Правове регулювання оплати праці працівників, що знаходяться в трудових стосунках з власниками підприємств, установ і організацій усіх форм власності і видів господарювання, а також з окремими громадянами на підставі трудового договору, здійснюється Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р.(із змі. та доп.), Кодексом законів про працю України — главами II, VI, VII, VIII, Законом України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., а також інший численний нормативно-правовий акт, колективний договір і інший локальний положення конкретний підприємство.
Слід підкреслити, що вказані акти регулюють оплату праці тільки найнятих робітників, чия праця обумовлена укладенням трудового договору. Оплата праці інших працівників визначається угодою між працедавцем і працівником. До оплати праці власників, членів господарських суспільств, окремих підприємців правовий термін «оплата праці», «заробітна плата» не застосовується. Їх винагородою за працю є прибуток (доход), який розподіляється між співвласниками на підставі статуту або засновницького договору шляхом укладення угоди.
Правове визначення заробітної плати дане в ст. 1 Закону України «Про оплату праці». Заробітна плата - ця винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яке за трудовим договором власник або уповноважений їм орган виплачує працівникові за виконану роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності і умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і господарської діяльності.
У законодавстві вживаються два терміни — «оплата праці» і «заробітна плата». Традиційно до оплати праці найнятих робітників застосовується термін «заробітна плата», їм підкреслюється те, що грошова винагорода виплачується за витрачену працю, за роботу, яка виконана. Крім того, тут підкреслюється також результативність праці.
Оплата праці залежить не лише від результатів праці конкретного працівника, але також від результатів праці, доходності конкретного підприємства. У науковій літературі підкреслювалося, що заробітна плата має бути заробленою. Термін «оплата праці» застосовувався до винагороди за працю колгоспників, оскільки були істотні відмінності і в порядку нарахування, і у формах оплати праці колгоспників. Застосовувався принцип нарахування оплати за підсумками господарської роботи колгоспу.
Нині в законодавстві терміни «оплата праці» і «заробітна плата» застосовуються як синоніми. Проте представляється все ж, що термін «оплата праці» ширший і його цільове призначення спрямоване на організацію оплати праці, регламентацію її окремих елементів і усієї системи правових засобів в цій сфері. Тоді як термін «заробітна плата» спрямований на права працівника в трудових стосунках, на отримання грошової винагороди.
Як правова категорія, заробітна плата є грошовою винагородою, яка виплачується власником працівникові за працю у встановленому сторонами трудового договору розмірі і в межах, визначених законодавством, соціально-партнерськими угодами, колективним і трудовим договорами.
Структурно заробітна плата складається з трьох частин: основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Відповідно на підприємстві встановлюються фонди оплати праці.
Основна заробітна плата складається з винагороди за виконану роботу в межах встановлених норм праці(норми часу, вироблення, обслуговування, нормовані завдання, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок(окладів), відрядних розцінок — для робітників і посадових окладів — для службовців. Окрім вказаних видів заробітку, до фонду основної заробітної плати включаються також суми процентних або комісійних нарахувань залежно від об'єму доходу(прибули), отриманих від реалізації продукції(робіт, послуг), в тих випадках, коли вони є основною заробітною платою; суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет, журналів, телеграфного агентства, видавництва, радіо, телебачення і інших підприємств і оплати їх праці, яка здійснюється по ставках(розцінкам) авторської(постановочного) винагороди, нарахованої на цьому підприємстві.
Додаткова заробітна плата — ця винагорода за працю понад встановлені норми за трудові успіхи, винахідництво, а також за особливі умови праці. До фонду додаткової заробітної плати входять доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії за виконання виробничих завдань і функцій.
Наприклад, надбавки за кваліфікаційну майстерність, за знання іноземної мови, за класність водіям, бригадирам за керівництво бригадою, персональні надбавки за роботу в шкідливих умовах праці; премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, за виконання акордних завдань в строк, за зменшення простоїв устаткування; винагороди за вислугу років, оплата разових робіт на підприємстві; оплата праці студентів під час проходження практики; плата за роботу у вихідні і святкові дні; витрати, пов'язані з оплатою житла працівникам підприємства, та ін.
Інші заохочувальні і компенсаційні виплати — це виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії по спеціальних системах і положеннях, компенсаційні і інші виплати, або не передбачені законодавством, або норми, що перевищують, встановлені законодавством. Зокрема, сюди відносяться суми оплати вимушених відпусток за ініціативою адміністрації з частковим збереженням заробітної плати; оплата простою не з вини працівника, виплати працівникам, які брали участь в страйках; винагорода за підсумками роботи за рік; винагороди за відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції; одноразові заохочення, матеріальна допомога; суми соціальних і трудових пільг працівникам — додаткових відпусток, доплати до державних пенсій, плата за навчання в учбових закладах дітей працівників підприємства; вартість путівок для лікування і відпочинку або суми компенсацій замість путівок; суми прибули, спрямовані на придбання акцій для працівників трудового колективу; засоби, спрямовані на викуп майна підприємства членами трудового колективу, за рахунок засобів підприємства та ін.(див. Інструкцію за статистикою заробітної плати, затверджену наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 р. № 323 //Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № № Ц-12. — С. 444).
Необхідно відрізняти заробітну плату від винагороди, передбаченого цивільно-правовими договорами підряду, доручення та ін. Заробітна плата це оплата витрат живої праці в процесі громадського виробництва, а винагорода за цивільно-правовими договорами — оплату кінцевих результатів праці. Заробітна плата ділиться на дві частини — основні і додаткові, а винагорода за цивільно-правовими договорами не ділиться на частини. Законом України «Про оплату праці» передбачені сфери державного і договірного регулювання оплати праці, а винагорода за цивільно-правовими договорами регулюється їх сторонами. Державою встановлюється мінімальний розмір заробітної плати, а розмір винагороди за цивільно-правовими договорами встановлюється їх сторонами.
Що ж до гарантійних і компенсаційних виплат, то вони, строго кажучи, не є заробітною платою, оскільки мають інше цільове призначення, проте, будучи включеними в єдиний організаційний і обліковий механізм, входять складовим елементом в систему оплати праці. Це положення передбачено і в Інструкції за статистикою заробітної плати.
Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу і інші засоби, отримані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, які фінансуються з бюджету, — це засоби, що виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, отриманого внаслідок господарської діяльності, а також з інших джерел.
Об'єднання громадян оплачують працю найнятих робітників із засобів, які формуються відповідно до їх статутів.
Оплата праці має бути так організована, щоб забезпечити функції, які на неї покладаються, — відновну і стимулюючу.
Відновна функція проявляється в тому, що розмір заробітної плати тісно пов'язаний з рівнем життя населення, з таким важливим соціальним стандартом, як прожитковий рівень, який характеризує мінімально допустимі умови активного фізичного стану людини. Рівень заробітної плати багато в чому зумовлює купівельну спроможність працівників. За інформацією Статистичного Бюро Європейської комісії, індекс купівельної спроможності в Україні складає 17% від прийнятої європейської норми. За даними Всесвітнього банку, 1/3 громадян України(понад 17 млн. чоловік) виявилися за межею бідності, а узагальнений рівень їх споживання на 10% нижчий риси фізичного виживання— 1998. У таких умовах важко говорити про відновну функцію заробітної плати.
Фахівці стверджують, що середній рівень доходів з розрахунку середньої заробітної плати не дає можливості навіть нормально харчуватися, не кажучи вже про ширші потреби робочої сили. Погане харчування негативно впливає на фізіологію організму людини і призводить до безповоротних змін в стані здоров'я. Тому необхідним чинником забезпечення економічного прогресу, прискорення економічних реформ являється підвищення номінальної зарплати, її платоспроможності, що приведе до реального відтворення робочої сили — людини — не лише головної рушійної сили всякої реформи, але, головним чином, цілі будь-якої реформи.
На думку економістів, реальні зрушення в економіці постсоціалістичних держав почалися, лише коли середня зарплата зросла до 300 доларів в місяць
Правильна організація оплати праці, дотримання справедливих пропорцій, співвідношень, обліку розмірів заробітної плати з умовами праці і результатами праці служать потужним чинником стимулювання продуктивності праці, зацікавленості працівника в підвищенні результативності і якості роботи. Так, дослідження, проведені на предмет виявлення пріоритетів в мотивації трудової діяльності працівників на підприємствах різних форм власності, показали, що головним пріоритетом в праці в сучасних умовах являється оплата праці, зокрема, висока заробітна плата
Зберігається великий розрив міжгалузевої диференціації в оплаті праці. Так, працівники соціальної сфери(охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта, культура) отримують в 3-5 разів менше, ніж працівники газової промисловості, нафтопереробної, атомних електростанцій
Проведений аналіз дозволяє сформулювати ще одну функцію заробітної плати — соціальну. Дія зарплати на якість робочої сили здійснюється не лише безпосередньо, великий і опосередкований вплив зарплати на розвиток соціальних процесів. Шляхом відрахування із заробітної плати робляться— страхові внески до різних соціальних фондів, формуються податки, тому зарплата багато в чому зумовлює рівень охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, підготовки кадрів.
Слід визнати, що заробітна плата є провідним інструментом соціальної політики. Вона зумовлює рівень соціальності суспільства, здатність держави підтримувати рівень якості життя соціуму в цілому і кожної людини окремо.
Не відкладайте, звертайтесь і отримайте гарантовану кваліфіковану юридичну допомогу.
Ми будемо раді допомогти Вам у вирішенні Ваших питань!
З повагою,
Керівництво фірми «K&S partners»
