ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
Заповіт як підстава спадкування (I)

Заповіт як угода, що безпосередньо по­в'язана з особою самого заповідача і така, яка виражає його волю про те, що повинно бути зроблено після його смерті, повинен бути зробленим особисто самим заповідачем, і у суворо визначеній формі. Заповіт - це формальна угода. Форма заповіту є необ­хідною зовнішньою умовою його дійсності, порушення якої тягне за собою недійсність самого заповіту (ст. 47 ЦК УРСР).

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують за­повіти дієздатних громадян, які складені, й особисто відповідно до ст. 56 Закону України «Про нотаріат».

Заповіт не повинен містити в собі роз­поряджень, які не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК УРСР). Отже, сутність заповіту полягає в тому, що після смерті заповідача спадкоємцю надається право прийняти спадщину, для чого потрібна йо­го згода.

Заповіт є не тільки актом розпоря­дження своїм майном, а й актом позбав­лення спадщини: «Заповідач може в запо­віті позбавити права спадкування одного, кількох або всіх спадкоємців за законом» (ч. 2 ст. 534 ЦК УРСР).

У заповіті можуть бути також і розпоря­дження немайнового характеру, як, напри­клад, призначення виконавця заповіту тощо.

Заповіт є підставою закликання спад­коємців до спадщини. «Спадкування здійс­нюється за законом і за заповітом» (ст. 524 ЦК УРСР).

Отже, виходячи з буквального змісту ст. 534 ЦК УРСР, слід підкреслити наступне.

По-перше, до майна, яке може спадкуватись за заповітом, може належати будь-яке майно, яке згідно з законодавст­вом України може належати громадянам на праві власності, майнові права та обо­в'язки, що належали спадкодавцеві на мо­мент відкриття спадщини. Особливий по­рядок спадкування встановлено для спад­кування вкладів (ст. 564 ЦК УРСР).

По-друге, законодавець визначає, що кожен громадянин може бути заповідачем.

Однак необхідно підкреслити, що заповіт — це угода, а однією з головних умов право­мірності угод є укладення ЇЇ належним су­б'єктом, отже, для того щоб бути запові­дачем, громадянин повинен бути дієздатним. Дієздатність особи заповідача є обов'яз­ковою умовою, без цього заповіт визнаєть­ся недійсним. Законодавство України ви­значає заповіти лише для фізичних осіб. Тобто підприємство не може передбачити перехід свого майна до інших осіб в разі його припинення (ліквідації), але законо­давчій практиці деяких країн відоме і пра­во на заповіт юридичних осіб.

По-третє, коло суб'єктів - спадко­ємців за заповітом не обмежене практично нічим (виняток становить ст. 528 ЦК УРСР, згідно з якою не мають права стати спадкоємцями особи, які навмисно позба­вили життя спадкодавця або зробили за­мах на його життя). Спадкоємцями можуть бути і держава, і підприємства, установи, організації, в тому числі політичні партії, рухи, релігійні організації, молодіжні спі­лки тощо, а також фізичні особи: грома­дяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

Отже, заповіт є втіленим у продиктовану законом форму волевиявленням спадкодавця, спрямованим на визначення юридичної долі його майна після смерті.

Волевиявлення, виражене в заповіті, має, як правило, односторонній характер і є відзивним. Водночас законодавство де­яких країн передбачає можливість укла­дання так званих спільних заповітів, в яких виявлена воля двох або кількох осіб. Такі заповіти допускаються законодавст­вом США, Великої Британії, Німеччини (стосовно чоловіків). Англо-американсько-му праву відомі, крім того, заповіти, що містять взаємні зобов'язання кількох осіб стосовно один одного (взаємні заповіти). У Франції закон прямо забороняє як спі­льні, так і взаємні заповіти. Швейцарське законодавство не містить ніяких положень з цього питання, проте судова практика визнає такий заповіт недійсним.

Негативне ставлення законодавства ба­гатьох країн до таких заповітів пояснюєть­ся прагненням більшою мірою забезпечити дотримання принципу відкличності заповітів. Згідно із Законом України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. не допускається укладення одного заповіту кількома особами.