ЮРИДИЧНА ФІРМА «K&S partners»
«Наш результат - креативні вирішення ваших питань!»
Сфери регулювання оплати праці(Частина II)

Держава також здійснює регулювання інших норм і гарантій в оплаті праці. До таких норм відноситься плата праці за роботу в наднормовий час; у святкові, неробочі і вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше 18 років при скороченій тривалості їх щоденної роботи та ін.

До гарантій для працівників відноситься оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, на медичне обстеження; для переведених працівників за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; час перекладу на легшу роботу вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років; час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям; у зв'язку з виконанням донорських обов'язків; встановлення гарантій і компенсацій працівникам при переїзді на роботу в іншу місцевість; службових відряджень; роботи в польових умовах та ін.

Усі вказані випадки в літературі об'єднуються поняттям «Оплата праці при відхиленні від тарифних умов», тобто від виконання звичайних трудових обов'язків, обумовлених трудовим договором. Ці стосунки регулюються КЗпП, а також іншими законодавчими актами. Порядок і умови такої оплати не можуть бути змінені у бік погіршення і обмеження прав працівників, але можуть бути поліпшені за рахунок прибутку підприємства, додаткових коштів власника. Дотримання цих державних норм і гарантій є обов'язковим для підприємств і організацій усіх форм власності і видів господарювання.

Оплата праці працівників бюджетних установ і організацій здійснюється на основі законодавчих і інших нормативно-правових актів України, соціально-партнерських угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань і інших позабюджетних фондів.

Значне місце в державному регулюванні оплати праці займають акти, що встановлюють гарантійні і компенсаційні виплати, — у зв'язку з участю у виборчій компанії, виконанням депутатських обов'язків, професійною підготовкою, підвищенням кваліфікації, перебуванням в службовому відрядженні та ін.

Договірне регулювання оплати праці здійснюється на основі системи соціально-партнерських угод, які полягають на державному (Генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) і виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».

Головним принципом при цьому є недопущення погіршення положення працівників шляхом зниження гарантій, передбачених угодою більш високого рівня або законодавством. Проте Закон допускає для подолання фінансових труднощів тимчасово, на період до 6 місяців, в колективних договорах передбачати норми по оплаті праці нижче, ніж в Генеральному і галузевому угодах, проте не нижче державних норм і гарантій.

Предметом регулювання стосунків в області оплати праці на державному рівні виступають: основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових стосунків; мінімальні соціальні гарантії оплати праці і доходів населення на достатньому життєвому рівні; розмір прожиткового мінімуму, мінімальних стандартів; умови зростання фондів оплати праці і встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

На галузевому рівні угодою сторін колективних переговорів встановлюються галузеві норми оплати праці, зокрема: норми праці і нормативи оплати праці, мінімальні гарантії зарплати на основі єдиної тарифної сітки, мінімальні розміри доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі); умови зростання фондів оплати праці; міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці працівників цієї галузі.

Галузева угода не може погіршувати положення працівників в порівнянні з Генеральною угодою. В той же час в галузевих і регіональних угодах можуть передбачатися підвищені соціальні гарантії для працівників у сфері оплати праці.

Нарешті, особливе місце в системі договірного регулювання оплати праці займає нижню ланку цієї системи — колективний договір, тут виникає конкретизація правових норм більш високого рівня, встановлених колективними угодами і законодавством.

Слід підкреслити, що багато норм в оплаті праці, сформульовані в законодавстві і генеральному, галузевому і регіональних угодах як загальні моделі, взагалі не можуть бути реалізовані без їх конкретизації в колективному договорі.

Реальне впровадження договірного регулювання у сфері трудових стосунків і, зокрема, у сфері оплати праці — прояв процесів децентралізація, яка є новою і часом складними для правової свідомості не лише найнятих робітників, але, головним чином, для власників, керівників конкретних підприємств. Правова модель договірного регулювання вимагає від суб'єктів трудових правовідносин глибших знань не лише трудового законодавства, але також і правової культури, яка припускає уміння застосувати, конкретизувати централізовані норми на конкретному підприємстві, знати усі можливі варіанти правового рішення конкретних питань оплати праці, встановлення додаткових соціальних пільг і гарантій в цій сфері.

Завантажте наш додаток
"Адвокат онлайн"
Google PlayGoogle Play AppStoreAppStore
Перейти до сайту