ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
Заповіт як підстава спадкування (III)

Спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя сво­їм майном, визначеним у договорі, і поз­бавляє його можливості розпорядитися ним і па випадок смерті шляхом складання заповіту, оскільки цей заповіт буде недійс­ним. Тому спадковий договір, передбачений у новому ЦК України, па підставі норм загальної частини цього Кодексу слід вва­жати таким, що суперечить загальним прин­ципам Цивільного кодексу і має бути ви­знаним не дійсним.

Існують й інші недоліки. Так, визнача­ючи обов'язки набувача, слід було б під­креслити, що дії, до виконання яких може бути зобов'язаний набувач, мають бути правомірними. Необхідно також було б уз­годити норми спадкового договору з інши­ми нормами спадкового права. Слід вирі­шити й ряд інших питань, які можуть ви­никнути у зв'язку з переходом майна по­мерлого до набувача за спадковим догово­ром; зокрема, визначити підстави визнан­ня такого договору недійсним, висвітлити питання, чи мають право кредитори від­чужувача висувати претензії до набувача майна, тощо.

Однак коли б усі ці зауваження були враховані, то і у цьому разі поява в ново­му ЦК України «спадкового договору», на наш погляд, не може викликати схвален­ня, бо на заваді стоять інтереси тих, кого необхідно передусім захищати. Так, не мо­жна не враховувати той факт, що за допо­могою спадкового договору можна позба­вити своїх спадкоємців так званої обов'яз­кової частки в спадщині.

Відповідно до ст. 1260 нового ЦК Ук­раїни неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, а також один з подруж­жя, що пережив іншого, який є непраце­здатним, та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту полови­ну частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Право на обов'язкову частку передбачено чинним ЦК УРСР (ст. 535), тільки на неї мають право, крім зазначених осіб, ще й непра­цездатні утриманці спадкодавця.

Саме виходячи з усіх наведених мірку­вань і ставиться сьогодні питання про не­доцільність у такому вигляді включення спадкового договору до нового ЦК України.

Заповіт як розпорядження спадкодавця про своє майно набуває юридичного зна­чення лише після його смерті. Проте саме тому для дійсності заповіту потрібна його достовірність та істинність, тобто відповід­ність волі заповідача зовнішній формі її виявлення.

Законодавство зарубіжних країн надає великого значення формі заповіту, що ди­ктується необхідністю вірогідно встанови­ти останню волю заповідача. Недотриман­ня продиктованих законом формальних ви­мог призводить до недійсності заповіту.

Законодавство країн континентальної Європи передбачає такі основні форми за­повіту: власноручний заповіт, заповіт у формі привселюдного акта, таємний запо­віт.

Власноручний заповіт - це заповіт, цілком написаний самим заповідачем, під­писаний і датований ним, що покликано зменшити можливість підробки. Ця форма є найпоширенішою в силу простоти укла­дання і можливості дотримання таємниці заповіту. В той самий час вона не позбав­лена недоліків, до яких варто віднести не­безпеку загибелі або втрати заповіту, а також такого впливу третіх осіб, який може при­звести до перекручування волі заповідача.