Сучасна міжнародна економіка характеризується наявністю тенденції до глобалізації та кардинального поглиблення міжнародного поділу праці, інтеграцією національних економік у світовий ринок. Вже зараз міжнародна економіка розглядається не тільки, як сукупність національних економік, а як єдина цілісна система. Україна також прагне інтегрувати у світовий економічний простір.
В останні роки в Україні поширилася практика переробки іноземної сировини на давальницьких умовах, що є однією з форм міжнародного поділу праці. Така виробнича конструкція ще має назву „толлінг”. Використання толлінгу на Україні обумовлено наявністю дешевої робочої сили та незавантажених переробних виробничих потужностей.
Існують різні кардинально протилежні точки зору про доцільність та корисність використання толлінгу переробними підприємствами України. До мінусів відносять незацікавленість замовника у модернізації виробництва та створенні робочих місць, погіршення фінансового стану підприємства, в разі сплати за переробку сировиною чи готовою продукцією, недоотримання податків (адже іноземні толери мають пільги у оподаткуванні, взагалі практика надання пільг толерам поширена у світі), нав’язування вигідного тільки для економічних центрів світу розподілу праці. Плюси толінгу полягають у забезпеченні світових стандартів виробництва та можливості вийти на світовий ринок; становленні України у міжнародному розподілі праці не як сировинного додатку, а як технологічної країни з подальшою спеціалізацією в наукомістких галузях; набутті цінного досвіду у випуску конкурентноздатної продукції; одна з форм нарощування промислового експорту. Також толлінг є компромісною формою у вирішенні суперечки з питання власності на капітал із транснаціональними корпораціями. Пригадаємо досвід країн південно-східної Азії. Адже їх стабільний і бурхливий розвиток у 70-х роках був обумовлений саме іноземним капіталом у переробній промисловості, зараз ці країни спеціалізуються вже на випуску комп’ютерів та високотехнологічних комплектуючих.
Тому вважається за необхідне чітке правове регулювання подібних відносин з врахуванням міжнародного досвіду. Незважаючи на велике поширення в Україні договорів з переробки давальницької сировини у зовнішньоекономічних відносинах, їх правова база ще недостатньо розроблена. Потрібно більш чітке визначення основних понять: таких як давальницька сировина, операція з давальницькою сировиною. Чітке визначення цих понять має, як теоретичне так і практичне значення, про що свідчать судові прецеденти.
Також не врегульовані такі питання, як зобов’язання виконавця щодо збереження давальницької сировини; покриття збитків виконавцю в разі неналежного виконання замовником умов договору, ризик випадкової втрати сировини, розрахунки між сторонами у випадку втрати предмета договору повністю, або частково чи неможливістю закінчення роботи.
Необхідним є затвердження типової форми договору толінгу.
отрібно більш чітке визначення основних понять: таких як давальницька сировина, операція з давальницькою сировиною. Чітке визначення цих понять має, як теоретичне так і практичне значення, про що свідчать судові прецеденти.
Також не врегульовані такі питання, як зобов’язання виконавця щодо збереження давальницької сировини; покриття збитків виконавцю в разі неналежного виконання замовником умов договору, ризик випадкової втрати сировини, розрахунки між сторонами у випадку втрати предмета договору повністю, або частково чи неможливістю закінчення роботи.
Необхідним є затвердження типової форми договору толінгу.
Про актуальність правового регулювання вказаних відносин свідчить і низка нормативно-правових актів, які були прийняті: у 1993- Декрет Кабінету Міністрів України №52-93 „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”: у 1995 році було прийнято Закон України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”: у 2001 році була прийнята нова редакція закону. Але слід відмітити, що дія закону в основному була спрямована на врегулювання порядку ввозу-вивозу сировини та готової продукції.
Викликає питання визначення в Законі наступних понять:
операція з давальницькою сировиною операція з передньої поставки сировини для її наступного перероблення (оброблення, збагачення чи використання) на готову продукцію за відповідну плату, незалежно від кількості виконавців, а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) за умови, що вартість давальницької сировини на кожному етапі переробки становить не менш як 20% загальної вартості готової продукції.
Операція з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах – операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини в результаті технологічного процесу із зміною коду по ТН ЗЕД (незалежно від кількості виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини).
Отже, у першому випадку операція з давальницькою сировиною визначається, як цільова поставка замовником певної сировини, тобто це діяльність замовника, яка буде визначатися як операція с давальницькою сировиною в разі її переробки на умовах, вказаних у законі.
Друге визначення характеризує операцію з давальницькою сировиною, як діяльність виконавця, який перероблює поставлену заздалегідь сировину. Отже, подібна розбіжність вносить плутанину визначення понять. Виходить, якщо український замовник вивозить давальницьку сировину за кордон для переробки, а потім ввозить готову продукцію, то його діяльність не буде вважатися операцією з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах? Але це суперечить в подальшому самому ж Закону. До того ж незрозуміла взагалі доцільність виведення окремого поняття операції з давальницькою сировиною у цьому Законі. Це є відокремлення зовнішньоекономічних операцій с давальницькою сировиною від давальницьких операцій в країні? Але в цьому разі знов виходить, що не буде визнаватися операцією з давальницькою сировиною діяльність переробного підприємства, що здійснює переробку давальницької сировини вітчизняного виробника. А це невірно.
На наш погляд поняття операції з давальницької сировини
Особливістю правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є переплетіння публічно-правових та приватно-правових начал з великою долею міжнародно- правових джерел регулювання. Державний контроль за умовами здійснення зовнішньоекономічної діяльності є необхідним, зважаючи на стратегічну важливість такої діяльності та інтереси держави взагалі.
Розумне правове регулювання зовнішньоекономічних зв’язків дозволить найбільш ефективно використати переваги міжнародного поділу праці через органічне включення України в світову економіку в якості рівноправного партнера ,а не сировинного додатку.
