ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні рішення ваших проблем!»
+38 097-00-17-016
+38 063-653-03-82
+38 050-884-54-02
Зміст заповіту (Частина II)

Заповідальний відказ підлягає виконанню лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшов до спадкоємця, за винятком боргів спадкодавця. Якщо заповідальним відказом обтяжений спад­коємець, що має право на обов'язкову частку, легат підлягає виконанню лише в тій частині, у якій спадкове майно, що перейшло до такого спадкоємця, перевищує обов'язкову частку.

Відказоодержувач може бути позбавлений права на одержання відказаного йому спадкового права, якщо його дії були спрямовані проти спадкодавця, кого-небудь з його спадкоємців, проти здій­снення останньої волі спадкодавця, що сприяли одержанню відказу (легату).

У випадку, коли спадкоємець за заповітом, на якого покладено виконання заповідального відказу (легату), помре раніше спадко­давця або відмовиться від спадщини, виконання відказу повинне перейти до того зі спадкоємців за заповітом, який прийняв спадщину. Якщо спадкоємця за заповітом не виявиться, і спадщина перейде до спадкоємців за законом, заповідальний відказ втрачає своє значення і виконанню не підлягає.

Покладення, як і заповідальний відказ, є обтяженням спадкової частки спадкоємця за заповітом, суть якого полягає у зобов'язанні спадкоємця до виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети (ст. 1240 ЦК).

Якщо предметом заповідального відказу є тільки майновий обов'язок, то об'єктом покладення можуть бути також дії немайнового характеру. Наприклад, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців використовувати будинок для розміщення в ньому бібліотеки або ж надати бажаючим можливість огляду картин, що перейшли до спадкоємців, тощо.

Закон не встановлює кола суб'єктів, що мають право вимагати виконання суспільно корисної мети. Тому варто виходити з того, що ними мають визнаватися зацікавлені у здійсненні такої мети органи місцевого самоврядування, громадські, в тому числі благо­дійні, організації, виконавець заповіту, інші спадкоємці тощо.

У випадку смерті спадкоємця, який за заповітом повинен був вчинити суспільно корисну дію, обов'язок виконання покладення переходить до інших спадкоємців, що одержують спадщину або її відповідну частину.

Встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК) є обтяженням спадкової частки спадкоємця за заповітом.

Зміст сервітутного права полягає в праві обмеженого користу­вання чужим майном. Сервітут визначає обсяг прав щодо корис­тування особою чужим майном. Наприклад, власник земельної ділянки склав заповіт на користь своїх двох синів, поділивши земельну ділянку на дві рівні частки, але таким чином, що одному із синів неможливо пройти до своєї ділянки, як тільки через сусідню чужу ділянку.

Конкретні види земельних сервітутів установлені ЗК (ст. 99). До них, зокрема, належать право проходу чи проїзду через чужу земельну ділянку, прокладення й експлуатація ліній електро­передачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання і меліорації, а також інші способи задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він установ­лений, права володіння, користування і розпорядження цим май­ном. Проте правомочності власника обмежені рамками сервітуту. Так, власник може здійснювати відчуження майна, обтяженого сервітутом, тобто має право розпорядження цим майном. Однак перехід права власності на це майно не припиняє дії сервітуту, вста­новленого в заповіті.

Сервітут не підлягає відчуженню: його не можна продати, пода­рувати або обміняти. Проте, земельні сервітути, отримані за запо­вітом, можуть також переходити в спадщину.

Складаючи заповіт, заповідач може пов'язати виникнення права на спадкування в особи, яка призначена в заповіті, з наявністю певної умови, котра має існувати на час відкриття спадщини (ст. 1242 ЦК).

Умова спадкування, встановлена у заповіті, може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця за заповітом. Зокрема, право на спадщину може бути обумовлене наявністю інших спадкоємців або народженням спадкоємцем дитини, здобут­тям освіти тощо.

Не допускається визначення в заповіті умови, яка суперечить закону або моральним засадам суспільства. Порушення цієї вимо­ги тягне нікчемність заповіту.

Непоінформованість спадкоємця про умову отримання спадщини не може бути підставою для визнання умови недійсною. Так само не є підставою для визнання умови недійсною посилання спадко­ємця на те, що умову він не може виконати, оскільки настання її від нього не залежить.

Тлумачення змісту заповіту можливе одним з 3 способів: 1) самим заповідачем за його життя (ч. 1 ст. 213); 2) його спадкоємцями після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1256); 3) судом — у разі спору між спадкоємцями після відкриття спадщини (ст. 213, ч. 2 ст. 1256 ЦК).

У перших двох випадках фактично йдеться про уточнення змісту заповіту. Якщо зміст заповіту викликає сумніви у спадкоємців, а спадкодавець помер і немає можливості уточнити його дійсну волю, тлумачення заповіту може бути здійснене судом на вимогу заінте­ресованих осіб. При цьому до уваги беруться однакове для всього змісту заповіту значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів не дає змоги з'ясувати точний зміст заповіту, то він установлюється порівнянням відповідної частини заповіту зі змістом інших його частин, усім його змістом, наміром заповідача тощо (ст. 213 ЦК).