Закріплення у Цивільному та Господарському кодексах України принципу свободи договору надало сторонам право самостійно врегулювати у договорі відносини, які детально не врегульовані цивільним законодавством, а також відступати від його положень, окрім випадків, коли обов’язкове застосування актів цивільного законодавства прямо регламентоване або прямо витікає зі змісту та суті відносин між сторонами.
Однією з наведених обставин є договір переробки давальницької сировини, який не передбачений чинним цивільним законодавством України. Проте застосування цього договору отримало поширення у підприємницькій діяльності, що об’єктивно зумовлене розподілом праці, наявністю ефективних засобів переробки сировини у тих, хто не виробляє сировину, можливістю поєднувати різні види діяльності. Про це свідчить увага, яка приділяється цьому договору у сучасній загальній та спеціальній літературі, низка прийнятих нормативно-правових актів різного рівня. Однак це не вирішило нагальної проблеми визначення правової природи договору, про що свідчить численна судова господарська практика щодо застосування норм про різні договори до договірної конструкції, що розглядається.
В юридичній літературі немає єдності думок щодо правової природи цього договору. Його класифікують як форму інвестування переробного підприємства, як договір поставки, як договір міни чи бартеру, як договір підряду чи різновид підряду, як змішаний договір. Відповідно, це спричиняє різні підходи до визначення змісту цього договору, різнобою правозастосовної практики. Такі обставини спонукають до детального аналізу наведених точок зору у порівнянні з нормами ЦК України та практикою проведення операцій у сфері переробки давальницької сировини і, на підставі цього, висловлення власної позиції з цього питання.
Правильне визначення правової природи суспільних відносин є важливим, адже це запобігає практичним помилкам та порушенню прав суб’єктів, сприяє правильному вибору способів та засобів захисту порушених суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідженню правової природи договору переробки давальницької сировини за радянських часів не приділялося багато уваги, бо цей договір не мав широкого загальногосподарського планового значення. Свої думки з приводу правової природи цього договору висловлювали такі дослідники як Шамис Л.С., Хан Р.Я., Садіков О.Н., Іоффе О.С., Амерханов Г.С., Брауде І.Л., Брагінський М.І. та ін.
У своїй статті “Критика кваліфікації договору переробки давальницької сировини як договору міни (бартеру)” ми обґрунтували думку, що договір переробки давальницької сировини не є за своєю правовою природою договором міни (бартеру). Хоча розглядуваний договір може містити у собі окремі зобов’язання, які за своєю суттю є зобов’язаннями з міни (бартеру), в разі розрахунку за договором частиною давальницької сировини чи готової продукції.
Не витримує також критики точка зору, згідно якої розглядуваний договір визнається інвестиційним. Однією з ідентифікуючих особливостей інвестиційного договору є його особливий суб’єкт – інвестор, який характеризується наявністю в нього специфічних (інвестиційних) прав та обов’язків. До інвестиційних, наприклад, відноситься право інвестора приймати участь у прибутку підприємства. До обов’язків – приймати підприємницький ризик підприємства, тобто мати майнові зобов’язання перед підприємством. Замовник, за договором переробки давальницької сировини, не є таким спеціальним суб’єктом і не має вказаних прав та обов’язків: замовник додержується своєї вигоди. До того ж інвестиції ведуть до збільшення статутного капіталу підприємства, що інвестується, цього також не відбувається в рамках договору переробки давальницької сировини.
Прояв зовнішньої тотожності зобов’язань з оплатної передачі готової продукції, притаманне як договору не переробку давальницької сировини, так й для договору поставки, зближує ці договори. Але ця подібність лише уявна. Це стає зрозумілим після логічного аналізу договору поставки та зобов’язань з переробки давальницької сировини. Договір поставки передбачає передачу однією стороною товару у власність іншої сторони, за що поставник отримує винагороду (ч. 1 ст. 712 ЦК України). Договір поставки в доктрині цивільного права розглядається як вид договору купівлі-продажу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України договір поставки регулюється нормами про купівлю-продаж. Частина 1 ст. 712 ЦК України передбачає, що оплата за договором поставки здійснюється у формі “певної грошової суми”, а у договорі переробки давальницької сировини оплата за договором може здійснюватися у будь-якій формі (натуральній чи грошовій або поєднуючи обидві). До зобов’язань з переробки давальницької сировини входить зобов’язання з безпосередньої переробки давальницької сировини, яке не охоплюється ні змістом договору поставки ні договору купівлі-продажу.
Хоча, ми погодимося, що суттєвий ряд рис договору поставки притаманний договору переробки давальницької сировини. Сторони у договорі переробки давальницької сировини обов’язково обговорюють умови та строки поставки сировини та готової продукції, що уявляє з себе елементи договору поставки. До обов’язкових елементів зобов’язання з поставки доктрина цивільного права серед інших також відносить такі елементи, як визначення родовими ознаками об’єкту договору та довгостроковий характер подібних зобов’язань (хоча зобов’язання з поставки можуть мати й разовий характер). Давальницька сировина та готова продукція, у загальному випадку, уявляють з себе речі визначені родовими ознаками і є замінюваними, що є однією з основних особливостей договору поставки. Договір переробки давальницької сировини часто передбачає зобов’язання замовника з періодичної поставки давальницької сировини для переробки. Саме так часто забезпечується безперервне постачання переробних підприємств сировиною у нафтопереробній промисловості, у виробництві алюмінію (наприклад, в Росії), у хімічній та легкій промисловостях. Таким чином, ми приходимо до висновку, що зобов’язання з переробки давальницької сировини лише частково охоплюються, але не входять повністю до змісту договору поставки.
Також не можемо ми повністю погодитися з точкою зору, що переробка давальницької сировини – це виключно зобов’язання, що регулюються в рамках договору підряду. Відносини між суб’єктами давальницьких відносин, що виражаються у відповідній договірній формі не укладаються в традиційну юридичну конструкцію цивільно-правового договору підряду. Проста логічна операція - доведення від протилежного – вже дає нам підставу стверджувати, що договір переробки давальницької сировини не може бути договором підряду у чистому його вигляді, тому що вище ми дійшли висновку, що розглядуваний нами договір містить у собі елементи договору поставки.
Також не можемо ми повністю погодитися з точкою зору, що переробка давальницької сировини – це виключно зобов’язання, що регулюються в рамках договору підряду. Відносини між суб’єктами давальницьких відносин, що виражаються у відповідній договірній формі не укладаються в традиційну юридичну конструкцію цивільно-правового договору підряду. Проста логічна операція - доведення від протилежного – вже дає нам підставу стверджувати, що договір переробки давальницької сировини не може бути договором підряду у чистому його вигляді, тому що вище ми дійшли висновку, що розглядуваний нами договір містить у собі елементи договору поставки.
Конститутивними ознаками підряду є ті, що прямо чи опосередковано викладені в його легальнім визначенні, передбачені ст. 837 Цивільного кодексу України, а також ті, що є загальновизнаними доктриною цивільного права. До них відносяться наступні ознаки:
1. Виконання підрядником на свій ризик визначеної роботи за завданням другої сторони (замовника).
2. Обов’язок підрядчика виконати роботу та передати її результат замовнику, відповідно кореспондуючий йому обов’язок замовника прийняти результат та сплатити за нього.
3. Договір підряду укладається на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
4. Річ, яка була створена за договором підряду належить підрядчику до моменту прийняття виконаної роботи замовником на праві власності.
5. Предмет договору підряду є індивідуально визначеною річчю.
Щодо договору переробки давальницької сировини, то вказані перші три ознаки договору підряду йому цілком притаманні. Щодо інших ознак, предмет договору переробки давальницької сировини є речами, визначеними родовими ознаками, тому що готова продукція зазвичай визначається у договорі за допомогою таких понять як число, міра, вага (ч. 2 ст. 184 Цивільного кодексу України). В юридичній літературі вказується, що предмет договору підряду індивідуалізується в процесі роботи підрядника. Але за договором переробки давальницької сировини цього не відбувається - готова продукція є замінюваною річчю визначеною родовими ознаками, тому що уявляє з себе результат певного налагодженого повторюваного технологічного процесу.
Отже, ми вважаємо, що договір переробки давальницької сировини не охоплюються повністю змістом договору підряду, хоча елементи цього договору у ньому присутні.
Не можна класифікувати договір переробки давальницької сировини як змішаний договір, про це ми казали у названій вище нашій статті “Критика кваліфікації договору переробки давальницької сировини як договору міни (бартеру)”. Тому що договір переробки давальницької сировини окрім елементів договорів відомих Цивільним кодексом України має ряд специфічних рис, які виокремлюють цей договір у самостійний договірний вид, але ми не можемо повністю заперечувати деякий змішаний його характер.
Наявність у змішаному договорі нових, характерних тільки для даного відношення елементів у змісті договору, що не є елементами традиційних договорів є підставою, на думку ряду авторів: Собчака А.О., Брагінського М.І., Шешеніна Є.Д. для того, щоб змішаний договір став самостійним видом договору. Кваліфікація самостійного договору як змішаного пояснюється тим, що договір не був ще досить досліджений, тому він часто кваліфікується як змішаний. Такий етап розвитку пройшов ряд цивільно-правових договорів, що на сьогодні є самостійними договірними видами. Це такі договори, як договір підряду на капітальне будівництво, договір перевезення вантажу, договір розрахункового рахунку, договір транспортного експедирування, договір довічного утримання (догляду) та ін., які у свій час кваліфікувалися у юридичній літературі як змішані чи комплексні договори.
Вирішальну індивідуалізуючу особливість договору переробки давальницької сировини, безумовно, надає давальницька сировина. Саме особливості правового характеру, що притаманні цій категорії надають специфіку та неоднозначну правову природу цьому договору. Навіть термін “давальницька сировина” використовується лише в рамках суспільних відносин, що виникають на підставі розглядуваного нами договору. Наприклад, у договорі побутового замовлення в разі виконання предмету договору з матеріалів замовника, такий термін не використовується. Отже, поняттю “давальницька сировина” притаманні певні особливості у зв’язку із договором переробки давальницької сировини.
Особливостями давальницької сировини є також те, що, давальницька сировина, як і вироблена з неї готова продукція, на всіх етапах переробки належить замовникові (окрім тієї її частини, яка передається в якості оплати за переробку). Це є особливістю договору, яка обумовлена специфікою поняття переробки матеріалу, що не належить особі переробника. В юридичній літературі зауважується, що особливістю переробки матеріалу, який належить іншій стороні є те, що до цього завжди причетні дві особи: власник матеріалу та особа, яка здійснює переробку матеріалу, що їй не належить.
Як річ матеріального світу, сировина відповідає наступним цивільно-правовим характеристикам речі – споживана, ділена, визначена родовими ознаками. Будучи речами визначеними родовими ознаками, та такими, що не індивідуалізуються в результаті переробки, давальницька сировина та готова продукція можуть бути засобами розрахунку. Залишаючись речами визначеним родовими ознаками, готова продукція в подальшому може знов виступати в якості давальницької сировини для подальшої переробки. У звичайному договорі підряду річ, що виготовилася, є індивідуально визначеною, єдиною. Замінюваність давальницької сировини та готової продукції дає змогу вимагати виконання договору в натурі. Специфічною ознакою давальницької сировини та договору на її переробку в цілому є те, що давальницька сировина повертається замовникові у вигляді готової продукції. Отже, присутній елемент зворотності у відносинах сторін.
Ще однією індивідуалізуючою ознакою договору переробки давальницької сировини, зазначає Л.С.Шамис, є те, що передача сировини для переробки завжди повинна випереджувати строки виконання робіт з виготовлення продукції. Така умова, наприклад, передбачена Законом України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” (ст. 1). В разі порушення цієї умови зовнішньоекономічний договір переробки давальницької сировини не може кваліфікуватися як такий.
Наявна у договорі переробки давальницької сировини також специфіка суб’єктного складу суспільних відносин за цим договором – однією стороною договору переробки давальницької сировини завжди є юридична особа (підприємство), що має необхідні переробні потужності.
Центральним видом діяльності за договором переробки давальницької сировини, основою метою договору є переробка давальницької сировини у готову продукцію, що у правовому сенсі уявляє з себе виконання робіт. Зобов’язання з поставки, міни, на наш погляд, є другорядними, підпорядкованими основній меті договору. Саме тому вказаний договір ми відносимо до договорів підрядного типу. Специфікою прав та обов’язків за договором переробки давальницької сировини є те, що виконавець, окрім прийняття на себе зобов’язань з переробки давальницької сировини приймає на себе зобов’язання з поставки та міни одночасно.
Мають особливості й умови договору переробки давальницької сировини, що витікає з вказівок закону та специфіки договору (у багатьом вона визначена, як ми вказували, особливостями давальницької сировини). За класичним договором підряду робота виконується з матеріалів підрядника. Якщо у договорі підряду відсутня вказівка на цю умову, то розуміється, що робота виконується з матеріалів та засобами підрядника (ч.1 ст. 839 ЦК України). Виконання роботи з матеріалів замовника є специфічним для договору підряду, тому цьому присвячена окрема стаття в ЦК (ст. 840 ЦК України).
Давальницька сировина є таким предметом, який має зберігатися у вихідних об’ємах: скільки передано – стільки віддай, до літрів, кілограмів і т.д., що забезпечується обов’язковою вказівкою у договорі. ЦК України передбачає, що в разі виконання робіт за договором підряду з матеріалів замовника, у договорі мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків, а також зазначається обов’язок підрядника надати звіт про використання матеріалу та повернути його залишок (ст. 840 ЦК України).
З огляду на вищевикладене, можна визнати, що договір переробки давальницької сировини є самостійним договірним видом підрядного типу в системі цивільно-правових договорів, передбачених ЦК України. Зауважимо, що ми ведемо мову про новий договірний вид, а не тип, тому що центральне зобов’язання договору переробки давальницької сировини уявляє з себе зобов’язання за підрядним договором, що є відомим ЦК України.
Про самостійність цього договору свідчить також наявність підзаконних нормативних актів, що регулюють відносини з переробки давальницької сировини. Це вказує на те, що відносини за розглядуваним договором мають свою специфіку (самостійність), в наслідок чого вони не отримали належного правого регулювання у ЦК України. Обіймаючи точку зору щодо самостійності договору переробки давальницької сировини у системі цивільно-правових договорів, вважаємо за необхідне закріпити договір переробки давальницької сировини окремим параграфом у Цивільному кодексі України у главі 61 присвяченій підряду.
