна­чається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Особливості укладення договору прокату (оренда транспортних засобів)Договір прокату — це договір, за яким наймодавець, який здійс­нює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ст. 787 ЦК).
Особливості договору наймуДоговір найму (оренди) земельної ділянки - це договір, за яким наймодавець (орендодавець) зобов'язується передати найма­чеві (орендарю) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди.Враховуючи особливі властивості таких нерухомих речей, як будівлі та споруди, § 4 глави 58 (ст. 793—797 ЦК України) установ­лює спеціальні правила регулювання договору оренди таких речей. До таких особливостей належать:
Договір купівлі-продажу (Частина I) За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій сто­роні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).
Договір купівлі-продажу (Частина II) Нерухоме майно, яке стає предметом договору купівлі-продажу, повинно бути індивідуалізоване. Наприклад, при відчуженні житлового бу­динку, садиби продавець повинен пред'явити витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно (Наказ Міністерства юстиції України від 20 вересня 2002 р. № 84/5 “Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках), а в сільській місцевості - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна. Відповідно до Закону України «Про нотаріат» (ст. 55) та п. 60 Інструкції посвідчення договорів про відчуження нерухомості проводиться за місцезнаходженням вказаного майна.
Договір купівлі-продажу (Частина III) Вимоги щодо якості та ціни не можуть вважатися істотними умовами цього дого­вору, якщо інше не передбачено самим договором або законом. Ч. 1 ст. 691 ЦК, встановлює: якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, застосовуються правила ви­значення ціни, що передбачені у ст. 632 ЦК. Між тим ціна товару є істотною умовою договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу. До істотних умов цього договору закон відніс також порядок, строки і розміри платежів (ч. 1 ст. 695 ЦК).
Договір купівлі-продажу (Частина IV) Права та обов'язки сторін. Обов'язки продавця: пе­редати товар покупцеві (ст. 664 ЦК); передати товар, визначений договором (ч. 1 ст. 662 ЦК); передати то­вар у тарі та (або) упаковці, які відповідають вимогам, встановле­ним актами цивільного законодавства; у певний строк передати то­вар водночас з приналежностями та доку­ментами (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що характеризують товар (статті 662,663 ЦК); попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, якщо це має місце (ст. 659 ЦК); зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК); вступити у справу про витребування товару в покупця за наявності певних підстав (ч. 1 ст. 660 ЦК); здійснювати перевірку кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару (пробування, аналіз, огляд), якщо це передбачено в договорі, та надавати покупцеві докази прове­дення такої перевірки (ч. 3 ст. 687 ЦК); забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним у розумний термін; страхувати товар, якщо це випливає з договору.
Роздрібна купівля-продаж (Частина I) Відповідно до ч. 1 cт. 698 ЦК за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
Роздрібна купівля-продаж (Частина II) Договір роздрібної купівлі-продажу - публічний договір, тобто до нього, якщо інше не передбачено у законі, застосовуються правила ст. 633 ЦК. Публічна пропозиція укласти договір встановлює однако­ві умови для всіх споживачів, до яких вона звернена, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Роздрібна купівля-продаж (Частина III) Стаття 18 Закону розкриває зміст права покупця на інформацію. Вона повинна забезпечити можливість свідомого вибору товару. Для цього остання має бути надана покупцеві до придбання товару. Сто­совно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватися інформація про її сертифікацію, а щодо товарів, котрі за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я покупця та його майна, продавець зобов'язаний довести до відома покупця інформацію про такі товари і можливі наслідки їх впливу. Ін­формація доводиться продавцем у супровідній документації, що до­дається до товарів, на етикетці, а також маркуванням чи іншим спосо­бом, прийнятим для окремих видів товарів. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні також забезпечуватися інформацією про місце їх походження.
Роздрібна купівля-продаж (Частина V) Якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою до­ставки товару покупцеві, то на відміну від договору продажу товару за зразками, останньому доставляється індивідуально визначена річ, яка вже була оглянута, відібрана ним і залишена у продавця на збе­рігання з метою наступної доставки у встановлений строк (ч. 1 ст. 704 ЦК) за місцем, вказаним покупцем, а якщо це місце не вказане, — за місцем проживання фізичної особи-покупця або за місцезнаходжен­ням юридичної особи-покупця.
Роздрібна купівля-продаж (Частина VI) Вказаний договір побудований за конструкцією змішаного догово­ру (ч. 2 ст. 628 ЦК). А це призводить до того, що до відносин сторін за­стосовуються у відповідних частинах і положення про договір найму (оренди), і про договір роздрібної купівлі-продажу, якщо інше не буде встановлено у самому договорі чи не випливатиме із суті договору. Так, зокрема, покупець не повинен сплачувати продавцеві плату за користування переданим у його розпорядження товаром, як це передба­чено у договорі найму (оренди) - ст. 762 ЦК, бо розмір і оплата товару визначаються договором купівлі-продажу і Правилами торгівлі у розстрочку.
Роздрібна купівля-продаж (Частина VII) Вказана стаття захищає інтереси покупця — непрофесійного учас­ника товарообміну в разі, коли продавець не порушував прав спожи­вача. Тому й не йдеться про відшкодування будь-яких збитків покуп­цеві або про якісь інші несприятливі наслідки для продавця. Навпаки, законодавець встановлює певні вимоги, яких повинен дотримуватися: покупець, захищаючи свої інтереси.
Проблеми кредитних правовідносин і способи їх вирішення. Аналіз судової практики відносно укладення, виконання, розірвання і визнання недійсними кредитних договорів, свідчить про те, що найпоширенішими в 2011 році, як і в попередніх роках, були спори пов'язані з кредитними правовідносинами.
Житлові правовідносини - права і обов'язки власників і користувачів. Право на житло в нашій країні, як і у багатьох інших європейських країнах, актуально і тісно пов'язано з обов'язками фізичних і юридичних осіб, а також державних органів відносно створення відповідних умов для дотримання і захисту, житлових прав громадян.
Загальні положення про договір найму (оренди) (Частина II) Плата за користування майном встановлюється договором та висту­пає як звичайна умова договору, і у разі, якщо сторони в договорі не визначать розмір плати за користування, договір найму (оренди) не буде вважатися неукладеним. Частина 1 ст. 762 ЦК України перед­бачає, що якщо розмір плати не встановлений договором, він визна­чається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Загальні положення про договір найму (оренди) (Частина I)   Договір найму (оренди) — це договір за яким одна сторона наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у кори­стування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Загальні положення про договір найму (оренди) (Частина III) Права та обов'язки сторін за договором найму Права наймодавця: 1) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, якщо наймач користується річчю не за її призначенням або з порушенням умов договору найму (ч. 2 ст. 773 ЦК); 2) вимагати відшкодування завданих наймодавцю збитків у разі погіршення речі з вини наймача (ч. 2 ст. 779 ЦК); 3) відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ч. 1 ст. 782 ЦК); 4) вимагати розірвання договору у випадках, установлених законом або договором (ст. 783 ЦК).
Особливості укладення договору прокату (оренда транспортних засобів) Договір прокату — це договір, за яким наймодавець, який здійс­нює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ст. 787 ЦК).
Договір найму (оренди) земельної ділянки Договір найму (оренди) земельної ділянки - це договір, за яким наймодавець (орендодавець) зобов'язується передати найма­чеві (орендарю) земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди. Враховуючи особливі властивості таких нерухомих речей, як будівлі та споруди, § 4 глави 58 (ст. 793—797 ЦК України) установ­лює спеціальні правила регулювання договору оренди таких речей. До таких особливостей належать:
Договір лізингу (Частина II)Істотними умовами договору лізингу закон визнає: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.
Узагальнена позиція ВСУ щодо шахрайських Договорів лізингу.За останні 2 роки мали місце неодноразові випадки звернення осіб до суду з метою захисту своїх прав та інтересів за наслідками укладення договорів лізингу транспортного засобу. Умови таких договорів містили положення, якими унеможливлювалось повернення лізінгоотримувачу сплачених грошових сум, зокрема «адміністративного платежу», як він іменується даними угодами, так і отримання за цим договором транспортного засобу. Крім того, предмет лізингу, як правило, не був достатньо індивідуалізований договором, а сам договір мав безліч пунктів, що прямо свідчили про істотний дисбаланс прав та обов’язків на шкоду споживача.
Договір лізингу (Частина I)Цивільним кодексом (ст. 806) договір лізингу визначається як договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (поста­чальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встанов­лену плату (лізингові платежі).
Договір найму (оренди) житла (Частина I)Види: договір найму житла у приватному житловому фонді, договір найму житла у державно­му та комунальному житлових фондах, договір найму житла у гур­тожитках, договір найму службового житла, договір найму соціа­льного житла, договір найму у фонді житла тимчасового призна­чення.
Договір найму (оренди) житла (Частина II)Наймодавцями за договором найму у приватному житловому фонді є власник житла, а у державному чи комунальному житловому фонді — житлово-експлуатаційна організація, а в разі її відсутності — відповідне підприємство, установа, організація, у господарському віданні чи оперативному управлінні якої перебуває жит­ло, у фонді соціального призначення — орган місцевого самоврядування або уповноважений ним орган.
Договір найму (оренди) житла (Частина III)Права та обов'язки сторін договору у приватному житловому фонді: Наймач має право на: 1) користування житлом (ч. 1 ст. 810 ЦК); 2) вселення у житло інших осіб для постійного проживання за згодою осіб, які постійно проживають з наймачем та наймодавця (ч. 1 ст. 817 ЦК);
Договір найму (оренди) житла (Частина IV)Права та обов'язки наймача у державному та комунальному житловому фонді. Наймач має право: 1) за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним житло свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно (ст. 65 ЖК УРСР);
Договір найму (оренди) житла (Частина V)Наймач має право: 1) здійснювати, за письмовою згодою повнолітніх членів сім'ї, включаючи тимчасово відсутніх, обмін займаної квартири або са­дибного (одноквартирного) житлового будинку з житлового фонду соціального призначення з іншим наймачем квартири або садибного (одноквартирного) житлового будинку з житлового фонду соціального призначення за згодою власників цього житла;
Договір найму (оренди) житла (Частина VI)Наймач службового житлового приміщення не має права на йо­го приватизацію, обмін, бронювання, надання іншого житлового приміщення у зв'язку з капітальним ремонтом житлового будинку, зміни договору найму, на залишення права на проживання у служ­бовому житлі у випадку тимчасової відсутності більш як 6 місяців (статті 73-76, 79-83, 86, 90, ч. 6 ст. 101, статті 103-106 ЖК УРСР).
Договір найму (оренди) житла (Частина VII) Наймач житла для тимчасового проживання зобов'язується: ви­користовувати житло за призначенням; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених у квартирі несправностей; не допускати самовільного перепланування квартир, руйнування конструкцій бу­динку, заміни та перестановки технічного обладнання в квартирі; забезпечувати цілісність пломб приладів обліку води, тепла та газу, не допускати самовільного втручання в роботу цих приладів; у вста­новлені терміни своєчасно вносити плату за використання житла, комунальні та інші послуги, економно використовувати воду, газ, електричну і теплову енергію тощо.
Договір найму (оренди) житла (Частина VIII)Розірвання договору найму службового житла на вимогу наймодавця провадиться у випадках припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією за власним бажанням, підлягають виселенню з службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення (ст. 124 ЖК УРСР). Не можуть бути виселені без надан­ня іншого житлового приміщення: особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове житло­ве приміщення, не менш як 10 років, осіб, які звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано житлове приміщення, але не припи­нили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників та інші категорії осіб визначені законодавст­вом (ст. 125 ЖК УРСР).
Договір підряду (Частина I)За договором підряду відповідно до ст. 837 ЦК підрядник зобов'язується виконати на свій ри­зик певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'я­зується прийняти та оплатити виконану роботу. Зміст договору підряду - визначається його істотними умова­ми, якими є предмет договору, його ціна та строки виконання робіт.
Договір підряду (Частина II)Права підрядника: - як­що із закону або договору не випливає зобов'язання підрядника ви­конати обумовлену договором роботу особисто, підрядник має право залучити до виконання робіт (або окремих її етапів чи видів) інших осіб — субпідрядників. У такому разі підрядник виступає генераль­ним підрядником, укладає угоди із субпідрядниками, які мають за змістом та терміна­ми узгоджуватися з підрядним договором і не суперечити йому. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за не­виконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником — за порушення субпідряд­ником свого обов'язку (ст. 838 ЦК).
Договір підряду (Частина III)Відповідальність сторін - ст. 858 ЦК: якщо робота виконана підрядником із відступами від умов договору підряду, які погірши­ли роботу, або із іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного вико­ристання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі у розум­ний строк; або пропорційного зменшення ціни роботи; або відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх установлено договором.
Договір підряду (Частина IV)Види договору підряду. Власне підряд, побутове замовлення, підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектних та пошукових робіт, підряд на вико­нання науково-дослідних робіт чи науково-технічних робіт, виготовлення майнових цінностей за толлінговими схемами (з давальницької сировини), - за Законом України «Про опе­рації з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відноси­нах» від 15 вересня 1995 p., до операцій з давальниць­кою сировиною належать операції, в яких сировина замовника, на конкретному етапі його переробки становить на 20 % менше від за­гальної вартості продукції.
Договір підряду (Частина V)Реконструкція означає комплекс будівельних робіт та органі­заційно-технічних заходів, унаслідок яких змінюються архітектур­но-планувальні та технічні показники завершених або незаверше­них будівництвом індивідуальних житлових будинків з надвірними підсобними приміщеннями.
Договір підряду (Частина VI)Замовник має право вносити зміни в проектно-кошторисну доку­ментацію до початку робіт або під час їх виконання за умови, що до­даткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не перевищу­ють 10 % визначеної в кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених договором. Допускається лише за згодою підрядника. У цьому разі підрядник має право відмовитися від дого­вору та вимагати відшкодування збитків (ст. 878 ЦК).
Договір підряду (Частина VII)Відповідно до ст. 889 ЦК, якщо інше не встановле­но договором, замовник зобов'язаний: - сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом; - використовувати проектно-кошторисну документацію, одержану від підрядника, лише для цілей, установлених договором, не передавати проектно-кошторисну документацію іншим особам і не розголошувати даних, що містяться в ній, без згоди підрядника;
Заповіт як підстава спадкування (I)Заповіт як угода, що безпосередньо по­в'язана з особою самого заповідача і така, яка виражає його волю про те, що повинно бути зроблено після його смерті, повинен бути зробленим особисто самим заповідачем, і у суворо визначеній формі. Заповіт - це формальна угода. Форма заповіту є необ­хідною зовнішньою умовою його дійсності, порушення якої тягне за собою недійсність самого заповіту (ст. 47 ЦК УРСР).
Заповіт як підстава спадкування (II)Від заповітів необхідно відрізняти до­говори про спадкування, в яких однією із сторін є спадкодавець, а іншою - одна або кілька осіб, уповноважених на отримання певного майна спадкодавця після його смер­ті. На відміну від заповіту, який набуває чинності лише з моменту смерті спадкодав­ця, договір про спадкування зобов'язує сторони з моменту його укладення і не може бути розірваний в односторонньому порядку.
Заповіт як підстава спадкування (III)Спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя сво­їм майном, визначеним у договорі, і поз­бавляє його можливості розпорядитися ним і па випадок смерті шляхом складання заповіту, оскільки цей заповіт буде недійс­ним. Тому спадковий договір, передбачений у новому ЦК України, па підставі норм загальної частини цього Кодексу слід вва­жати таким, що суперечить загальним прин­ципам Цивільного кодексу і має бути ви­знаним не дійсним.
Заповіт як підстава спадкування (Частина IV) Заповіт у формі привселюдного акта - це заповіт, зроблений відповідно до вста­новленої законом процедури за участю офіційної посадової особи (як правило, нотаріуса). У Франції заповіт складається за участю двох нотаріусів (або одного при двох свідках), у Швейцарії - за участю однієї посадової особи і двох свідків. Ос­новна перевага даної форми — гарантія іс­тинності заповіту і відповідності його змісту дійсній волі заповідача. Цілість заповіту забезпечується передбаченою законодавством можливістю його офіційного депонування в нотаріуса або іншої посадової особи.
Щодо проблеми визначення поняття давальницької сировини.     Загальне поняття „давальницька сировина” в економічній діяльності резидентів України, а також у зовнішньоекономічній діяльності суб’єктів господарювання, визначено у Законі України „Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір” №2895-14 від 13.12.01. Відповідно до нього давальницька сировина – це сировина, яка є власністю одного суб'єкта  підприємницької  діяльності  (замовника)  і  передається іншому   суб'єкту   підприємницької   діяльності  (виробнику)  для виготовлення підакцизних товарів (продукції)  без  переходу  права власності на таку сировину.
Поняття договору переробки давальницької сировини (I)Підприємницька діяльність реалізується у різних формах, обумовлених багатоманітністю діяльності людей, зростаючими потребами суспільства, невпинним науково-технічним прогресом. Багатоманітність форм вираження та наявність можливостей реалізації волі суб’єктів господарської діяльності є необхідною умовою подальшого розвитку та становлення ринкової економіки на Україні. Господарський кодекс України (ст.6) проголошує загальні принципи господарювання, одним з яких є принцип забезпечення економічної багатоманітності та рівного захисту державою всіх суб’єктів господарювання.
Поняття договору переробки давальницької сировини (II)Правовим результатом (який саме описує предмет договору) договору-угоди завжди є результат виконання певних зобов’язань за договором-правовідношенням. До поняття предмету виконання зобов’язання входять певні дії та майно, з яким відбуваються ці дії. Тобто конкретний юридичний обов’язок завжди пов’язаний з певними діями зобов’язаних осіб. Окреслюючи предмет договору, сторони перш  за все зазначають, що вони хотіли бачити зробленим (які основні дії), а не лише майно, якого стосується встановлення відносин. Саме тому ми не можемо погодитися з пануючою в цивілістиці думкою (яка, переважно, обумовлена позицією законодавця), згідно якій предметом договору є майно, майнові права та інші об’єкти цивільних прав.
Особливості суб’єктного складу договору переробки давальницької сировини.За договором переробки давальницької сировини одна сторона (замовник) зобов’язується надати давальницьку сировину другій стороні (виконавцю), а виконавець зобов’язується переробити надану давальницьку сировину у готову продукцію та передати останню замовнику, який зобов’язується прийняти її та сплатити за її переробку.
Проблеми правового регулювання зовнішньоекономічного договору на переробку давальницької сировини (I)Сучасна міжнародна економіка характеризується наявністю тенденції до глобалізації та кардинального поглиблення міжнародного поділу праці, інтеграцією національних економік у світовий ринок. Вже зараз міжнародна економіка розглядається не тільки, як сукупність національних економік, а як єдина цілісна система. Україна також прагне інтегрувати у світовий економічний простір.
Проблеми правового регулювання зовнішньоекономічного договору на переробку давальницької сировини (II)Потрібно більш чітке визначення основних понять: таких як давальницька сировина, операція з давальницькою сировиною. Чітке визначення цих понять має, як теоретичне так і практичне значення, про що свідчать судові прецеденти.
Проблеми правового регулювання зовнішньоекономічного договору на переробку давальницької сировини (договору толлінгу).Сучасна міжнародна економіка характеризується наявністю тенденції до глобалізації та кардинального поглиблення міжнародного поділу праці, інтеграцією національних економік у світовий ринок. Вже зараз міжнародна економіка розглядається не тільки, як сукупність національних економік, а як єдина цілісна система. Україна також прагне інтегрувати у світовий економічний простір.
Проблема визначення поняття “предмет договору” у цивільному праві та цивільному законодавстві України (I)Якщо виділяється цивілістична чи будь-яка інша наукова категорія, то необхідно точно знати той спеціальний смисл, який характеризує її та виділяє серед суміжних категорій. Адже точність понять та їх одноманітне застосування завжди є актуальним питанням та є необхідною умовою науковості знання . На це, до речі, зауважував В.І.Жуков у своєму виступі на науковій конференції “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку”. Він закликав правознавців домовитися між собою про одноманітне застосування категоріального апарату юридичної науки, що надасть юриспруденції більшої науковості та підстав вважати правознавство наукою.
Проблема визначення поняття “предмет договору” у цивільному праві та цивільному законодавстві України (II)Друга позиція відносить до предмету договору дії, які мають бути вчинені за договором (у загальному випадку таким предмет договору визнають у договорах на виконання робіт). Окремі дослідники вказують, що предмет договору може бути різним – як майно, так і певні дії або результат фактичних дій.
Щодо визначення поняття “предмет договору” у цивільному праві та цивільному законодавстві України (III)Подібна ситуація спостерігається і у працях М.І. Брагинського та В.В.Вітрянського “Договорное право”, де також предметом договору визнаються відповідно із положеннями ЦК Російської Федерації майно, майнові права, послуги і т.д. Між тим на с.417 книги І зазначено, що предмет договору складають дії. Предметом того ж “печального” договору підряду визнають результат робіт, тобто певне майно, матеріальний результат (у відповідності із законодавством РФ). Потім особливістю предмету договору підряду визнається робота та її результат, потім предметом будівельного підряду вважають монтажні роботи, звичайного підряду - будь-які роботи, далі предметом підряду знов вважають виконання робіт. А: “Предметом договора мены являются действия каждой из сторон по передаче в собственность (хозяйственное ведение, оперативное управление) другой стороны обмениваемого товара.”.
Про проблеми визначення поняття “предмет договору” у цивільному праві та цивільному законодавстві України (IV)Окрім правової мети та правового результату угоди, що є правовими поняттями, Є.О.Суханов виділяє також соціально-економічні цілі суб’єктів угоди та мотив укладення угоди. На наш погляд, розмежування вказаних останніх понять є не досить чітким. Ми погодимося, що об’єктивною підставою бажання суб’єктів укласти угоду є перш за все цілі соціально-економічного характеру, які шляхом укладення цивільно-правової угоди переходять з площини матеріального об’єктивного буття у буття правове, погоджене та врегульоване нормами цивільного права. Соціально-економічними цілями суб’єктів, які укладають договір переробки давальницької сировини, є, у загальному випадку, отримання прибутку (для підприємців) чи задоволення власних потреб (для громадян).
Правова природа договору переробки давальницької сировини (I)Закріплення у Цивільному та Господарському кодексах України принципу свободи договору надало сторонам право самостійно врегулювати у договорі відносини, які детально не врегульовані цивільним законодавством, а також відступати від його положень, окрім випадків, коли обов’язкове застосування актів цивільного законодавства прямо регламентоване або прямо витікає зі змісту та суті відносин між сторонами.
Правова природа договору переробки давальницької сировини (II)Не витримує також критики точка зору, згідно якої розглядуваний договір визнається інвестиційним. Однією з ідентифікуючих особливостей інвестиційного договору є його особливий суб’єкт – інвестор, який характеризується наявністю в нього специфічних (інвестиційних) прав та обов’язків. До  інвестиційних, наприклад, відноситься право інвестора приймати участь у прибутку підприємства. До обов’язків – приймати підприємницький ризик підприємства, тобто мати майнові зобов’язання перед підприємством. Замовник, за договором переробки давальницької сировини, не є таким спеціальним суб’єктом і не має вказаних прав та обов’язків: замовник додержується своєї вигоди. До того ж інвестиції ведуть до збільшення статутного капіталу підприємства, що інвестується, цього також не відбувається в рамках договору переробки давальницької сировини.
Правова природа договору переробки давальницької сировини (III)Також не можемо ми повністю погодитися з точкою зору, що переробка давальницької сировини – це виключно зобов’язання, що регулюються в рамках договору підряду. Відносини між суб’єктами давальницьких відносин, що виражаються у відповідній договірній формі не укладаються в традиційну юридичну конструкцію цивільно-правового договору підряду. Проста логічна операція - доведення від протилежного – вже дає нам підставу стверджувати, що договір переробки давальницької сировини не може бути договором підряду у чистому його вигляді, тому що вище ми дійшли висновку, що розглядуваний нами договір містить у собі елементи договору поставки.
Правова природа договору переробки давальницької сировини (IV)Наявність у змішаному договорі нових, характерних тільки для даного відношення елементів у змісті договору, що не є елементами традиційних договорів є підставою, на думку ряду авторів: Собчака А.О., Брагінського М.І.,  Шешеніна Є.Д. для того, щоб змішаний договір став самостійним видом договору. Кваліфікація самостійного договору як змішаного пояснюється тим, що договір не був ще досить досліджений, тому він часто кваліфікується як змішаний. Такий етап розвитку пройшов ряд цивільно-правових договорів, що на сьогодні є самостійними договірними видами. Це такі договори, як договір підряду на капітальне будівництво, договір перевезення вантажу, договір розрахункового рахунку, договір транспортного експедирування, договір довічного утримання (догляду) та ін., які у свій час кваліфікувалися у юридичній літературі як змішані чи комплексні договори.
Правова природа договору переробки давальницької сировини (V)Наявна у договорі переробки давальницької сировини також специфіка суб’єктного складу суспільних відносин за цим договором – однією стороною договору переробки давальницької сировини завжди є юридична особа (підприємство), що має необхідні переробні потужності.
Критика кваліфікації договору переробки давальницької сировини як договору міни (бартеру) (I)Свобода договору є необхідною умовою розвитку ринкової економіки та провідним принципом цивільного законодавства України та господарської діяльності (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України, п.1 ч.4 ст. 179 ГК України). В свою чергу, свобода договору зумовлює різноманіття видів та форм реалізації економічних інтересів суб’єктів господарювання, які, відповідно, проявляються у багатоманітності застосовуваних практикою договірних форм. Далеко не всі з них регламентовані нормами цивільного та господарського законодавства. Проте для правильної регламентації та застосування положень договірного права необхідно чітко розмежовувати різні види договірних конструкцій та правильно визначати їх правову природу. На наш погляд, останнє твердження потребує особливої уваги в контексті з’ясування та вивчення правовідносин з переробки давальницької сировини та форми їх закріплення – договору переробки давальницької сировини.
Критика кваліфікації договору переробки давальницької сировини як договору міни (бартеру) (II)В юридичній літературі та у претензійній судовій господарській практиці висловлено точку зору, за якою договір на переробку давальницької сировини кваліфікується як бартерний договір, тобто договір міни. За Цивільним кодексом України (ч. 1 ст. 715) поняття договору міни та бартеру є тотожними. Авжеж, розглядаючи ці відносини з точки зору економічного суспільного відтворення, легко усвідомити, що вони є нічим іншим, як актами обміну. Але правова кваліфікація договору має дещо іншу природу ніж економічна суть вказаних суспільних відносин.
Критика кваліфікації договору переробки давальницької сировини як договору міни (бартеру) (III)Особливу увагу за договором переробки давальницької сировини необхідно приділити формі оплати, оскільки за загальним правилом сторони можуть домовитися про будь-яку її форму. Законом України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” (ч. 1 ст. 6) передбачено, що розрахунки за переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини можуть проводитися в грошовій формі, частиною давальницької сировини чи готової продукції, ...або за згодою замовника та виконавця з використанням усіх цих форм. Отже, виходить, що в різних випадках це будуть різні види договору? Якщо розрахунок за переробку давальницької сировини здійснюється частиною сировини або готової продукції, то за таких обставин присутні правові передумови для визнання такого договору договором міни. Натомість, якщо розрахунок за переробку давальницької сировини здійснюється виключно грошима, то такий договір однозначно не можна визнати договором міни. Якщо оплата здійснюється грошима, сировиною чи готовою продукцією одночасно, то постає питання: чи можна в цьому випадку стверджувати, що є правові передумови для визнання такого договору договором міни? Чи може це той випадок, про який законодавець говорить у п.6 ст. 715 ЦК України, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни?
Критика кваліфікації договору переробки давальницької сировини як договору міни (бартеру) (III)М.І.Брагінський зазначає, що коли замість розрахунків за товари, роботи, послуги передбачається виконання робіт, надання послуг, передача виключних прав і т.п., угоди повинні класифікуватися як змішані договори. Такої ж точки зору притримувався О.С.Іоффе. Це зрозуміло, адже для правового регулювання таких угод залучаються різні положення про договори, елементи яких безпосередньо входять до конкретної угоди. Це можуть бути положення про купівлю-продаж, поставку, міну - стосовно майна, що передається за цими угодами, а також положення про підряд, надання послуг та інші. До того ж, на сьогодні доктрина цивільного права та цивільне законодавство України визнають концепцію існування так званих змішаних договорів. За ЦК України (ч.2 ст. 628) стосовно змішаних договорів передбачено, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором чи не витікає з суті змішаного договору.
Критика кваліфікації договору переробки давальницької сировини як договору міни (бартеру) (V)Наявна тенденція кваліфікації договору переробки давальницької сировини як змішаного пояснюється тим, що нові види договорів, перш ніж отримати законодавче визнання у якості самостійного договірного виду, проходять стадію змішаного чи комплексного договорів.
Переробка давальницької сировини виконавцем – робота чи послуга?Становлення ринкової економіки на Україні супроводжується збільшенням різноманіття правових форм здійснення підприємницької діяльності господарюючими суб’єктами. Воно повинно здійснюватись в економічно виправданих та детермінованих способах і здебільш за допомогою договорів у відповідності із законодавством. Господарський кодекс України у ст. 6 проголошує загальні принципи господарювання, одним з яких є принцип забезпечення економічної багатоманітності та рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання. Реалізації вказаного принципу на практиці сприяє розробка та прийняття необхідної законодавчої бази. Але розвиток законодавства з об’єктивних, а здебільш суб’єктивних причин на сьогодні не встигає за стрімким розвитком економіки, що призводить до неврегульованості окремих правовідносин або до виникнення протиріч в законодавстві.
Переробка давальницької сировини виконавцем – робота чи послуга? (III)Немає єдності думок щодо цивільно-правової кваліфікації переробки давальницької сировини виконавцем і в науковій літературі. Це зобов’язання трактується науковцями як зобов’язання з надання послуг (автори часто вказують на те, що ці зобов’язання є різновидом підряду, але розглядають зобов’язання за цим договором, як зобов’язання з надання послуг), та як зобов’язання з виконання роботи.
Переробка давальницької сировини виконавцем – робота чи послуга? (IV)Послуга – нематеріальна; ч.1 ст. 901 ЦК України визначає таку загальну відмінну рису послуги: “споживається в процесі здійснення  визначеної дії чи здійснення визначеної діяльності”. Продуктом робіт є матеріальна  річ чи речі індивідуального призначення, які можуть бути спожиті в будь-який момент чи є неспоживаними взагалі. На відміну від цього, послуга споживається в момент її надання. Обґрунтування подібної позиції ми знаходимо в роботах О.С.Іоффе, М.В.Кротов, В.Ф. Яковлєв та ін.
Переробка давальницької сировини виконавцем – робота чи послуга? (V)Таким чином, ми доходимо висновку, що загальна близькість, схожість зобов’язань з надання послуг та виконання робіт, а також велике різноманіття видів послуг не може задовольнитися розрізненням за допомогою однієї головної класифікуючої ознаки. Існує комплекс ознак, що відмежовують зобов’язання з надання послуг та виконання робіт між собою, який допомагає достовірно класифікувати вказані зобов’язання. Наведений аналіз дозволяє нам виділити наступні підстави відмежування роботи та послуги:
Давальницькі договори на Україні. Критерії визнання давальницького договору (I)Розвиток ринкової економіки в Україні значно розширив форми та методи здійснення господарчої діяльності. Однією з таких нових форм господарської діяльності є виробництво продукції на давальницьких умовах. У правовому оформленні такі виробничі відносини здійснюються в рамках договору на переробку давальницької сировини.
Давальницькі договори на Україні. Критерії визнання давальницького договору (II)Разом з тим на тлі економічної кризи йшов пошук нових ефективних механізмів керування виробничою діяльністю, накопичувався досвід роботи підприємств, і вироблялася стратегія діяльності в нових умовах господарювання. Одним з видів нової стратегії стало залучення переробними підприємствами сировинних ресурсів на  основі давальницьких договорів.
Давальницькі договори на Україні. Критерії визнання давальницького договору (III)Економічна доцільність застосування толінгу залишається спірним питанням. Однак, як аналіз фактичних показників дозволяє зробити висновок про те, що обсяг виробництва з використанням давальницької сировини в зовнішньоекономічній діяльності суб'єктів, що хазяюють, буде збільшуватися, що обґрунтовує актуальність дослідження подібних суспільних відносин. Використання давальницької сировини винятково у внутрішньому виробництві, разом із поступовим виходом України з кризи, буде втрачати свою актуальність. Підприємства, що мають розвинені структури постачання та збуту і достатній обсяг оборотних коштів, не мають потреби в схемі виробництва на давальницькій сировині. Давальницькі правочини всередині держави є особливістю перехідного періоду економіки.
Давальницькі договори на Україні. Критерії визнання давальницького договору (IV)Давальницька сировина - сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції. Давальницька сировина не може бути придбана іноземним замовником на митній території України за національну валюту України або отримана ним в результаті проведення інших операцій, у тому числі товарообмінних. Право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику. (ВР України, Закон "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 15.09.1995 N 327/95-ВР)
Давальницькі договори на Україні. Критерії визнання давальницького договору (V)З причини складності, а найчастіше спірності  кваліфікації договору на переробку давальницької сировини, державні органи можуть надавати висновки щодо цього питання. Це стосується, насамперед, договору толінгу. У разі потреби, на запит митних органів, державних податкових інспекцій або суб'єктів підприємницької діяльності Міністерство економіки або уповноважені ним органи можуть надавати висновки щодо визначення операцій (згідно з Законом) як таких, що належать до операцій з давальницькою сировиною. Що дає підставу визнати даний договір договором толінгу. Документом, що це підтверджує, є акт експертизи, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами. У цьому акті також підтверджується, що відсоток відношення вартості готової продукції не менше необхідного.
Стягнення (повернення) боргів згідно чинного законодавства УкраїниСтягнення (повернення) боргів — передбачає собою процедуру, що включає певну послідовність дій для ефективного стягнення заборгованості з боржника шляхом накладення арешту на банківські рахунки і цінні папери, заборона на відчуження рухомого і нерухомого майна, заборона виїзду за межі країни, реалізація арештованого майна, притягнення до кримінальної відповідальності і так далі, що в комплексі не дає можливості боржникові уникнути відповідальності.
Як стягнути борги? (I)Для звернення до суду з подібним позовом необхідно дотримуватися досудового (претензійного) порядку врегулювання спорів, тобто направити боржникові цінним листом з описом і повідомленням претензію з пропозицією погасити заборгованість, яка утворилася, в добровільному порядку.
Контроль за здійсненням підприємницької діяльності (I)1. Поняття і значення контролю. У відповідності з законом державні органи не можуть втручатися у безпосередню господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності за винятком випадків, якщо така діяльність істотно не торкається передбачених законодавством України прав державних органів на здійснення контролю за їх діяльністю.
Види контролю за підприємницькою діяльністю (II)До видів контролю відносяться: Парламентський контроль здійснюється за ходом виконання затверджених державних програм (наприклад, підтримки підприємництва) і бюджету, за забезпеченням конституційних прав і свобод фізичних осіб.
Види контролю за підприємницькою діяльністю (III)Основне навантаження контролюючих повноважень покладається на КМ України, міністерства, відомства та комітети. Забезпечуючи державний суверенітет, економічну самостійність, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики, виконання Конституції і законів України, власних актів, він забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики в сфері зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Він спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, які відповідно сфери їх діяльності та компетенції здійснюють контроль за підприємницькою діяльністю.
Правові форми контролю (IV)Контроль підприємницької діяльності здійснюється в різних формах залежно від його виду і суб'єкта.
Правові форми контролю (V)Забороняється проведення планових виїзних перевірок по окремих видах зобов'язань перед бюджетами, окрім зобов'язань по бюджетних позиках і кредитах, гарантованих бюджетними засобами. Право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається тільки у тому випадку, якщо йому не пізніше чим за десять календарних днів до дня проведення вказаної перевірки направлено письмове повідомлення з вказівкою дати її проведення.
Правові форми контролю (VI)При виявленні порушень про них мають бути проінформовані засновник або власник, а за наявності невідповідностей податкової, статистичною або іншої інформації, - відповідні державні органи.
Правові форми контролю (VII)До проведення планових виїзних перевірок контролюючі органи мають право притягати в якості експертів фахівців інших державних органів. За результатами проведених планових виїзних перевірок працівниками кожного контролюючого органу складаються окремі акти (довідки) відповідно до їх компетенції і приймаються необхідні заходи.
Правові форми контролю (VIII)Нормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядок проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, узгоджуються з Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва. Позапланові перевірки дотримання суб'єктами підприємницької  діяльності пожежної безпеки не здійснюються, якщо суб'єкт підприємницької діяльності уклав договір страхування громадянської відповідальності перед третіми особами про відшкодування наслідків можливого збитку. У такому разі збиток, нанесений третім особам у зв'язку з порушенням суб'єктом підприємницької діяльності вимог пожежної безпеки, компенсується в повному об'ємі страховою комісією.
Контрольні повноваження державних органів (IX)Здійснення підприємницької діяльності, як вже відзначалося, має свої певні межі і пов'язане з необхідністю дотримання ряду приватноправових і публічно-правових обов'язків і вимог чинного законодавства.
Контроль за здійсненням підприємницької діяльності (X)Працівникам міліції надано право: - безперешкодно входити на територію підприємств, організацій і установ з метою припинення злочинів, переслідування осіб, які підозрюються в скоєнні злочину, виявлення прихованих або здобутих злочинним шляхом предметів;
Органи адміністративного контролю (I)Органи державного контролю за підприємницькою діяльністю за об'ємом своїх повноважень можна підрозділити на групи: - по території поширення контролюючих функцій: загальнодержавні і місцеві. Так, повноваження контролюючих органів Автономної республіки Крим обмежується територією останнього, контрольні повноваження обласних загальнодержавних органів також торкається лише їх території. На підставі компетентного рішення центрального органу в окремих випадках співробітники територіальних органів можуть притягуватися до контролю за суб'єктами підприємництва, які розташовані за межами їх території;
Органи адміністративного контролю (II)За ініціативою контрольно-ревізійної служби ревізія або перевірка проводяться не частіше за один раз в рік. Проте інші органи, у тому числі прокуратура, органи попереднього слідства шляхом призначення бухгалтерської експертизи і на підставі постанови слідчого можуть доручити її проведення цьому органу. Ревізія або перевірка проводиться на підставі розпорядження, підписаного начальником служби у відповідному районі або місті.
Органи адміністративного контролю (III)За заниження суми податку або іншого платежу або внеску, укриття (заниження) об'єктів оподаткування, відсутність бухгалтерського обліку об'єктів оподаткування, несвоєчасне надання в невстановлені терміни бухгалтерських звітів балансів, податкових декларацій, розрахунків, аудиторських виведень, платіжних поручений і інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків, платежів до бюджетів і внесків до цільових фондів, стягується штраф в розмірі від 5 до 10 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Органи адміністративного контролю(IV)Державний комітет у справах захисту прав споживачів має право перевіряти якість товарів, а також дотримання правил торгівлі і надання послуг, відбирати у суб'єктів підприємництва зразки товарів, сировини, комплектуючих виробів для перевірки їх якості або проведення експертизи, проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами, отримувати безоплатно від тих, що перевіряються необхідну інформацію.
Органи адміністративного контролю (V)Державний комітет з охорони праці має право направляти керівникам підприємницьких структур обов'язкові для виконання розпорядження, встановлювати порядок розробки і затвердження власником положень і інструкцій по охороні праці, перевіряти дотримання норм допуску працівників до роботи, проводити технічне розслідування причин надзвичайних подій (травматизму).
Органи адміністративного контролю (VI)У випадках, передбачених законом, захист громадянських прав може здійснюватися відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування. Виходячи з того, що в процесі виконання контрольних функцій можуть бути порушені права суб'єктів підприємництва, самим оперативним шляхом їх захисту буде поводження із скаргою до керівника контролюючого органу на протиправні дії його підлеглих. Втім, якщо законом прямо не передбачений досудовий порядок розгляду справи, можна безпосередньо звернутися до суду.
Органи адміністративного контролю (VII)Наявність протиправних дій, які в подібних випадках пов’язані з невиконанням обов'язків, зневагою правами контролюючого або зловживанням правами перевіряючого або службовим станом посадовців. Необхідно підкреслити, що за заподіяний посадовцем державних органів шкоду відповідальність несе сам орган. Посадовець може відповідати лише в порядку регресу. Провина контролюючого органу розглядається через провину його посадових осіб, оскільки лише вона може виступати як сторона суб'єктивного чинника правопорушення - відношення правопорушника  до самого правопорушення і його наслідків.
Як стягнути борги? (II)  По-друге, боржник при зобов'язанні відшкодувати упущену вигоду, це включаючи понесені в натурі витрати, які постраждала сторона отримала б в звичайних умовах, якби її право не було б порушене. Упущена вигода є компенсацією за умови, якщо кредитор доведе, що мав в розпорядженні реальні умови для отримання доходів (підписані контракти, договори, угоди), які розглядаються як упущена вигода (замовлення на постачання або виконання послуг), з обов'язковою умовою  отримання цих доходів, якби боржник виконував зобов'язання належним чином.
Особливості договірних відносин при трансплантації органів і тканин людиниБазовим питанням сучасного стану правового забезпечення у сфері донорства та трансплантації є потреба укладення договору донорства або договору щодо надання медичних послуг у вигляді трансплантації. Спеціалісти Юридичної компанії «K&S partners» надають широкий спектр послуг з договірними правовідносинами.
Проблеми визначення розміру моральної шкоди (I)На відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом у цивільному праві України. Верховний Суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, як відшкодування моральної шкоди.
Проблеми визначення розміру моральної шкоди (II)Значною проблемою, яка потребує вирішення, є надання доказів завдання моральної шкоди. Необхідно погодитися з тим, що кожне порушення норми матеріального права, будь-якого права особи, є підставою для визнання її потерпілою. Посилання відповідачів та суддів на відсутність лікарняного чи звернення до лікаря, як підстави для відмови у задоволенні позову, є необґрунтованим і безпідставним.
Проблеми визначення правонаступництва юридичних осіб у часі (I)У сучасних умовах різні аспекти правонаступництва юридичних осіб носять проблематичний характер і є предметом дискусій в наукових колах, а також стають певною перепоною для стабільності відносин, учасником яких є правопопередники і правонаступники юридичних осіб. Одним з таких аспектів виступає визначення переходу прав і обов’язків реорганізовуваних осіб у часі.
Проблеми визначення правонаступництва юридичних осіб у часі (II)Ще більше ускладнює ситуацію норма ч. 11 ст. 37 цього ж Закону, де сказано, що «зміни в установчі документи юридичної особи, що припиняється, підлягають державній реєстрації після державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті приєднання… Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, які припиняються в результаті приєднання, і державної реєстрації відповідних змін в установчі документи».
Порівняння договору чартеру та договору найму (оренди) транспортного засобу (I)У зв’язку з розвитком економічних зв’язків як в середині нашої держави, так і на міжнародному рівні особливого значення набуває такий різновид цивільно-правових договорів як договір чартеру або фрахтування. Досить часто даний договір використовується у морському та повітряному сполученні, що обумовлено його «мобільністю». Адже застосування такого договору надає перевізнику можливість перевезти набагато більше вантажу, пасажирів, багажу та пошти, ніж це можна було б зробити в межах звичайних рейсів. Тому дослідження цього питання є досить актуальним, оскільки умови сучасності потребують все більшого застосування даного різновиду договору перевезення, а тема відмежування його від інших цивільно-правових договорів надає широке поле для міркувань.
Порівняння договору чартеру та договору найму (оренди) транспортного засобу (II)Однак, незважаючи на таку кількість спільних рис між договором чартеру та договором оренди транспортного засобу, це все ж таки два різних договори, що регулюються окремими правовими нормами (відповідно глава 58 та глава 64 ЦКУ). Віднесення даних різновидів цивільно-правових договорів до різних глав обумовлено наявністю ряду ознак, що свідчать про неможливість ототожнення договору чартеру та договору найму транспортного засобу.
Договір факторингу (I)Поняття договору факторингу. Договір факторингу є новим інститутом цивільного права України. Набувши широкого розповсюдження наприкінці 50-х ро­ків у США, а пізніше і в багатьох інших краї­нах світу, договір факторингу зараз здебільшого законодавчо не врегульований, хоча його широке розповсюдження у міжнародній торгівлі призвело до розробки та підписання в Оттаві (Канада) 28 травня 1988 р. Конвенції Юнідруа з міжнародних факторинго­вих операцій.
Договір факторингу (II)Сторони договору факторингу. Сторонами договору факторин­гу є фактор та клієнт. Згідно із законом фактором у договорі факто­рингу може бути банк або фінансова установа, а також фізична осо­ба — підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Розрахункові відносини (I)Виконання грошових зобов'я­зань між суб'єктами цивільного обороту здійснюється шляхом розра­хунків, їх ціллю є виконання та документальне оформлення сплати платником грошових коштів їх отримувачу. За своєю формою розра­хунки поділяються на готівкові та безготівкові. Існування цих форм розрахунків викликано тим, що гроші існують у готівковій (формі грошових знаків) та безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Розрахункові відносини (II)В Україні сума готівкового розрахунку одного підприємства (під­приємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси та каси установ банків обмежена — 3 тис. грн. протягом одного дня за од­ним або кількома платіжними документами.
Розрахункові відносини (III)Види безготівкових розрахунків. Під видами безготівкових розрахунків слід розуміти визначені законодавством, банківською практикою та звичаями ділового обороту способи виконання грошо­вих зобов'язань через установи банків або інші платіжні системи.
Розрахункові відносини (IV)Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. При здій­сненні розрахунків із застосуванням платіжних доручень (банківський переказ) банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не пе­редбачений договором або звичаями ділового обороту (ч. 1 ст. 1089 ЦК України).
Розрахункові відносини (V)Розрахунки за акредитивом.  Акредитив — це зобов'язання банку, за яким він зобов'язується провести за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені платіж на умовах, визначених акредитивом, або до­ручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на ко­ристь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара (ст. 1093 ЦК України).
Розрахункові відносини (VI)Відкличний акредитив може бути змінений або анульований бан­ком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одер­жувача грошових коштів, при цьому відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів.
Розрахункові відносини (VII)Розрахунки за інкасовими дорученнями. На відміну від ак­редитива, цей вид розрахунків використовується, як правило, у тих випадках, коли постачальник та покупець довіряють один од­ному та відсутні сумніви в добросовісності та платоспроможності покупця товару. Останнє викликане тим, що при розрахунках з інкасовими дорученнями продавець постачає товар покупцю без на­явності гарантій щодо фактичної оплати товару покупцем, зокре­ма у разі втрати покупцем платоспроможності на момент отриман­ня документів його банком.
Розрахункові відносини (VIII)  Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків. Окремим видом безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням розрахункових чеків (надалі — чеків), що використовуються з ме­тою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).
Порядок отримання свідоцтва про право на спадщину (I)Нормами статті 66 Закону України "Про нотаріат", передбачено право спадкоємця на отримання  свідоцтво про право на спадщину як основного документу того, що підтверджує право власності на рухоме чи нерухоме майно. Свідоцтво про право на спадщину - це процесуальний документ, який офіційно підтверджує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців. Успадкувавши право на майно спадкодавця, спадкоємець також переймає на себе обов'язки пов'язані із спадкодавцем в повному об'ємі, але не більше спадкового майна.
Порядок отримання свідоцтва про право на спадщину (II)При оформленні права на спадок нотаріус зобов'язаний вчинити ряд нотаріальних дій, передбачених п.п. 108-125 Інструкції "Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N 18/5 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 р. за N 152/361.
Порядок отримання свідоцтва про право на спадщину (III)Державний нотаріус роз'яснює, що свідоцтво про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, повинно бути зареєстровано у відповідному органі. Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, відносно якого вкладник не зробив розпорядження банківській установі, після смерті вкладника видається спадкоємцям згідно із законом на загальних підставах.
Порядок оформлення спадщини на нерухоме майно  Статтею 1297 Цивільного кодексу України встановлений обов'язковий порядок для спадкоємця звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину, якщо у складі спадкового майна є нерухоме майно. Якщо спадок прийняло декілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, з вказівкою імені і частини в спадку інших спадкоємців.
Термін видачі свідоцтва про право на спадщину  Видача свідоцтва про право на спадщину за загальним правилом проводиться нотаріусом після закінчення шести місяців з часу відкриття спадку. Процесуальний термін в шість місяців встановлюється для того, щоб нотаріус в достатній мірі зумів перевірити усі підстави для видачі спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину:
Як стягнути борги? (III)Порушення боржником умов сплати, перерахування грошових коштів за переданий або поставлений йому товар, надані послуги або надані роботи, також кваліфікується як користування чужими грошовими коштами або неналежне виконання покладених обов’язків, і, відповідно, в цьому випадку підлягає стягненню неустойка та витрати за користування чужими грошовими коштами. Вказані відсотки за користування чужими грошовими коштами підлягають нарахуванню тільки на відповідну суму грошових коштів (заборгованості) і не налічуються на відсотки за користування чужими грошовими коштами.
Недійсність заповіту (I)Однією з особливостей заповіту як правочину є те, що він водночас може бути віднесений і до нікчемних, і до оспорюваних правочинів.
Недійсність заповіту (II)Даний підхід є квінтесенцією судової практики, яка склалася у ВСУ з цього питання, і може бути проілюстрований матеріалами наступної справи (рішення Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року // Архів Верховного Суду України за 2007 рік. - Справа N 6-24679св06).
Недійсність заповіту (III)Відповідно, суд при визнанні заповіту недійсним і при встановленні його нікчемності позбавлений можливості застосовувати наведені загальні норми глави 16 ЦК, присвячені правовому регулюванню окремих видів недійсних правочинів.
Недійсність заповіту (IV)До оспорюваних заповітів за змістом частини другої коментованої статті належать ті з них, які визнаються недійсними за судовим рішенням на підставі встановлення того факту, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. В даному випадку має місце порушення вимоги дійсності правочину, яка передбачена у частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України.
Секретний заповіт (I)Інститут секретних заповітів - принципово нова правова конструкція в сучасному цивільному праві. Не була вона відома і дореволюційному законодавцеві. Водночас норми цивільних кодексів багатьох країн Європи (Франції, Іспанії, Італії, Угорщини тощо) вже протягом тривалого часу надають можливість спадкодавцеві розпорядитися своїм майном на випадок смерті шляхом складання секретного (таємного або закритого) заповіту.
Секретний заповіт (II)Проблематикою секретного заповіту займалися Панталієнко Я., Заіка Ю., Путиліна О., Свіржський Б. та інші. Ця тема є актуальною, тому що неврегульованість багатьох питань з цього приводу призводить до певних неточностей, а часто і до визнання заповіту недійсним при його посвідченні. Так, написаний власноруч секретний заповіт може бути незрозумілим чи з порушенням норм цивільного права (а це можна припустити з огляду на низький рівень правової культури в нашому суспільстві), і тоді він буде визнаватись недійсним. Проблема в тому, що він може бути визнаним недійсним лише при його оголошенні, і таким чином заповідач вже не зможе його змінити і спадкування буде відбуватися за законом.
Загальні засади реалізації права на забудову земельної ділянки (I)Статті 375 Цивільного кодексу України визначаються загальні засади реалізації права на забудову земельної ділянки. При цьому необхідно зазначити, що у Земельному кодексі України і Цивільному кодексі України по-різному визначається юридична сутність права на забудову ділянки: у першому передбачено, що власники земельних ділянок вправі споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди (стаття 90 ЗКУ); у другому - власник земельної ділянки має право не лише зводити на ній будівлі та споруди, а й створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (ст. 375 ЦКУ). Порівняно із ЗКУ, ЦКУ розширює перелік об'єктів права забудови, а також визначає додаткові правомочності власника на забудову ділянки. Однак у цих законах зміст права на забудову земельної ділянки розкривається без врахування вимог містобудівельного законодавства щодо визначення поняття "забудова".
Загальні засади реалізації права на забудову земельної ділянки (II)Статтею 31 Закону України № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
Практика розгляду судами цивільних справ про визнання права власності на самочинне будівництво (I)Щодо практики розгляду судами цивільних справ про визнання права власності на збудовану нерухомість то Постановою, Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012, № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" передбачено:
Практика розгляду судами цивільних справ про визнання права власності на самочинне будівництво (II)У разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, також відповідно до частини третьої статті 45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень.
Проблема співвідношення лікарської таємниці та права людини на збереження здоров’яКожна особа має право на інформацію про стан здоров’я населення, включаючи існуючи і можливі фактори ризику та їх ступінь. Але це право вступає у конфлікт з деяких випадках з правом осіб на особисту та лікарську таємницю.
Принцип добросовісності за договором довічного утримання (догляду)Договір довічного утримання (догляду) займає досить важливе значення у практичному житті. Здійснення цього правочину, дозволяє з одного боку – матеріально забезпечити існування відчужувача, а з іншого – надає кращу можливість набувачу отримати у власність нерухоме чи цінне рухоме майно. Аналіз судової практики показує, що останнім часом збільшилась кількість спорів пов’язаних з виконанням договору довічного утримання. Для вирішення даної проблеми потрібно детально вивчити юридичну природу та сутність цього інституту.
Співвідношення понять «майно», «товар» і «продукція» за законодавством України (I)Під об'єктами права розуміється те, на що направлені права і обов'язки суб'єктів правовідносин, заради чого вони діють з метою реалізації своїх прав і обов'язків у таких відносинах. Відповідно до ст. 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні права.
Співвідношення понять «майно», «товар» і «продукція» за законодавством України (II)ГК України також не надає визначення поняття «продукція», «вироби», проте використовує у ст. 264 поняття «продукція виробничо-технічного призначення» і «вироби народного споживання».
Особисті немайнові права, що не пов’язані з майновими: проблемні питання забезпечення ефективного захисту (I)  Актуальність теми на сучасному етапі визначається рядом соціальних, політичних умов, нормативних змін та теоретичних колізій і проблем. Однією із найважливіших у цивілістиці є проблема особистих немайнових прав особи, громадянина. Реальне забезпечення прав людини і громадянина є ознакою правової держави, результатом побудови демократичних відносин.
Захист особистих немайнових прав, що не пов’язані з майновими (II)Проте, піднімаючи це питання, Т. П. Будяков зазначає, що «було б логічно, наприклад, щоб посадові особи державних та муніципальних органів зобов’язувались законом приносити вибачення за неправомірно завдану шкоду». Дійсно даний спосіб захисту варто використовувати у тому випадку, коли заподіювачем шкоди є особа, що виступає від імені держави та представляє її інтереси. Наприклад, коли слідчий чи прокурор від особи держави приносить вибачення невинно засудженому або ж потерпілому від дій цих органів.
Деякі проблеми класифікації цивільно-правових договорівПитання класифікації цивільно-правових договорів мають багато спірних положень, що і на сьогоднішній день є предметом наукових дискусій та подальшого наукового пошуку. Представлена робота стосується проблеми співвідношення двох дихотомічних поділів цивільно-правових договорів за їх зустрічним задоволенням (відплатністю) та за взаємністю прав та обов’язків. Зазначений поділ, на відміну від інших класифікацій, передбачений Цивільним кодексом України (стаття 626). Викликають дискусію висновки деяких авторів, щодо автоматичного віднесення безвідплатних договорів до односторонніх, чим, фактично, між такими договорами ставиться знак рівняння.
Важливі аспекти у природі договору морського страхування (I)Економічно розвинене суспільство не може існувати без страхування, яке є невід’ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя та стабільного розвитку. Відносини, що виникають між особами, зацікавленими у страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором страхування. Таким чином, цей договір є правовим засобом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові або іншої (третьої) особи, на користь якої укладено договір.
Важливі аспекти у природі договору морського страхування (II)Таким чином ми бачимо, що в договорі морського страхування з’являється особа, що може претендувати на статус третьої сторони у договорі, теорією цивільного права передбачено, що багатостороннім є той договір, у якому більше за дві сторони і усі сторони мають взаємні права та обов’язки, а за таких обставин договір морського страхування можна розглядати як багатосторонній.
Право фізичної особи на ім'я та місце проживання Право на ім'я є особис­тим правом фізичної особи. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке включає прізви­ще, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із за­кону або національного звичаю.  Індивідуалізація окремої фізичної особи здійснюється перш за все за її іменем, яке надається при народженні. Відомості про ім'я мають також значення для забезпечення і захисту його цивільних прав, оскільки всі фізичні особи мають право набувати цивільних прав тільки під своїм іменем, і не мають права користуватися іменем інших фізичних осіб. Здійснюючи окремі цивільні права, фізична особа відповід­но до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або взагалі не користувалися ні своїм, ні вигаданим ім'ям (ст. 28 ЦК України).
Право фізичної особи на ім'я та місце проживання Право на ім'я є особис­тим правом фізичної особи. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке включає прізви­ще, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із за­кону або національного звичаю.  Індивідуалізація окремої фізичної особи здійснюється перш за все за її іменем, яке надається при народженні. Відомості про ім'я мають також значення для забезпечення і захисту його цивільних прав, оскільки всі фізичні особи мають право набувати цивільних прав тільки під своїм іменем, і не мають права користуватися іменем інших фізичних осіб. Здійснюючи окремі цивільні права, фізична особа відповід­но до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або взагалі не користувалися ні своїм, ні вигаданим ім'ям (ст. 28 ЦК України).
Оголошення фізичної особи померлоюЯкщо після визнання громадянина безвісно відсутнім він з'явиться в місці свого постійного проживання, або буде встановлене його місце перебування, то суд на під­ставі заяви зацікавлених осіб скасовує рішення про ви­знання цього громадянина безвісно відсутнім (ст.45 ЦК).
Визнання особи безвісно відсутньоюЯк бачимо, з місцем проживання закон зв'язує ви­никнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть тим чи іншим чином впливати на майновий та інший стан фізичних осіб. Трапляються ви­падки, коли громадянин тривалий час відсутній у місці постійного проживання, не повідомляє про своє місце знаходження, а заходи по встановленню його місця зна­ходження не мають позитивних наслідків.
Проблема захисту прав інтелектуальної власності Митними органами України (I)Відповідно до чинного Митного кодексу України (далі МК України) митні органи сприяють захисту прав інтелектуальної власності (ст. 255). Слід зазначити, що глава 45 МК України є імплементованими нормами міжнародного законодавства у сфері захисту прав інтелектуальної власності (далі прав ІВ). Здавалося б концепція захисту прав інтелектуальної власності відповідає положенням Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС), яка є однією з 28 Угод системи ГАТТ/СОТ, сформована достатня законодавча база. Програма «Інспектор» підказує митникам при оформленні товарів про наявність або можливість у певного виду товарів, що оформлюються, об’єктів (торговельних марок, географічних зазначень походження товарів), які занесені до  Митного реєстру об’єктів прав ІВ.
Проблема захисту прав інтелектуальної власності Митними органами України (II)Протокол про порушення митних правил за вказаною статтею митник може оформити лише на підставі висновку експертизи (ч. 10 ст. 257 МК України), що проводиться, як правило, правовласником. Митниця на таке не витрачається і не створює собі зайвого клопоту, хоча у багатьох випадках може це робити безкоштовно. Якщо ж експертиза не проводилася або правовласник відмовився від захисту своїх прав, то митник, виходить, не має права складати такий протокол при фактичній наявності правопорушення.
Загальні положення про спадкування за закономЯкщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт виявився недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закли­каються до спадкування, або фізична особа розпорядилася лише частиною свого майна настає спадкування за законом. Отже, спадку­вання за законом має місце тоді, коли і оскільки не існує заповіту.
Черговість спадкування за законом (I)Черга спадкоємців за законом — це коло осіб, які закликаються після смерті спадкодавця одночасно і спадкують, як правило, у рівних частках. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спад­кодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК). Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним.
Черговість спадкування за законом (II)У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК). Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.
Спадкування за правом представленняОсобливим випадком спадкування є спадкування за правом представлення, передбачене ст. 1266 ЦК. Суть спадкування за правом представлення полягає в тому, що хоча деякі родичі спадкодавця (його внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри) не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом, проте вони не усуваються повністю від спадкування і за певних умов набувають права спадкування. Спадкоємцями вони виступають, ніби представляючи більш близького родича спадкодавця, який на момент відкриття спадщини помер (звідси й назва — "спадкування за правом представлення").
Прийняття спадщини (I)Здійснення права на спадкування полягає в тому, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини можливе у 2 способи: 1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадко­ємця); 2) шляхом подачі заяви про прийняття спадщини (активна поведінка).
Особливості спадкування Спадкування усиновленими та усиновлювачами має свої особливості. Хоча такі особи принципово прирівняні до родичів за поход­женням, однак Цивільним кодексом України вони не віднесені до жодної черги спадкоємців за законом. Натомість, спеціальна норма (ст. 1260 Цивільного кодексу України) присвячена спадкуванню усиновленими та усиновлювачами, виокремлюючи їх у окрему категорію спадкоємців.
Відмова від прийняття спадщини (I)Спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття (ст. 1273 Цивільного кодексу України).
Відмова від прийняття спадщини (II)Відмова від прийняття спадщини може бути лише на користь інших спадкоємців (чи за заповітом, чи за законом). Це пояснюється тим, що спадкоємець, який відмовляється від прийняття спадщини, розпоряджається лише своїм правом на спадкування, але не спадщиною, і тому не може передати спадкове майно будь-якій іншій особі на свій розсуд. Головною підставою для одержання спадщини спадкоємцями при спадкуванні за заповітом є воля заповідача. Це і підкреслюється в обмеженні права спадкоємця самостійно обирати адресата для відмови на його користь від спадщини. Визначальною є воля заповідача і в тих випадках, коли він підпризначив спадкоємця. Спадкоємець за заповітом, який бажає відмовитися від спадщини, може відмовитися тільки на користь підпризначеного спадкоємця.
Спадкова трансмісіяДо складу спадщини включаються права та обов'язки спадкодавця, які не припинилися з настанням його смерті (cт.ст. 1216, 1218, 1219 ЦК України). Одним з майнових прав, яке могло виникнути у спадкоємця, проте не було реалізоване ним, є право на прийняття відкритої на його користь спадщини. Стаття 1276 ЦК України, якраз і передбачає можливість переходу у спадщину права на прийняття спадщини. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини, не встигши її прийняти, право на належну йому частку спадщини переходить до його спадкоємців. Це називається спадковою трансмісією. Зазначена частка спадщини відходить до його спадкоємців за законом, або, якщо він встиг скласти заповіт, до його спадкоємців за заповітом.
Поділ і перерозподіл спадщини (I)Якщо спадкоємців кілька, виникає питання про частку кожного в спадщині, а в перспективі, — і про поділ спадкового майна.
Відумерлість спадщиниЧастина 1 ст. 1277 ЦК визначає долю спадщини, яка внаслідок дії якихось об'єктивних чи суб'єктивних чинників не переходить до жодного зі спадкоємців. Зокрема, це: - відсутність спадкоємців за заповітом і за законом; - усунення спадкоємців за заповітом і за законом від права на спадкування; - фактичне неприйняття спадкоємцями за заповітом і за законом спадщини; - відмова спадкоємців за заповітом і за законом від прийняття спадщини.
Поділ і перерозподіл спадщини (II)Проте одного факту такого проживання для отримання переваг при виділі частки зі спадкового майна недостатньо. Необхідно, щоб вказані особи проживали саме як одна сім'я (вели спільне господарство, мали спільні витрати тощо). Таке проживання спадкоємців зі спадкодавцем однією сім'єю має тривати не менше 1 року до часу відкриття спадщини. Якщо вказані умови наявні, то такі спадкоємці мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Проте переваги стосуються не усього спадкового майна, а обмежені розміром частки в спадщині, яка належить цьому спадкоємцю.
Відповідальність за боргами спадкодавцяПри відкритті спадщини спадкоємці, якщо їм було відомо про борги спадкодавця, зобов'язані повідомити кредитора про смерть боржника. Кредитор спадкодавця має право звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в 6-місячний строк з дня, коли йому стало відомо або могло стати відомим про відкриття спадщини, з вимогами до спадкоємців, що прийняли спадщину, повернути йому борг, що залишився за спадкодавцем.
Охорона спадкового майна та управління ним (I)Охорона спадкового майна здійснюється нотаріусом за місцем відкриття спадщини в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкоємця, які заявляють свої права на майно. Охорона майна здійснюється на підставі заяви спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів. У випадках, коли до кола спадкоємців входять малолітні, неповнолітні або недієздатні особи, охорона спадкового майна здійснюється на підставі письмового звернення органів опіки та піклування.
Охорона спадкового майна та управління ним (II)Якщо відкривається спадщина за заповітом та за законом, і спадкоємці за законом не бажають, щоб виконавець заповіту був призначений охоронцем тієї частини майна, яка буде успадкована ними, вони мають право вимагати у нотаріуса призначення охоронцем частини майна, що успадковується за законом, іншої особи (ст. 1284 ЦК). У цьому випадку нотаріус, що проводить опис спадкового майна, зазначає в описі, що спадкове майно буде охоронятися двома охоронцями, та визначає, яке майно кожен з них буде охороняти.
Оформлення права на спадщину (I)Оформлення спадкових прав являє собою сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця у спадковому майні, і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном. Завершується оформлення спадкових прав видачею свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину не створює нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, оскільки право на спадкування в них виникає з моменту відкриття спадщини.
Оформлення права на спадщину (II)Особиста явка спадкоємців для отримання свідоцтва не обов'язкова. Воно може бути отримане представником спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця вислане поштою. Якщо серед спадкоємців може опинитися дитина, яка зачата, але ще не народилася на час відкриття спадщини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини можуть проводитися тільки після народження такої дитини. Під час оформлення спадщини та розподілі майна дитини має бути запрошений представник органу опіки та піклування.
Шляхи розв’язання правових колізій в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності (I).Термін "колізія" (лат. – соllisiо) походить від латинського "соllіdо" – стикаюсь і означає сутичку, збіг протилежних обставин, сил та інтересів. Класичним виразом колізії є протиріччя між "існуючим" і "необхідним", а якщо взяти до уваги, що закон закріплює "існуюче", а в праві міститься "належне" чи "необхідне", то юридичні колізії в найбільш глобальному масштабі полягають у протиріччях між позитивним законом і природним правом.
Шляхи розв’язання правових колізій (II).На рівні практичного правозастосування відповідні органи й посадові особи при виявленні колізій звичайно керуються наступними правилами: а) якщо суперечать один одному акти одного й того самого органа, але видані в різний час, то застосовується останній за принципом, запропонованим ще римськими юристами: пізніше виданий закон скасовує попередній у всьому тому, у чому він з ним розходиться; б) якщо колізійні акти видані одночасно, але різними органами, то застосовується акт, що має більш високу юридичну чинність (наприклад, закон і указ, указ і урядова постанова, постанова Уряду й акт галузевого міністерства), тобто за основу береться принцип ієрархії нормативних актів; в) якщо розходяться загальний і спеціальний акти одного рівня (колізії по горизонталі), то застосовується останній; якщо різного рівня (колізії по вертикалі), то загальний. Подібні акти або норми іноді називають конкуруючими.
Визнання недійсним свідоцтва на спадщинуСвідоцтво про право на спадщину, може бути визнана недійсним, тільки в судовому порядку. Зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, має звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину. У статті 1301 ЦК України зазначено, що підставою визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину, тобто отримання його особою, яка не мала права на спадкування.
Проблеми договору перевезення пасажира залізничним транспортом (I)Сутність договору перевезення пасажира виражається, зокрема, в особливому способі укладення цього договору. Перевезенням законодавець приділяє окрему главу 64 Цивільного кодексу України (далі – ЦК). Визначення ж договору перевезення пасажира та багажу міститься в ст. 910 ЦК України, яка встановлює, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його перевезення. Специфіка договору перевезення пасажира виражається в тому, що цей вид договору належить до договорів приєднання, тобто мова йде про те, що транспортні організації використовують типові стандартні бланки (форми) договорів перевезення і друга сторона (тобто пасажир) може прийняти ці умови договору лише приєднавшись до вказаного договору в цілому.
Проблеми договору перевезення пасажира залізничним транспортом (II)«Самостійним видом перевезення визнавався зокрема і договір перевезення пасажира». Відмежувавши даний договір від договору підряду, Редакційна комісія відзначала: «Договір перевезення осіб, пасажирів має своїм предметом не окремі дії або послуги перевізника, але, подібний до договору перевезення вантажу, направлений головним чином до досягнення відомого результату, що полягає в доставці особи у вказане ним місце. У цьому сенсі договір про доставку осіб з одного місця в інше підходить під поняття підряду». Разом з тим відзначалося, що «Договір про перевезення пасажирів, подібно до договору про перевезення вантажів, породжує безліч своєрідних юридичних відносин між перевізниками і пасажирами, які не можуть бути вирішені на підставі правил про договір підряду, але вимагають встановлення особливих положень».
Класифікація договорів перевезення (I)Питання класифікації цивільно-правових договорів не є новим в цивілістичній доктрині і не раз розглядалося в літературі. Як зазначає у своїй праці А.А. Серветник, це було пов’язано або з розробкою нових цивільних кодексів, що дозволяло переглянути існуючу на той момент систему пойменованих договорів, або з виявленням критеріїв розподілу договорів по різних групах у вже прийнятому цивільному кодексі. При цьому автори частіше за все використовували один із критеріїв розмежування договорів – економічний або юридичний.
Класифікація договорів перевезення (II)Що ж до терміну «багаж», словник С.І. Ожегова визначає «багаж» як упаковані для відправлення поїздом, пароплавом, літаком і т.д. речі, вантаж пасажирів. В той же час «ручним багажем» він називає речі пасажира, які знаходяться при ньому. Такі речі законодавець називає ручною поклажею, і в п. 15.1 Правил зазначається, що до ручної поклажі належать предмети і речі незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщаються у вагонах на місцях, що призначені для розміщення ручної поклажі. Кожний пасажир має право безплатно перевозити з собою у вагоні ручну поклажу вагою до 36 кг на повний, пільговий, у тому числі безплатний проїзний документ. На відміну від ручної поклажі, що перевозиться разом із пасажиром, багаж – це речі пасажира, які здаються перевізникові у його відання для доставки до пункту призначення за окрему плату. Багаж перевозиться у багажному вагоні. На посвідчення прийому багажу до перевезення пасажирові видається багажна квитанція.
Класифікація договорів перевезення (III)Характеризуючи цей вид договору перевезення залізничним транспортом, необхідно звернути увагу на сторони цього договору. Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). В нашому випадку це залізниці.
Види договорів перевезення (I)Питання класифікації цивільно-правових договорів не є новим в цивілістичній доктрині і не раз розглядалося в літературі. Як зазначає у своїй праці А.А. Серветник, це було пов’язано або з розробкою нових цивільних кодексів, що дозволяло переглянути існуючу на той момент систему пойменованих договорів, або з виявленням критеріїв розподілу договорів по різних групах у вже прийнятому цивільному кодексі. При цьому автори частіше за все використовували один із критеріїв розмежування договорів – економічний або юридичний.
Види договорів перевезення (II)Так, відповідно до ч. 1 ст. 910 ЦК України, за договором перевезення пасажира та багажу, одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його перевезення.
Види договорів перевезення (III)Наводячи загальну характеристику цього виду договору, необхідно зазначити, що договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом є двостороннім, оскільки і пасажир, і перевізник внаслідок укладення вказаного договору набувають відповідних прав і обов’язків. Але на відміну від більшості договорів перевезення (наприклад, вантажу чи пошти), договір перевезення пасажира є консенсуальним – тобто таким, що вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору.
Види договорів перевезення (IV)Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.
Ведення спільної господарської діяльностіЗагальні положення щодо права фізичних та юридичних осіб (у тому числі суб'єктів господарювання) на ведення спільної господарської діяльності на умовах, визначених договором про спільну діяльність, містяться у главі 77 Цивільного кодексу України та ст. 176 Господарського кодексу України.
Чи потрібні іменні квитки на проїзд залізничним транспортом? (I)Укладення договору перевезення пасажира та багажу засвідчується видачею квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів). Квиток засвідчує укладання договору перевезення пасажира і сплату вартості проїзду.
Чи потрібні іменні квитки на проїзд залізничним транспортом? (II)Тож, як бачимо, практика пред’явлення документа, що посвідчує особу при придбанні квитка на проїзд залізничним транспортом в Росії діє і діє досить успішно. Відповідно до положень пункту 2.38 розділу 2 Правил перевезення пасажирів залізничним транспортом, які, як вже відзначалося втратили чинність, до проїзного документу вносилися прізвище та ініціали особи.
Поняття пасажира - суб’єкта договору перевезення (I)Центральною фігурою відносин, пов’язаних з транспортним переміщенням населення, суб’єктом, для задоволення потреб якого здійснює свою діяльність транспорт – є пасажир. Головним чином Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі – Правила) розуміють під пасажиром суб’єкта, що перевозиться залізничним транспортом на підставі проїзного документа. Разом з тим, в деяких випадках пасажирами визнаються й особи, що проїзних документів не мають.
Поняття пасажира - суб’єкта договору перевезення (II)Не дивлячись на численність досліджень в області перевезень залізничним транспортом (особливо в дореволюційний та радянський період), їх автори дослідженню питання про те, кого слід вважати пасажиром не завжди приділяли достатньо уваги. Ті ж науковці, що торкалися в своїх працях поняття «пасажир», обмежувалися лише коротким визначенням.
Відповідальність залізничного перевізника (I)Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідальність залізничного перевізника (II)У будь-якому разі станція призначення зобов’язана повідомити пасажира про виявлення втраченого багажу, якщо його місце проживання відоме чи може бути встановлено, незважаючи на те, скільки часу пройшло з моменту його втрати. Дані речі є особистою власністю громадян, а, відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідальність залізничного перевізника (III)Що стосується прострочення доставки багажу, то відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 127 Статуту залізниць України за прострочення доставлення багажу, вантажобагажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10 відсотків провізної плати за кожну добу, але не більше 25 відсотків провізної плати.
Комісійний збір – договір перевезення (I)Загальними засадами цивільного законодавства визначається, що, укладаючи договір, сторони у належній формі узгоджують усі його істотні умови (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Втім, таке «узгодження» умов може бути і відсутнім у разі, коли умови договору встановлюються однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, а інша сторона може лише приєднатися до запропонованого договору вцілому. Таке правило передбачене ч. 1 ст. 634 ЦК України і договори такого типу іменуються договорами приєднання. Саме до цієї групи договорів і відноситься договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом.
Комісійний збір – договір перевезення (II)Методом виключення можна дійти до висновку, що, законодавством, яке регламентує перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом, комітентом у зазначених відносинах визнається транспортна організація, а комісіонером – каси з продажу квитків.
Особливості договору перевезення (I)Стаття 33 Конституції України гарантує свободу пересування, що як і право на вступ у правовідносини з перевезення є елементом правоздатності громадян. Законодавство не обмежує вік пасажирів і не ставить обсяг цивільної дієздатності умовою можливості або неможливості їх перевезення транспортом загального користування. Дана теза свідчить про те, що будь-яка фізична особа може бути пасажиром.
Особливості договору перевезення (II)По цьому питанню існує позиція С.Е.Хейгетовой, яка, досліджуючи перевезення пасажирів автомобільним транспортом, стверджувала, що поїздка в міському транспорті може бути віднесена до дрібних побутових операцій, в той час як договір перевезення на міжміському маршруті до таких операцій віднесений бути не може. Якщо перенести її висновок на категорію залізничних перевезень, то з цієї точки зору, угоди з перевезення пасажирів залізничним транспортом дрібними побутовими вважатися не будуть. Крім того, досить переконливим є аргумент Г.А.Мікрюковой, яка вважала, що в результаті виконання цього договору істотно змінюється просторове положення особи, неповнолітній може опинитися в значному віддаленні від будинку, рідних і близьких, без засобів до існування, в незнайомій обстановці.
Порядок приватизації квартири державного житлового фонду (I)Нормою статті 379 Цивільний кодекс України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Згідно статті 382 Цивільний кодекс України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Порядок приватизації квартири державного житлового фонду (II)Статтею 316 Цивільний кодекс України визначено поняття права власності - право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Порядок приватизації квартири, будинку, гуртожитку (III)Приписами статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачений порядок проведення приватизації та оформлення права власності, а саме: Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Договір як підстава виникнення сервітутуВ останні роки законодавець щільно підійшов до вирішення питань, пов'язаних з сервітутами. Це продемонстрував новий Цивільний та Земельний кодекси України, де сервітутам приділено достатньо багато уваги.
Особливості за договором перевезення – неповнолітні (I)Стаття 33 Конституції України гарантує свободу пересування, що як і право на вступ до правовідносин з перевезення є елементом правоздатності громадян. Законодавство не обмежує вік пасажирів та не ставить обсяг цивільної дієздатності як умову можливості чи не можливості їх перевезення транспортом загального користування. Дана теза свідчить про те, що, як правило, кожна фізична особа може бути пасажиром.
Особливості за договором перевезення – неповнолітні (II)З цього питання існує позиція С.Є.Хейгетової, яка, досліджуючи перевезення пасажирів автомобільним транспортом, вважала, що поїздка в міському транспорті належить до дрібних побутових операцій, а договір перевезення на міжміському маршруті до таких операцій не може бути віднесений. Якщо перенести її висновок на категорію залізничних перевезень, то з цієї точки зору правочини з перевезення пасажирів залізничним транспортом дрібними побутовими вважатися не будуть. Окрім того, досить переконливим є аргумент Г.О.Мікрюкової, яка говорила про те, що в результаті виконання даного договору суттєво змінюється просторове положення особи, неповнолітня (малолітня) особа може опинитися в значному віддаленні від дому, рідних та близьких, без засобів до існування, в незнайомій обстановці.
Відповідальність перевізника залізничного транспорту (I)Стаття присвячена питанню відповідальності залізничного перевізника за затримку відправлення пасажира та за порушення строку доставки пасажира до пункту призначення та пошукам шляхів її нормативно-правового вдосконалення.
Відповідальність перевізника залізничного транспорту(II)Разом із тим, не применшуючи значного внеску зробленого названими вченими у розвиток науки цивільного права та інституту цивільно-правової відповідальності зокрема, слід зазначити, що ці дослідження стосувалися або ж загальних питань цивільно-правової відповідальності, або ж здійснювалися за часів існування зовсім інших економічних, правових та соціальних парадигм. Крім того, за часів державної незалежності України, питання цивільно-правової відповідальності підприємств залізничного транспорту у відносинах із пасажирами свого дослідження у працях вітчизняних цивілістів майже не знаходили.
Відповідальність перевізника залізничного транспорту (III)Таке формулювання норми опосередковано встановлює обов’язок залізничного перевізника забезпечувати рух пасажирських поїздів за розкладом. Дотримання встановлених строків доставки пасажирів – як говорить В.В.Залеський – є важливим для пасажира будь-якого виду транспорту. Запізнення на важливі ділові переговори може спричинити серйозні збитки для підприємця, запізнення на похорони родича завдасть моральної шкоди. Тому як для пасажира, так і для перевізника суттєвим є чітке регулювання підстав та розміру відповідальності за прострочення доставки пасажира в пункт призначення.
Відповідальність перевізника залізничного транспорту (IV)Наглядним прикладом такої ситуації є чинний Статут залізниць України, розділі VII якого (що визначає відповідальність залізничного перевізника, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів) нічого про розміри штрафів за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення не говорить. Не встановлюється така відповідальність і у Правилах, які за своїм змістовним наповненням є основним нормативно-правовим актом у сфері перевезень пасажирів та багажу залізничним транспортом в Україні.
Відповідальність перевізника залізничного транспорту (V)Як варіант вирішення цієї неузгодженості, в ст. 10 Статуту залізничного транспорту Російської Федерації встановлено, що за затримку відправлення поїзда або за запізнення поїзда на залізничну станцію призначення, за винятком перевезень у приміському сполученні, перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі трьох відсотків вартості проїзду за кожну годину затримки, але не більше ніж у розмірі вартості проїзду, якщо не доведе, що затримка або запізнення поїзда сталися внаслідок обставин непереборної сили, усунення несправності транспортних засобів, що загрожувала життю або здоров’ю пасажира, що виникло не з вини перевізника, або інших незалежних від перевізника обставин.
Відповідальність перевізника залізничного транспорту (VI)Учений доходить висновку, що в сферу доведення наявності підстав, що звільняють перевізника від відповідальності за затримку відправлення пасажира при технічній несправності транспортного засобу, що загрожує життю і здоров’ю пасажирів, у всіх випадках входить доказ неможливості відправити пасажирів в дорогу на іншому справному транспортному засобі. У цьому випадку не має ніякого правового значення момент, коли була виявлена технічна несправність транспортного засобу і коли перевізник приступив до її усунення.
Відповідальність перевізника залізничного транспорту (VII)Крім того, оскільки перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом має систематичний характер та здійснюється за плату, то ця діяльність є підприємницькою. Відповідно ж до ч. 1 ст. 906 ЦК України виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим унаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Джерела регулювання договору перевезення (I)В статті йде мова про необхідність перегляду системи джерел правового регулювання договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом в Україні. Досліджуються окремі складові частини нормативно-правової бази та проводиться оцінка нинішнього стану розробленості законодавства в сфері перевезень пасажирів залізничним транспортом та перевезень взагалі.
Джерела регулювання договору перевезення (II)Метою даної статті є оцінка нинішнього стану розробленості законодавства в сфері перевезень залізничним транспортом та перевезень взагалі, виявлення основних недоліків даної законодавчої системи та визначення перспектив розвитку.
Джерела регулювання договору перевезення (III)Все це спонукало законодавця до створення нової системи нормативно-правових актів в сфері перевезень. Хоча, в деякій мірі не створення нової, а оновлення законодавства.
Джерела регулювання договору перевезення (IV)Статут залізниць України (далі – Статут). Згідно з п. 100 розділу VI Статуту залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.
Джерела регулювання договору перевезення (V)Даний Порядок було прийнято відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» та згідно з цим Порядком та Статутом залізниць були розроблені Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
Джерела регулювання договору перевезення (VI)Більш детальну регламентацію відносин, пов’язаних порядком укладення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом ми знаходимо саме в двох останніх зазначених нормативно-правових актах, до яких відіслали норми Статуту.
Джерела регулювання договору перевезення (VII)Тож, цей приклад порівняння порядку регулювання одних і тих же правовідносин, різними нормативно-правовими актами дуже яскраво ілюструє систему, багатоманітність та взаємозалежність нормативно-правових актів, що покликані регулювати відносини, пов’язані з перевезенням пасажира та багажу залізничним транспортом.
Джерела регулювання договору перевезення (VIII)Як зазначає у своїй праці А.М.Смирнов, така система правового регулювання перевезень, при якій основні правовідносини регламентовані не законами, а підзаконними нормативними актами, що видаються урядом і транспортними міністерствами, сприяє реалізації суто відомчих інтересів у шкоду пасажирам. Юридична компанія Дніпропетровськ надає послуги з врегулювання правовідносин по договорам перевезення.
Проїзний квиток (I)В статті йде мова про документ, що надає право на проїзд залізничним транспортом. Висвітлюються окремі аспекти щодо оформлення проїзних документів, проблеми поновлення пошкоджених та втрачених квитків, а також йдеться про запровадження «єдиного квитка» на проїзд в прямому змішаному сполученні. Наші адвокати та юристи надають послуги - стягнення заборгованості.
Проїзний квиток (II)Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів). Компанія надає послуги з оформлення спадщини, що дає можливість клієнтам безперешкодно отримувати та переоформлювати спадщину.
Проїзний квиток (III)Порядок оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті надає визначення проїзного документу. Так, п. 1.4 передбачає, що проїзним (перевізним) документом є розрахунковий документ установленої форми, оформлений відповідно до вимог цього Порядку, що засвідчує укладення договору між залізницею і пасажиром (вантажовласником) на проїзд (перевезення вантажу, вантажобагажу, багажу) і видається пасажиру (відправнику, одержувачу багажу, вантажобагажу, вантажу) після оплати ним вартості цієї послуги. Визнання права власності це один із суттєвих та споживчих видів послуг, які надає наша фірма Клієнтам.
Проїзний квиток (IV)Російський же законодавець пішов ще далі. Окрім прізвища пасажира, в квитку повинен вказуватися і номер документа, що посвідчує особу. І надалі, щоб зняти відповідальність з касира за можливі помилки під час внесення в квиток прізвища та номера документа, що посвідчує особу, російський законодавець встановив, що пасажир при отриманні проїзного документа (квитка) повинен перевірити правильність вказаних в ньому прізвища, номера документу, що посвідчує особу, реквізитів поїздки (дата відправлення, номер потягу, залізничні станції відправлення та призначення) та іншої інформації. Тобто пасажир зобов’язаний самостійно контролювати правильність та відповідність дійсності усіх необхідних реквізитів у своєму квитку задля уникнення можливих непорозумінь при посадці на потяг та при подальшому здійсненні поїздки.
Проїзний квиток (V)Згідно зі змінами, що були внесені до Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, пошкоджений проїзний документ (склеєний, підмочений, обгорілий, розірваний тощо) поновлюється суб’єктом господарської діяльності, який його продав, у разі збереження на проїзному документі інформації в обсязі, достатньому для його ідентифікації. Пункт 2.45. Правил перевезень залізничним транспортом, визначає порядок поновлення проїзного документа. Так, поновлення пошкоджених проїзних документів здійснюється за поданням паспорта пасажира та письмової заяви пасажира. На зворотному боці поновленого проїзного документа наноситься відмітка «Поновлений» та зазначаються дата, підпис, прізвище та ініціали касира. Безперечно, ці зміни є позитивними. В той же час, положення щодо того, що загублені та викрадені проїзні документи не поновлюються – залишилися без змін.
Проїзний квиток (VI)Сучасне залізничне законодавство передбачає такі види перевезень, як пряме залізничне сполучення та пряме змішане сполучення. Визначення цих категорій надає, зокрема, Статут залізниць України. Так, п. 6 Статуту вказує, що прямим залізничним сполученням є перевезення вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у межах двох і більше залізниць України, а прямим змішаним сполученням є перевезення, що здійснюється залізницями разом з іншими видами транспорту за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях.
Припинення договору перевезення (I)Виокремлено основні законодавчі проблеми та прогалини правового регулювання припинення зобов’язань з перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом. Здійснено класифікацію та групування підстав припинення даного договору.
Припинення договору перевезення (II)Серед тих випадків, що передбачені главою 50 ЦК України – «Припинення зобов’язання», договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом може бути припинений: - виконанням (ст. 599 ЦК України); - за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України); - неможливістю виконання зобов’язання (ст. 607 ЦК України); - смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України);
Припинення договору перевезення (III)Якщо ж пасажиру надано місце нижчої категорії, то йому повертається різниця вартості проїзду. У разі неможливості надати місце пасажиру в цьому самому поїзді йому, на його згоду, надається відповідне місце в іншому поїзді з переоформленням проїзних документів безплатно, а в разі відмови пасажира від запропонованої заміни місця на підставі акта загальної форми йому повертається вартість проїзду і послуг (п. 7.7).
Припинення договору перевезення (IV)  По-друге, якщо послуга з оформлення проїзних квитків є все ж таки додатковою, а не сервісною, виходить, що сервісними є ті послуги, які мають надаватися пасажирам вже безпосередньо під час здійснення поїздки, або ж на вокзалі. Юридична консультація Дніпропетровськ - один з видів юридичних послуг, які надає компанія.
Припинення договору перевезення (VI)Слід погодитися з В.В. Вітрянським, який у відповідь на таку законодавчу норму виказує думку про те, що «зазначені правила, які не допускають відновлення прав пасажирів за втраченими або пошкодженими проїзними документами, не враховують правового значення цих документів (квитків), які лише посвідчують (підтверджують) факт укладення договору перевезення пасажира. Тому втрата білета не може бути підставою недійсності договору перевезення пасажира або припинення його дії». 
Електронні документиЕлектронні документи
Про насПро нас
ПриватБанк пролетів як фанера над ПарижемПриватБанк пролетів як фанера над Парижем
Стаття про "K&S partners"Стаття про "K&S partners"