Розглядаючи питання захисту права працівника на отримання винагороди за працю, слід керуватися Конституцією України, чинним трудовим законодавством, а також керівною постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13. У цій постанові підкреслено, що судовий захист є найважливішою гарантією конституційного права громадянина заробляти собі на життя працею, яка він вільно обирає або на який вільно погоджується.
Працівник має право на оплату своєї праці у відповідності з актами законодавства і колективним договором на підставі укладеного трудового договору. Власник при укладенні трудового договору зобов'язаний повідомити працівникові усі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.
Розмір заробітної плати може бути нижчий встановленого трудовим договором розміру і мінімальної зарплати у разі невиконання норм вироблення, виготовлення продукції, що виявилася браком, а також з інших причин, передбачених діючим законодавством, які мали місце з вини працівника.
Забороняється дискримінація в оплаті праці, зниження її розміру залежно від походження, соціального, майнового положення, політичних, релігійних переконань, членства в профспілці, місця мешкання і інших причин, встановлених в законі.
Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку погіршувати положення робітника в оплаті праці в порівнянні з умовами, передбаченими законодавством, угодами, колективними договорами.
Забороняється будь-яким способом обмежувати права працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. По-цьому не допускаються випадки отримання зарплати, що належить працівникові, членами його сім'ї, іншими особами без спеціально оформленого доручення.
Закон забороняє робити утримання із зарплати, метою яких є явна або прихована упла-та власникові або посередникові за збереження місця роботи.
Утримання із зарплати можуть робитися тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, згідно ст. 127 КЗпП за наказом (розпорядженню) власника можуть бути проведені утримання для:
1) повернення авансу, виданого в рахунок зарплати або для службового відрядження;
2) для повернення сум, надмірно виплачених внаслідок рахункових помилок;
3) для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переклад в іншу місцевість;
4) на господарські потреби.
У усіх вказаних випадках утримання можуть проводитись, якщо працівник не оспорює основу і розмір утримання. Іншими словами, потрібно отримати згоду працівника на таке утримання. Якщо згода отримана, наказ видається не пізніше за один місяць з дня закінчення терміну, встановленого для повернення авансу або з дня виплати неправильно розрахованої суми.
Утримання із зарплати також можуть робитися у разі звільнення працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже використав щорічну відпустку. При цьому слід пам'ятати, що закон не дозволяє робити такі утримання при звільненні по підставах, не пов'язаних із звільненням за власним бажанням. Це підстави звільнення за ініціативою власника без вчинення винних дій з боку працівника, а також в інших випадках, передбачених законом. Ці підстави, передбачені п.п. 3, 5, 6 ст. 36 і п.п. 1, 2, 5, 6 ст. 40 КЗпП, а також у випадках напряму на навчання, виходу на пенсію, смерті працівника (ст. 127 КЗпП, ст. 22 Закони України «Про відпустки»).
У разі спричинення працівником майнового збитку, заподіяного підприємству, з яким він в трудових відносинах, також робляться утримання із зарплати працівника для відшкодування шкоди в розмірі, що не перевищує середньомісячний заробіток працівника.
При кожній виплаті зарплати загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством, — 50% зарплати, що повинні виплатити працівникові. Проте ці обмеження не поширюються на утримання із зарплати при відбування покарання у вигляді виправних робіт при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей(ст. 128 КЗпП, ст. 26 Закону України «Про оплату праці»). З останнім положенням не можна погодитися, воно фактично позбавляє працівника в таких випадках коштів для існування, оскільки необмежені стягнення вилучають у працівника усі доходи, не забезпечуючи відновлюваної функції зарплати. Слід врахувати положення Закону України «Про виконавче виробництво» від 21 квітня 1999 р., яким встановлено, що обмеження в 50% зарплати не поширюється на відрахування при виправних роботах і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань не може перевищувати 70%. Думається, що крайньою межею усіх стягнень має бути половина заробітку.
У законодавстві передбачений механізм захисту зарплати в умовах стихії ринкових цін. Законом України «Про внесення змін до Закону УРСР »Про індексацію грошових доходів населення« від 25 квітня 1997 року встановлені правила проведення індексації зарплати.
Індексація — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, який дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Для індексації використовується індекс споживчих цін і тарифів, який обчислюється на підставі статистичних спостережень за зменшенням цін в роздрібній торгівлі, на ринках і не пізніше 10 чисел місяця, наступного за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індексація робиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105% (величина порогу інфляції). Базою для нарахування індексу споживчих цін є січень 1998 року.
Індексації підлягають грошові доходи, що отримані громадянами в гривнах на території України і що не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсій, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на проживання, щомісячної державної грошової допомоги і компенсаційних виплат); соціальні виплати (сім'ям з дітьми, по безробіттю, тимчасовій непрацездатності і тому подібне); стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, які виплачуються особам, що мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника); грошова компенсація при відновленні на роботі; інші виплати, які відповідно до законодавства здійснюються з розрахунку середньої зарплати.
Не підлягають індексації доходи громадян від здачі майна в оренду, від акцій і інших цінних паперів, ведення селянського (фермерського) і особистого господарства, підприємницькій діяльності; грошові прибутки громадян, носять цільовий і разовий характер (одноразова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, винагорода за підсумками роботи за рік, суми соціальних пільг, наданих підприємствами та ін.).
Законом встановлено, що індексації підлягають грошові доходи в межах триразової величини вартості риси малозабезпеченості. При цьому частина прибутку, що не перевищує вартісну величину риси малозабезпеченості, індексується повністю. Доход в частині, що перевищує один розмір вартісної величині риси малозабезпеченості, але риси малозабезпеченості, що не перевищує подвійної величини, індексується у розмірі 80%. Доход в частині, що перевищує подвійний розмір вартісної величини риси малозабезпеченості, але не більше триразової величини вартості величини риси малозабезпеченості, індексується у розмірі 70%. Частина грошового доходу, що перевищує триразову величину вартості риси малозабезпеченості, індексації не підлягає.
Постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 7 травня 1998 року затверджений Порядок проведення індексації грошових коштів громадян, яке конкретизує норми закону.
Зокрема, встановлено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, соціального посібника і стипендії місяць, в якому сталося підвищення, вважається базовим при численні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не робиться.
Проте постановою Кабінету Міністрів України № 2034 від 21 грудня 1998 року внесені суттєві зміни в порядок індексації. Головним нововведенням являється положення, згідно з яким індексації підлягають грошові доходи громадян, не перевищуючі величину вартості риси малозабезпеченості. При цьому грошовий дохід громадянина разом з сумою індексації не повинен перевищувати вартісну величину риси малозабезпеченості.
Сума індексації визначається, як результат вироблення доходу, підмета індексації, величини приросту індексу споживчих цін, зменшеного на величину порогу індексації і розділеного на 100%. Для здійснення індексації грошових доходів громадян застосовується індекс споживчих цін, зменшений на величину порогу індексації (п. 5 Порядку проведення індексації в ред. пост. Кабінету Міністрів України № 2034).
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України введений новий порядок індексації, який суперечить Закону України. Зменшений об'єм грошових коштів, що підлягають індексації. Як сказано в постанові № 2034, таке рішення прийняте з урахуванням обмежених можливостей бюджетів усіх рівнів. Проте Закон має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів України. Вирішення проблеми індексації таким чином незаконно. Із цього приводу було прийнято постанову Верховної Ради від 16 червня 1999 року «Про порушення Кабінетом Міністрів України законодавства в ході проведення індексації грошових доходів населення», проте Кабінет Міністрів залишив свою постанову без зміни. Зрозуміло, якщо працівник звернеться за захистом своїх порушених прав до суду, буде винесене рішення на підставі Закону, якщо має більш високу юридичну силу. Проте до суду звертаються далеко не усі.
У Комюніке за підсумками спільного засідання представників сторін про виконання положень Генеральної угоди на 1999-2000 роки за станом на 1 квітня 2000 року названо в якості невиконаного зобов'язання залишення без розгляду пропозиції профспілок про подальше удосконалення законодавства про індексацію грошових доходів населення, оскільки індексуються доходи лише в розмірах однієї риси малозабезпеченості — 118,3 грн.
Зарплата на території України виплачується в грошових знаках, які мають законний оборот. Виплата зарплати у формі боргових розписок і зобов’язань, а також в якій-небудь іншій формі забороняється. Зарплата може виплачуватися банківськими чеками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Національним банком України.
Як виняток, колективним договором може передбачатися часткова виплата зарплати продукцією (за цінами не нижче собівартості) в тих галузях або по тих професіях, де така виплата є звичайною або бажаною для працівників. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 244 від 3 квітня 1993 роки затвердив перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою.
При кожній виплаті зарплати власник повинен повідомити працівникові дані про оплату праці :
— загальну суму заробітної плати з розшифровкою по видах виплат;
— розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;
— суму заробітної плати, що підлягає виплаті. Власник повинен забезпечити виплату зарплати регулярно в робочі дні, в терміни, встановлені в колективному договорі, але не рідше двох раз на місяць, з проміжком в 16 календарних днів. Як відомо, це положення всюди порушується, широке поширення отримала практика виплати зарплати один раз в місяць.
У тих випадках, коли день виплати зарплати співпадає з вихідним, святковим або неробочим днем, зарплата повинна виплачуватися напередодні.
Зарплата виплачується за місцем роботу. За письмовою заявою працівника виплата зарплати може здійснюватися через установи банків, почтовими перекладами з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника.
Працівники мають право на компенсацію зарплати у зв'язку із затримкою термінів її виплати. Постановою Кабінету Міністрів України № 1427 від 20 грудня 1997 року затверджено Положення про порядок компенсації працівникам частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Дія вказаного Положення поширюється на підприємства установи і організації усіх форм власності і форм господарювання і застосовується в усіх випадках порушення термінів виплати зарплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого їм органу. Компенсація робиться за наявності двох умов: затримки виплати зарплати на один і більше календарних місяців і зростання індексу споживчих цін за період затримки більш ніж на один відсоток.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої зарплати за відповідний місяць(після утримання податків і платежів) на коефіцієнт зростання споживчих цін.
У разі затримки зарплати за декілька місяців сума компенсації визначається за кожен місяць окремо і підсумовується.
Своєчасно не отримана з вини працівника зарплата компенсації не підлягає.
