Класифікація цивільно-правових договорів

На договір поширю­ється загальна класифікація правочинів на реальні і консенсуальні, відплатні та безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідуціарні та біржові. Така класифікація може розглядатися як за­гальна класифікація договорів.

Спеціальна класифікація договорів здійснюється з використан­ням наступних класифікаційних критеріїв.

Залежно від концентрації прав та обов'язків у сторін договору поділяються на односторонні та двосторонні Якщо кожна із сторін має як права, так і обов'язки, договір є двосто­роннім. Якщо ж одна сторона має тільки право, а друга - лише обов'язок, договір є одностороннім.

Залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнен­ня цілей договори поділяються на основні і попередні. Основний договір безпосередньо породжує права та обов'язки сторін, пов'язані з передачею майна, виконанням роботи, наданням послуги тощо (основного договору). Попередній договір - це до­говір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (в пев­ний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК). Істотною умовою попереднього договору є умова щодо строку (терміну) укладення основного договору, умови про предмет основного договору. Невизначеність сторін щодо цих умов свідчить про відсутність їх волевиявлення на надання певним домовленостям між ними сили попереднього договору (ч. 4 ст. 635 ЦК).

Відсутність у попередньому договорі інших істотних умові основного договору не є підставою вважати, що він не має сили попереднього договору, за умови, що у ньому встановлено порядок їх погодження при укладенні основного договору або, якщо цей порядок передба­чений актами цивільного законодавства, які є обов'язковими для сторін договору.

Попередній договір має укладатися у письмовій формі, а якщо основний договір потребує нотаріального посвідчення, то й попередній повинен бути укладений у такій формі. Порушення зазначених вимог тягне загальні наслідки, передбачені статтями 218, 220 ЦК.

Оскільки попередній договір породжує зобов'язання між сторо­нами щодо укладення ними протягом певного строку (в певний тер­мін) основного договору, воно с обов'язковим для сторін і підлягає виконанню. Ось чому сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладання основного договору, передбаченого попереднім до­говором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства, які є обов'язковими для сторін. У разі, якщо це передбачено попереднім договором, сторона має право вимагати, крім відшкодування збитків, завданих прострочен­ням, спонукання у судовому порядку другої сторони до укладен­ня основного договору (ч. 2 ст. 649 ЦК).

Залежно від підстав укладення договори поділяються на вільні та обов'язкові. Вільними є такі,  укладення котрих залежить виключно від розсуду сторін. Якщо укладення договору є обов'язковим для сторін (сторони), йдеться про обов'язковий договір (договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органів місцевого самоврядування, обо­в'язкового для сторін (сторони) договору. Особливостями такого договору є те, що: по-перше, його зміст має відповідати змісту зазна­ченого акта; по-друге, особливості його укладення встановлюються актами цивільного законодавства (ст. 648 ЦК); по-третє, розбіжності, які виникають між сторонами при укладенні цього договору, в силу прямого законодавчого припису вирішуються судом (ч. 1 ст. 649 ЦК).

Серед обов'язкових договорів особливе місце належить публіч­ним договорам. Згідно зі ст. 633 ЦК публічним є договір, у якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспор­том загального користування, послуги зв'язку, медичне, готель­не, банківське обслуговування тощо).

Ознаки публічного договору.

1) стороною договору обов'язково виступає суб'єкт підприємницької діяльності.

2) зазначений суб'єкт здійснює такі види підприємницької діяльності, як: реалізацію товарів, виконання робіт і надання послуг у сферах, перелік яких у ЦК сформульовано невичерпно.

3) вказані види діяльності повинні здійснюватися суб'єктом підприєм­ництва щодо кожного, хто звернеться до нього.

4) умови такого договору є од­наковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

5) підприємець не має права надавати пере­ваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, як­що інше не встановлено законом.

6) підприємець, за наявно­сті у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), не має права відмовитися від укладення публічного договору, а у разі його необґрунтованої відмови - він має відшкоду­вати збитки, завдані нею споживачеві. Необґрунтованою слід вважа­ти відмову у випадках, коли суб'єкт підприємницької діяльності не може довести відсутність у нього зазначеної можливості.

7) при укладенні та виконанні публічного договору сторони повинні виконувати обов'язкові для них правила, встановлені актами цивіль­ного законодавства (типові умови окремих видів публічних договорів).

Умови публічного договору, які не відповідають цим правилам, або порушують правило щодо однаковості його умов для усіх споживачів, є нікчем­ними (ч. 6 ст. 633 ЦК).

Залежно від способу укладення договори поділяються на взаємоузгоджені договори та договори приєднання. При укладенні взаємоузгодженого договору його умови вста­новлюються (розробляються) усіма його сторонами.

Договором приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК) є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стан­дартних формах, котрий може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в ціло­му. Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору.

Використання стороною-розробником формулярів або інших стандартних форм, з одного боку, є зручним і доцільним у випадках здійснення нею точного кола однакових (стандартних) дій, пов'яза­них з наданням контрагентам послуг, зокрема, у сфері банківського обслуговування, перевезення пасажирів, побутового підряду, прока­ту в значних обсягах.

Закон передбачає гарантії захисту прав сторо­ни, що приєдналася до договору, шляхом надання їй права вима­гати зміни або розірвання договору приєднання у випадках, як­що: сторона цим договором позбавлена прав, які звичайно мала; даний договір виключає або обмежує відповідальність сторони, що розробила формуляр або іншу стандартну форму; цей договір містить інші умови, які явно обтяжливі для сторони, що приєдналася до ньо­го. При цьому сторона, яка приєдналася до договору, зобов'язана довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б вка­заних умов за наявності у неї можливості брати участь у визна­ченні умов договору (ч. 2 ст. 634 ЦК).

Сторона, яка розробила і використала формуляр або іншу стандартну форму, може відмовити у задоволенні вимог щодо зміни або розірвання договору, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору (ч. 3 ст. 634 ЦК).

Залежно від того, хто може вимагати виконання договору, останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.

Більшість договорів є такими, що укладаються на ко­ристь сторін, і право вимагати їх виконання належить лише сто­ронам договору.

Договором на користь третьої особи є той, у якому боржник зо­бов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, котра встановлена або не встановлена у договорі (ч. 1 ст. 636 ЦК) (договір страхування, укладений страхувальником зі страховиком на користь третьої особи (вигодонабувача), за яким страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату вигодонабувачеві у разі досягнення ним певного віку або настання ін­шого страхового випадку (ст. 985 ЦК).

За загальним правилом, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору, виконання договору може вимагати як особа, що його уклала, так і третя особа, на користь якої його укладено. Коли третя особа вимагає його виконання, боржник може вису­вати проти такої вимоги будь-які заперечення, що випливають з дого­вору, які він міг би висунути, якби ця вимога була пред'явлена не третьою особою, а кредитором, котрий уклав даний договір.

Виникнення у третьої особи права вимагати виконання дого­вору є тією ознакою, що відрізняє договір на користь третьої особи від договору про виконання третій особі, за яким третя особа отримує виконання, але не має права вимагати його виконання, якщо боржник ухиляється від виконання. Наприклад, при укладенні особою договору купівлі-продажу з торговельною організацією под­арунку, що має бути врученим третій особі, у останньої не виникає права вимоги щодо виконання договору, яке належить лише кредито­рові, що уклав цей договір.

Частинами 3 та 4 ст. 636 за­кріплюється два правила, суть яких полягає у наступно­му: 1) якщо третя особа виразила намір скористатися своїм правом, то з цього моменту сторони договору не можуть розірвати або змінити його без згоди третьої особи, якщо інше не встановле­но договором чи законом; 2) при відмові третьої особи від права, наданого їй за договором, сторона, яка уклала договір, мо­же сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. (При укладенні договору банківського вкладу на ко­ристь третьої особи остання набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вклад­ника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися таки­ми вимогами. До цього моменту особа, що уклала договір, вправі са­ма користуватися усіма правами вкладника, у тому числі й правом на розірвання або зміну договору. Якщо ж особа, на користь якої зробле­но вклад, відмовиться від нього, особа, котра уклала договір банків­ського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повер­нення вкладу або переведення його на своє ім'я (ст. 1063 ЦК).