ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні вирішення ваших питань!»
Заповіт як підстава спадкування (Частина I)

На сьогодні в Україні широко вико­ристовується заповіт як форма роз­порядження майном на випадок смерті. Відповідно до чинного законодав­ства (ст. 534 Цивільного кодексу УРСР) кожний громадянин може залишити за за­повітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної до­машньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим дер­жавним, кооперативним та іншим громад­ським організаціям. Заповідач може у за­повіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Як Кодекс у редакції 1922 р., так і ни­ні чинний Цивільний кодекс не дає легаль­ного визначення поняття заповіту. Юридич­ні визначення є не чим іншим, як стислим розкриттям змісту того або іншого юридич­ного поняття. Тому потрібно, щоб юридичне визначення поняття заповіту, будучи стис­лим розкриттям його сутності, визначало головне.

Деякі аспекти даного питання вже ра­ніше висвітлювались у спеціальній літера­турі юристами-цивілістами, а саме: М. Барщевським, Н. Бондаревим, М. Гордоном, В. Дроніковим, В. Серебровським, Т. Че­пігою, Е. Ейдіновою та іншими науковцями, але залишаються не вирішеними деякі питання стосовно заповідальних розпоря­джень, які виникли з прийняттям нового ЦК України.

Розглянувши основні риси, що характе­ризують сутність заповіту, вважаємо пра­вильним визначення В. Дронікова, який вва­жає, що заповіт як юридичний акт, що не має юридичного характеру за життя укла­дача, і є одностороннім розпорядженням фізичної особи, зробленим у встановленій законом формі, про те, що повинно бути виконано після його смерті і головним чи­ном відносно надання його майна на ко­ристь певних осіб.

Юридичний ефект заповіту як юридич­ної угоди настає після смерті заповідача, у зв'язку з чим заповіт може бути скасовано або змінено заповідачем у будь-який мо­мент: «Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним запо­віт, уклавши новий» (ст. 544 ЦК УРСР). Інше положення суперечило б правилу, що будь-яка угода, що обмежує права запові­дача скасувати або змінити заповіт, недій­сна: «Ніхто не може бути обмежений у правоздатності або дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених за­коном» (ст. 12 ЦК УРСР).

Заповіт як угода, що безпосередньо по­в'язана з особою самого заповідача і така, яка виражає його волю про те, що повинно бути зроблено після його смерті, повинен бути зробленим особисто самим заповідачем, і у суворо визначеній формі. Заповіт - це формальна угода. Форма заповіту є необ­хідною зовнішньою умовою його дійсності, порушення якої тягне за собою недійсність самого заповіту (ст. 47 ЦК УРСР).

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують за­повіти дієздатних громадян, які складені, й особисто відповідно до ст. 56 Закону України «Про нотаріат».

Заповіт не повинен містити в собі роз­поряджень, які не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК УРСР). Отже, сутність заповіту полягає в тому, що після смерті заповідача спадкоємцю надається право прийняти спадщину, для чого потрібна йо­го згода.

Заповіт є не тільки актом розпоря­дження своїм майном, а й актом позбав­лення спадщини: «Заповідач може в запо­віті позбавити права спадкування одного, кількох або всіх спадкоємців за законом» (ч. 2 ст. 534 ЦК УРСР).

У заповіті можуть бути також і розпоря­дження немайнового характеру, як, напри­клад, призначення виконавця заповіту тощо.

Заповіт є підставою закликання спад­коємців до спадщини. «Спадкування здійс­нюється за законом і за заповітом» (ст. 524 ЦКУРСР).

 

Завантажте наш додаток
"Адвокат онлайн"
Google PlayGoogle Play AppStoreAppStore
Перейти до сайту