Сутність притримання полягає у тому, що кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, ним вказаній, надане право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ст. 594 ЦК), за умови невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі чи відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.
Звернення стягнення на притриману річ здійснюється у відповідності з ст.ст. 596, 591 ЦК і Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Специфіка притримання як способу забезпечення виконання зобов'язань полягає у тому, що для реалізації цього права наявність домовленості між кредитором та боржником про право притриманім не вимагається. Це право надається кредитору, який володіє річчю, безпосередньо законом.
Притриманням забезпечуються: 1) зобов'язання щодо оплати речі, яка знаходиться у кредитора; 2) зобов'язання щодо відшкодування кредиторові витрат, пов'язаних з річчю, та інших збитків; 3) інші вимоги кредитора. Кредитор має право притримати річ у себе і в разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.
Предметом права притримання можуть бути лише індивідуально визначені чи індивідуалізовані речі. На родові речі, що передаються без їх індивідуалізації, як на речі замінні та подільні, право притримання не поширюється, бо кредитор у цьому випадку зобов'язується до передачі не тих самих речей, а речей того ж роду та якості.
Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. У разі втрати, псування або пошкодження притримуваної речі кредитор несе відповідальність за принципом вини. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неп. Боржник, річ якого притримує кредитор, має право розпорядитися него, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.
Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Обмежень стосовно суб'єктного складу договору про встановлення завдатку ЦК не містить.
Завдаток виконує три функції:
платіжну, бо передається в рахунок належних за договором платежів. Вона виконується завдатком лише у разі належного виконання сторонами договірних зобов'язань. У випадку невиконання зобов'язань завдаток як засіб цивільно-правової відповідальності починає відігравати штрафну та компенсаційну роль;
посвідчувальну, оскільки сплата завдатку є доказом факту укладення основного договору. Але не завжди: якщо договір у відповідності з вимогами актів цивільного законодавства підлягає державній реєстрації, передача завдатку не може розглядатися як безперечний факт підтвердження укладення договору, бо такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК), а, отже саме державна реєстрація договору - єдине підтвердження факту його укладення;
забезпечувальну, бо є способом стимулювання сторін до виконання зобов'язання та відшкодування їх інтересів у разі невиконання: коли за невиконання зобов'язання відповідальною є сторона, яка передала завдаток, він залишається у другої сторони; якщо ж за невиконання зобов'язання відповідальна сторона, яка отримала завдаток, вона зобов'язана повернути останній та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості.
Завдатком можуть забезпечуватися лише договірні грошові зобов'язання (ст. 570 ЦК).
Договір про завдаток завжди вчиняється у письмовій формі і вважається укладеним лише після виконання обов'язку з передачі предмета завдатку контрагентові (є реальним).
Згідно зі ст. 570 ЦК, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (аванс - повний або частковий платіж за договором). Аванс, як і завдаток, виконує посвідчувальну та платіжну функції, але не є способом забезпечення виконання зобов'язання. Якщо сторона, що одержала аванс, не виконала своїх зобов'язань, інша сторона має право вимагати лише повернення авансу, а не сплати його подвійної суми. і, навпаки, якщо відповідальною за невиконання зобов'язання буде сторона, що передала аванс, вона має право вимагати його повернення. Завдаток за своїми наслідками може бути прирівняний до авансу (тобто підлягає поверненню) лише при наявності наступних обставин: 1) у випадку припинення зобов'язання до початку його виконання; 2) внаслідок неможливості його виконання (наприклад, у разі випадкового знищення майна, що підлягало передачі за договором).
Завдаток щодо збитків має заліковий характер, тобто збитки підлягають відшкодуванню з урахуванням суми (вартості) завдатку. Однак у договорі сторони можуть домовитися, що у разі невиконання зобов'язання їх відповідальність буде обмежена пише сумою завдатку.
Втрата завдатку особою, яка його видала, або сплата подвійної суми завдатку особою, котра його отримала, не припиняють зобов'язання, забезпеченого завдатком та відповідно не звільняють вказаних осіб від необхідності його виконання.
