Формі заповіту у ЦК присвячено ст.ст. 1247—1257.
Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність заповідача на час складання заповіту, або коли існують 2 або більше заповітів і необхідно встановити, котрий з них має чинність, скасовуючи, як пізніший за часом, інші заповіти.
Посвідченню підлягають лише особисто складені заповідачем заповіти. Тому не допускається посвідчення заповіту, поданого через представника. Якщо особа за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріуса, вона може запросити останнього додому.
Заповідач підписує заповіт у присутності особи, що посвідчує заповіт. Якщо заповіт надається вже підписаним, то заповідач має підтвердити, що він підписаний ним власноруч. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може підписати заповіт власноруч, то на його прохання і в його присутності та в присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення заповіту, заповіт може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа зазначає причини, з яких текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем. Але в кожному разі спадкоємець, на користь якого складається заповіт, не має право підписувати заповіт замість заповідача.
Посвідчення заповітів за загальним правилом провадиться нотаріусом відповідно до правил, установлених ст. 1248 ЦК. Виконуючи посвідчення заповіту, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству, а також дає рекомендації стосовно такого складення заповіту, за якого розпорядження заповідача не викликало б непорозумінь або суперечок після відкриття спадщини.
Нотаріус посвідчує заповіти, написані заповідачем власноруч, надруковані на друкарській машинці, виготовлені за допомогою комп'ютера тощо. Нотаріус також може надати допомогу заповідачу в складанні тексту заповіту, записуючи його власноруч або за допомогою технічних засобів зі слів заповідача. У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути неясних виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати в первісному вигляді.
Особливий порядок установлений для посвідчення заповітів, коли заповідач внаслідок фізичної вади сам не може прочитати заповіт. У цьому випадку обов'язковим є присутність не менше 2 свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Свідками можуть бути лише повністю дієздатні особи, що не є спадкоємцями за заповітом, членами їх сімей, та близькими родичами, особами, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт. Свідком не може бути також нотаріус та посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт (ст. 1253 ЦК).
Істотні особливості має посвідчення нотаріусом секретних заповітів, котрі посвідчуються ним без ознайомлення з їхнім змістом.
Можливість складення такого заповіту передбачена ст. 1249 ЦК. Згідно з цією нормою особа може скласти секретний заповіт і подати його в заклеєному конверті, підписаному ним, нотаріусу. У свою чергу нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
Слід звернути увагу на те, що ст. 1249 ЦК встановлює лише порядок подачі секретного заповіту. Отже можна зробити висновок, що такий заповіт повинен відповідати загальним вимогам до змісту та форми заповіту (ст.ст. 1235, 1236, частини 1—2 ст. 1247 ЦК). Але на підставі аналізу змісту ст. 1249 ЦК можна зробити висновок, що посвідчувати секретний заповіт може лише нотаріус.
Таким чином, до смерті заповідача ніхто не має права знайомитися зі змістом заповіту.
Після смерті заповідача або оголошення його померлим, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус зобов'язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї спадкодавця та родичів останнього відповідним листом, якщо їхнє місце проживання йому відоме. Якщо місце проживання зазначених осіб невідоме, нотаріус робить відповідне повідомлення в друкованих засобах масової інформації.
У день оголошення заповіту нотаріус в присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Після цього про оголошення заповіту складається протокол, у якому записується весь зміст заповіту. Його підписують нотаріус та свідки (ст. 1250 ЦК). Копія протоколу може бути надана спадкоємцям.
Право посвідчувати заповіти має не лише нотаріус, але й інші посадові, службові особи, перелік яких містять ст.ст. 1251—1252 ЦК.
Зокрема, в населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК). Виняток складає посвідчення секретного заповіту, що належить до компетенції нотаріуса.
Заповіт, посвідчений посадовою, службовою особою, прирівнюється до нотаріально посвідченого, на нього поширюються всі вимоги закону щодо форми, змісту та порядку складення заповіту.
Вчинення таких дій покладено на посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, які діють відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затв. наказом Міністерства юстиції від 25 серпня 1994 р. № 22/5. Заповіти посвідчують ті посадові, службові особи, на яких вчинення такої дії покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради.
Крім того, у деяких випадках заповіт може бути посвідчений посадовою, службовою особою стаціонарного закладу охорони здоров'я, капітаном судна, начальником експедиції тощо (ст. 1252 ЦК).
Встановлення того, яка саме посадова, службова особа може посвідчити заповіт, залежить від того, де і у яких умовах відбувається посвідчення заповіту
Зокрема, заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, шпиталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, шпиталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником шпиталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.
Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.
Заповіт особи, яка перебуває в пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.
Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
Заповіт особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі. Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.
Перелік осіб та випадків, у яких вони можуть посвідчувати заповіти, зазначений у ст. 1252 ЦК, є вичерпним.
У всіх зазначених випадках заповіти посвідчуються службовою, посадовою особою у присутності свідків. Отже, на такому заповіті, крім підпису заповідача, мають бути підписи свідків. До тексту заповіту вносяться відомості про цих осіб.
Як і нотаріуси, посадові, службові особи, які посвідчують заповіти, зобов’язані дотримуватися таємниці вчинення нотаріальних дій.
До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст. 1247 ЦК щодо форми та змісту заповіту. Таким чином, заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у ст. 1252 ЦК, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.
Заповіт складається у двох примірниках, один з яких передається нотаріусу за місцем проживання заповідача або до державного нотаріального архіву.
Капітани морських суден зобов’язані передати один примірник посвідченого ними заповіту начальнику порту України або консулу України в іноземному порту для подальшої передачі до державного нотаріального архіву або нотаріусу за постійним місцем проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або воно невідоме, заповіт передається до державного нотаріального архіву м. Києва.
Нотаріус або завідувач нотаріального архіву, до якого надійшов примірник заповіту, перевіряє його законність і в разі виявлення невідповідності закону повідомляє про виявлені недоліки заповідача та посадову, службову особу, яка посвідчила заповіт. За бажанням заповідача такий заповіт переоформлюється нотаріусом на загальних підставах або тими посадовими особами, що його посвідчили.
ЦК розрізняє два випадки залучення свідків:
а) обов’язкове залучення, яке відбувається відповідно до вимог закону;
б) факультативне залучення, яке здійснюється за бажанням заповідача (ст. 1253 ЦК).
Присутність не менше двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою у таких випадках:
якщо заповідач унаслідок фізичних вад позбавлений можливості самостійно прочитати заповіт (ст. 1248 ЦК);
якщо посвідчення заповіту здійснюється посадовою, службовою особою, зазначеною у ст. 1252 ЦК.
Свідком може бути лише особа з повною цивільною дієздатністю (ст. 34 ЦК). Нотаріус, службова, посадова особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не здатні самостійно прочитати або підписати заповіт, не можуть бути свідками.
До тексту заповіту вносяться відомості про особу свідків згідно з документами, що посвідчують їхню особу. Нотаріус або службова особа, яка посвідчує заповіт, має попередити свідків про необхідність дотримання таємниці заповіту.
Оскільки у зазначених вище випадках присутність свідків є обов’язковою, їхня відсутність під час складання заповіту тягне за собою його недійсність. Також невідповідність свідків зазначеним вимогам може бути підставою для визнання заповіту недійсним (ст. 1257 ЦК).
Під час скасування або зміни заповіту порядок посвідчення першого заповіту не має юридичного значення — заповіт, посвідчений нотаріально, може бути скасований заповітом, посвідченим капітаном морського судна, і навпаки.
Нотаріус, отримавши заяву про скасування або зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, що скасовує або змінює раніше складений заповіт, робить відповідну позначку на примірнику заповіту, що зберігається у нього, а також у реєстрі нотаріальних дій і в алфавітній книзі обліку заповітів. Нотаріус, який при посвідченні заповіту дізнався про раніше посвідчений заповіт, повідомляє про вчинену дію орган, де зберігається попередній заповіт.
З метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб усі заповіти, складені й посвідчені, змінені або скасовані у встановленому законодавством порядку, підлягають обов’язковій реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, встановленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. № 51/5 (у редакції наказу від 7 квітня 2005 р.).
Нотаріус, а також інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, яка підписує заповіт замість заповідача (ст. 1247 ЦК), до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування чи зміни заповіту (ст. 1255 ЦК).
Будь-які довідки щодо зазначених обставин видаються спадкоємцям лише після смерті заповідача за умови пред’явлення свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача за письмовим запитом суду, прокуратури, органів досудового слідства у зв’язку з кримінальними або цивільними справами, що перебувають у їхньому провадженні.
Стаття 1255 ЦК не містить вказівки на відповідальність особи, яка, порушивши заборону, розголошує відомості. Однак у разі розголошення таємниці заповіту заповідач може звернутися до суду з позовом до особи, яка розголосила інформацію, що становить таємницю заповіту, про відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. ст. 22, 23 ЦК).
