Формі заповіту у ЦК присвячено ст.ст. 1247—1257.
Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність заповідача на час складання заповіту, або коли існують 2 або більше заповітів і необхідно встановити, котрий з них має чинність, скасовуючи, як пізніший за часом, інші заповіти.
Посвідченню підлягають лише особисто складені заповідачем заповіти. Тому не допускається посвідчення заповіту, поданого через представника. Якщо особа за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріуса, вона може запросити останнього додому.
Заповідач підписує заповіт у присутності особи, що посвідчує заповіт. Якщо заповіт надається вже підписаним, то заповідач має підтвердити, що він підписаний ним власноруч. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може підписати заповіт власноруч, то на його прохання і в його присутності та в присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення заповіту, заповіт може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа зазначає причини, з яких текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем. Але в кожному разі спадкоємець, на користь якого складається заповіт, не має право підписувати заповіт замість заповідача.
Посвідчення заповітів за загальним правилом провадиться нотаріусом відповідно до правил, установлених ст. 1248 ЦК. Виконуючи посвідчення заповіту, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству, а також дає рекомендації стосовно такого складення заповіту, за якого розпорядження заповідача не викликало б непорозумінь або суперечок після відкриття спадщини.
Нотаріус посвідчує заповіти, написані заповідачем власноруч, надруковані на друкарській машинці, виготовлені за допомогою комп'ютера тощо. Нотаріус також може надати допомогу заповідачу в складанні тексту заповіту, записуючи його власноруч або за допомогою технічних засобів зі слів заповідача. У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути неясних виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати в первісному вигляді.
Особливий порядок установлений для посвідчення заповітів, коли заповідач внаслідок фізичної вади сам не може прочитати заповіт. У цьому випадку обов'язковим є присутність не менше 2 свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Свідками можуть бути лише повністю дієздатні особи, що не є спадкоємцями за заповітом, членами їх сімей, та близькими родичами, особами, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт. Свідком не може бути також нотаріус та посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт (ст. 1253 ЦК).
Істотні особливості має посвідчення нотаріусом секретних заповітів, котрі посвідчуються ним без ознайомлення з їхнім змістом.
Можливість складення такого заповіту передбачена ст. 1249 ЦК. Згідно з цією нормою особа може скласти секретний заповіт і подати його в заклеєному конверті, підписаному ним, нотаріусу. У свою чергу нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
Слід звернути увагу на те, що ст. 1249 ЦК встановлює лише порядок подачі секретного заповіту. Отже можна зробити висновок, що такий заповіт повинен відповідати загальним вимогам до змісту та форми заповіту (ст.ст. 1235, 1236, частини 1—2 ст. 1247 ЦК). Але на підставі аналізу змісту ст. 1249 ЦК можна зробити висновок, що посвідчувати секретний заповіт може лише нотаріус.
Таким чином, до смерті заповідача ніхто не має права знайомитися зі змістом заповіту.