Якщо виділяється цивілістична чи будь-яка інша наукова категорія, то необхідно точно знати той спеціальний смисл, який характеризує її та виділяє серед суміжних категорій. Адже точність понять та їх одноманітне застосування завжди є актуальним питанням та є необхідною умовою науковості знання . На це, до речі, зауважував В.І.Жуков у своєму виступі на науковій конференції “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку”. Він закликав правознавців домовитися між собою про одноманітне застосування категоріального апарату юридичної науки, що надасть юриспруденції більшої науковості та підстав вважати правознавство наукою.
Метою цієї статті є аналіз та намагання вирішення проблеми визначення та застосування правого поняття “предмет договору”. Вивчення літератури з теорії цивільного права за цією тематикою, положень Цивільного кодексу України дає нам підставу стверджувати, що застосування вказаного поняття є неоднозначним і, на наш, погляд не завжди вірним. З’ясування вказаної проблеми є важливим, адже предмет договору є підставою поділу договірних видів та підставою виокремлення договору в особливий договірний вид.
Взагалі, в теорії цивільного права про предмет договору ведеться мова, коли говорять про договір, як двосторонню угоду (юридичний факт). О.О. Красавчіков розглядаючи договір саме у такій якості виділяє три основні складові елементи договору: 1) суб’єктний склад; 2) зміст; 3) форму. Предмет договору є однією з умов договору, сукупність яких складають зміст договору. Цим самим визначається місце предмету договору в теорії договору.
Цивільний кодекс України відносить предмет договору до істотних його умов, без узгодження яких сторонами договір вважається не укладеним. Слід відмітити, що в розділі ІІ ЦК України договір розглядається як угода. Але визначення поняття предмету договору у Цивільному кодексі не існує, до речі, воно там і не потрібно. Поняття його (на думку законодавця) можливо вивести самостійно зі змісту статей ЦК України.
З ч.5 ст.221; абз. 2 ч. 3 ст. 222; абз. 2 ч. 3 ст. 226; ст.ст. 576 - 592 випливає, що предметом угоди може бути майно або майнові права. З ч. 3 ст.424, випливає, що предметом договору можуть бути майнові права інтелектуальної власності. Аналіз статей присвячених окремим видам зобов’язань також визнають предметом договору речі, цінні папери інше майно та майнові права (ст.ст. 656, 718, 722 ч.4, 760, 788, 798, 807, 812, 855, 861, 874, 959 ч.2, 1012 ч.1, 3, 1030, 1039 ч.1, 1040, 1078, 1109 ч.5, 1116), майнові інтереси (ст.980).
Якщо порівняти види об’єктів цивільних прав, які встановлені ст.177 ЦК, то можна зробити висновок, що законодавець ототожнює предмет договору-угоди з об’єктом цивільних прав.
В юридичній літературі до об’єму поняття “предмет договору” включають різні складові. Всі думки про об’єм поняття предмет договору можна поділити умовно на три точки зору. Перша співпадає з точкою зору законодавця, висловленою у ЦК (найбільш поширена). Наприклад, М.М. Агарков вважав предметом договору певну річ, із приводу якої укладається договір.
Друга позиція відносить до предмету договору дії, які мають бути вчинені за договором (у загальному випадку таким предмет договору визнають у договорах на виконання робіт). Окремі дослідники вказують, що предмет договору може бути різним – як майно, так і певні дії або результат фактичних дій.
У відповідності з третьою точкою зору, автори відносять до предмету договору як дії, які мають бути вчинені так і речі, з якими чиняться відповідні дії. При цьому важко виділити однозначних прибічників тієї чи іншої точки зору, тому що часто автори у межах однієї роботи висловлюють протилежні точки зору, що ми проілюструємо нижче.
Щодо відношення до предмету договору майна, О.А. Сурженко відмічалось, що таке визначення предмету договору дається тільки у відношенні до договорів, в яких майновий об’єкт чітко проглядається, а в тих договорах, де його немає (у договорі доручення, в окремих договорах побутового замовлення та ін.) чи там, де він чітко не виявляється, предмет договору або не згадується взагалі, або визначається не зовсім чітко. Між тим, однією з ідентифікуючих особливостей будь-якого договору вважається його предмет. Саме предмет договору визначає специфіку поняття договору, його змісту.
Предмет договору є однією з істотних умов будь-якого договору (угоди). Деякі дослідники вважали умову про предмет договору єдиною дійсно істотною умовою договору. Цивільний кодекс України визнає предмет договору абсолютною істотною умовою для будь-якого виду договору (ч.1 ст.638). Господарський кодекс України також відносить предмет договору до умови, яка поряд із ціною та строком дії договору, є умовою, яку сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити (ч.3 ст.180). Отже, договорів, які не мають свого предмета, виходячи з положень Цивільного та Господарського кодексів України та сучасної теорії цивільного права, не існує.
Проілюструємо неоднозначність визначення об’єму поняття предмету договору на прикладі двох фундаментальних робіт з теорії договору та зобов’язань українських та російських цивілістів.
Так, у роботі “Зобов’язальне право” під редакцією О.В.Дзери на сторінках 95-100, 139-140, 144, 297-300, 324, 348,376 та ін. до предмету різних договорів відносить речі, майно – виходить з позиції ЦК України. А на с.284 вказує, що: “Предметом будь-якого договору купівлі-продажу є передача певного об’єкта у власність покупця”, на с.314 автор визнає предметом договору доручення на управління акціями “доручення та повноваження на управління акціями та реалізацію прав акціонера відповідного акціонерного товариства”, на с.316 предметом договору комісії визнається ”наданняпосередницьких послуг щодо купівлі, продажу, обміну цінних паперів, інших операцій”, предметом договору на ведення реєстру є “ведення реєстру та здійснення обліку цінних паперів відповідно до функцій реєстратора” (с.318) - тобто підтримана теорія дій та речей як предмету договору. Цікава ситуація з предметом договору підряду. Таким визнається по черзі “індивідуалізований результат праці” (річ, документація, збудований об’єкт) (с.435, 468, 474), потім “господарські, виробничі і тому подібні роботи” (с.487), а предмет договору “про виконання науково-технічних робіт” “часто ...не можна конкретно визначити”(с.495).
Подібна ситуація спостерігається і у працях М.І. Брагинського та В.В.Вітрянського “Договорное право”, де також предметом договору визнаються відповідно із положеннями ЦК Російської Федерації майно, майнові права, послуги і т.д. Між тим на с.417 книги І зазначено, що предмет договору складають дії. Предметом того ж “печального” договору підряду визнають результат робіт, тобто певне майно, матеріальний результат (у відповідності із законодавством РФ). Потім особливістю предмету договору підряду визнається робота та її результат, потім предметом будівельного підряду вважають монтажні роботи, звичайного підряду - будь-які роботи, далі предметом підряду знов вважають виконання робіт. А: “Предметом договора мены являются действия каждой из сторон по передаче в собственность (хозяйственное ведение, оперативное управление) другой стороны обмениваемого товара.”.
Різновживання цих категорій та невизначеність розглядуваного поняття, на наш погляд, обумовлене невірною позицією законодавця, яка в певній мірі зобов’язує. Але, як вірно зазначає В.І.Сенчищев, закріплення у Цивільному кодексі само по собі не може слугувати неспростовним доказом глибокої теоретичної обґрунтованості закріпленого поняття чи свідоцтвом кінцевого розв’язання суперечки.
Поняття предмету договору неможливо вивести, якщо обмежуватися лише аналізом висловлювань, цитат тих чи інших авторів. Для вирішення цієї проблеми доцільно провести аналіз об’єктивного функціонування поняття у філософській та цивільно-правовій науці. Такий аналіз повинен викрити дійсний його зміст, який буде необхідно закріпити у відповідному визначенні.
Якщо виходити з етимології слова “предмет”, то під цим словом розуміють декілька значень: 1) “Всякое материальное явление, вещь”; 2) “Тот (то) на кого (что) направлена мысль, какое-нибудь действие, объект (в значении явления, предмета, на который направлено чьё-нибудь внимание)”; 3) “Наука или раздел науки, круг каких-нибудь знаний как особой учебной дисциплины”. Легко усвідомити, що законодавець ототожнює предмет договору з його першим наведеним значенням та значенням слова об’єкт, яке в одному з своїх значень, як ми вказали, повністю ототожнюється зі словом предмет. Доцільність такої позиції є предметом подальшого аналізу.
Філософська термінологія визначає предмет як категорію, яка позначає деяку цілісність, що виокремлено зі світу об’єктів в процесі діяльності людей та пізнання. Також зазначено, що часто поняття предмет використовується ототожнюючи з поняттям об’єкту чи речі. Отже, предмет є чимось відносно цілим, в певній мірі самодостатнім поняттям, що може існувати окремо від інших предметів чи виокремлено в рамках об’єкту.
Далі, для того, щоб визначити об’єм поняття предмету договору, необхідно, виходячи з визначеного місця предмету договору у теорії договору взагалі, з’ясувати співвідношення понять договір та предмет договору зокрема. З цього приводу М.І.Брагинський зазначає, що предмет будь-якого договору виражає його мету. Не досить ясно, в якому розумінні у наведеному контексті використовується поняття договір (угода чи правовідношення), бо в даному випадку це є суттєвим. О.А.Пушкін зазначав, що важливо не змішувати правовий результат, якого намагаються досягти особи, які укладають угоду та мету угоди – намір осіб досягти цього результату. Саме намір досягнути передбаченого угодою правового результату є ознакою та елементом угоди. Таким чином, мета угоди досягається в момент надання сторонами юридичного значення угоді, тобто з моменту підписання для консенсуальних договорів чи з моменту передачі речі (чи речей) для реальних договорів. О.О.Красавчіков під правовим результатом мав на увазі дещо інше. Правовим результатом угоди він визнавав фактичний результат угоди, що настав, і який може не співпадати з правовою метою угоди. Під правовою метою угоди О.О.Красавчіков розуміє “субъективно желаемое для её участников возникновение, изменение и прекращение их прав и обязанностей, которое должно произойти после свершения сделки и её исполнения”. Тобто правову мету угоди О.О.Красавчікова можна ототожнити з правовим результатом угоди О.А.Пушкіна. Подібна до думки О.О. Красавчікова позиція Є.О. Суханова, який також виділяє правовий результат угоди, розуміючи під ним юридичні наслідки, які виникають в суб’єктів в наслідок здійснення угоди, та підставу угоди (causa), які можуть не співпасти в подальшому. Підстава угоди трактується як правова мета, заради якої укладається угода. При чому підстава (causa) угоди (правова мета угоди) наводиться такими прикладами як набуття права власності, права використання визначеною річчю, передача майна у тимчасове користування і т.і. Тобто наведені приклади вказують на певні дії з майном.
Окрім правової мети та правового результату угоди, що є правовими поняттями, Є.О.Суханов виділяє також соціально-економічні цілі суб’єктів угоди та мотив укладення угоди. На наш погляд, розмежування вказаних останніх понять є не досить чітким. Ми погодимося, що об’єктивною підставою бажання суб’єктів укласти угоду є перш за все цілі соціально-економічного характеру, які шляхом укладення цивільно-правової угоди переходять з площини матеріального об’єктивного буття у буття правове, погоджене та врегульоване нормами цивільного права. Соціально-економічними цілями суб’єктів, які укладають договір переробки давальницької сировини, є, у загальному випадку, отримання прибутку (для підприємців) чи задоволення власних потреб (для громадян).
Виходячи з вищевикладеного та того, що предмет договору це те, з приводу чого укладається договір, і що не відбулося ще, але передбачається, предмет договору уявляє з себе правову мету договору (угоди). В цьому разі можливо погодитися з таким загальним, але теж занадто широким визначенням предмету договору наведеного С.К. Маєм як того, з приводу чого сторони вступили у правочин незалежно від кінцевого результату. Отже, предмет договору зазначає, описує правовий результат, якого прагнуть, наміряються досягти сторони у майбутньому. Узагальнюючи етимологічне та філософське значення поняття “предмет” та поєднуючи з відношенням цього поняття до цивільно-правового договору, можливо зробити попередній висновок, що предмет договору це таке поняття, яке позначає те на що направлені дії або/та думки сторін договору та є такою умовою, яка узагальнює в цілому правову мету договору. Більш розгорнута інформація для досягнення правової мети договору, на виконання предмету договору міститься в інших умовах договору.
Якщо предмет договору є підставою розмежування договірних типів та видів, то це повинна бути така умова договору, яка виражає його сутність, при чому сутність у категоріальному значенні. Категорія “сутність” споріднена поняттю зміст, але не тотожна йому. Сутність – це головна, внутрішня, відносно стійка сторона предмету. Сутність визначає природу предмету, з неї витікають всі інші його сторони та ознаки. Отже, поняття сутності по відношенню до договору повністю, на наш погляд, відображає природу поняття предмету договору.
Предмет договору співвідноситься з умовами договору (змістом договору-угоди) як філософські категорії сутність та зміст. Якщо зміст (умови договору) є у загальному розумінні сукупність всіх елементів та процесів, що створюють конкретний предмет ( в нашому випадку зміст договору), то сутність (предмет договору) визначає головну сторону предмету (договору).
Отже, предмет договору, як ми вказували, завжди є індивідуалізуючою його ознакою. За предметом договору в теорії цивільного права проводять розмежування типів та видів договорів. Наприклад, якщо виходити з точки зору, що предметом договору є виключно об’єкти цивільних прав, то як можливо за предметом договору відокремити договір купівлі-продажу від договору міни? В обох випадках предметом договору, згідно наведеної точки зору, є майно. Якщо предметом договору підряду є виключно майно, то чим він відрізняється від тих же ж вказаних договорів купівлі-продажу та міни. Отже, виходить, що дії, які відбуваються за договором підряду, все ж мають розмежувальну та ідентифікуючу якість. Якщо до предмету договору відносити тільки дії, які вчиняються за договором, то розмежування вказаних договорів вирішується – за договором купівлі-продажу предметом буде передача майна, а за договором міни – його обмін. Але надалі становиться важким завданням розмежування договору підряду від договорів, за якими надаються послуги, адже за всіма такими договорами відбувається діяльність, певна робота в об’єктивному її значенні. Але ми, безперечно погодимося, що вказані договори є окремими самостійними договірними типами. Отже, ми приходимо до такої думки, що, можливо поєднання дій та об’єктів договору, як його предмету, дозволить нам однозначно виокремлювати договірні види не тільки в теорії цивільного права, а й кожний укладений практичний цивільно-правовий договір між собою.
