Оплата праці — чи не найважливіша категорія в системі умов праці. У ній як ні в якій іншій сфері відбиваються усі протиріччя суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці необхідно з дослідженням об'єктивних реальних громадських стосунків. Саме соціально-економічні аспекти дозволяють розкрити ті проблеми, які мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці, і підказати правові засоби, форми їх рішення.
Як соціально-економічна категорія, заробітна плата є певною частиною доходів громадян, що фіксується в грошовій формі, в структурі національного доходу країни. Як відомо, з доходів громадяни виплачують прибутковий податок. За цим показником можна проаналізувати, як йде справа з доходами у населення.
Економіка України перебуває в кризі. Впливовий британський тижневик «Економіст» у випуску в листопаді 1999 року опублікував порівняльні дані економічного розвитку держав Східної і Центральної Європи. За підсумками аналізу динаміки об'ємів реального ВВП Україна займає останнє місце серед держав регіону — її ВВП складає 43% ВВП 1990 року, тоді як цей показник в Польщі складає 150%, в Угорщині — 118 %, в Чехії — 105% .
Такий стан безпосередньо позначається на рівні оплати праці працівників. Так, за даними управління статистики праці, номінальна зарплата одного працівника за січень 2000 року на 17 % менше, ніж в грудні 1990 року, а реальна зарплата зменшилася на 20% і не забезпечує працівникові об'ємів споживання матеріальних благ і послуг, достатніх для відтворення його фізичної і інтелектуальною здібності до праці. Середня зарплата зменшилася в усіх галузях економіки, причому темпи зниження більш високі у виробничій сфері. Це пояснюється низькою ефективністю використання робочого часу, неритмічною роботою підприємств, яка супроводжується наданням працівникам вимушених неоплачуваних відпусток і скороченням робочого тижня 2000.
У сучасних умовах розвитку економіки, коли підприємства є збитковими, мають заборгованість перед державою і по виплаті заробітної плати працівникам, частина прибуткового податку з доходів громадян в структурі консолідованого бюджету України складає близько 11%, тоді як в США, наприклад, вона досягає майже 30%
Різко погіршала структура і зменшилася питома вага заробітної плати у валовому внутрішньому продукті: з 53% в 1990 році до 45,2% — в 1999 р. В країнах ЄС цей показник складає 61, 3%
Крім того, доходи населення складаються не лише із заробітної плати, але включають також і інші види виплат : соціальні посібники, пенсії, стипендії, доходи від власності, цінних паперів, участі в паях, доходах підприємства, натуральні доходи та ін. Тому наступним аспектом вказаної проблеми є визначення частини оплати праці в доходах населення. На жаль, і цей показник маловтішний. Офіційні дані свідчать про те, що частина оплати праці в сукупних доходах населення знизилася з 67,5 % в 1990 році до 40,3 % в 1996 році Ця ж тенденція збереглася і в 1997 і в 1998 роках. Реальні доходи населення знизилися майже на 70 %.
Ще однією важливою проблемою є порушення принципу соціальної справедливості у сфері оплати праці, явно диспропорційне розшарування суспільства по доходах: в 1996 році 10% громадян з найвищими доходами отримали третину усіх грошових доходів населення
Слід звернути увагу на той факт, що це дані про легалізовані трудові стосунки, хоча загальновідомо, що існує ще і тіньова економіка. Оцінка статистичних даних свідчить про те, що заробітна плата понад 1000 грн, як правило, стає тіньовою. При цьому на неї не нараховуються внески до фондів соціального забезпечення, з неї не виплачують прибутковий податок. Це передусім характерно для приватних підприємств і організацій, керівники яких, приховуючи власні реальні заробітки, роблять те ж із заробітною платою усього персоналу.
Наступним соціально-економічним чинником є показник співвідношення доходів з витратами і структура грошових витрат працівників. Зарубіжні економісти давно визнали, що саме витрати свідчать про розміри доходів, зокрема, про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу податкової політики. Податок платиться не лише з доходів, а в певних випадках і з витрат(покупок). Проте податки — це сфера іншої галузі законодавства, хоча, як бачимо, оплата праці — це та категорія, яка проведе нас не по одній сфері громадських стосунків. Обмежимося лише таким показником: в країнах з розвиненою ринковою економікою найняті робітники витрачають на придбання продуктів харчування і промислових товарів 25-30 % заробітної плати, тоді як в Україні цей показник рівний 70-80%.
Існує ряд проблем і в системі організації заробітної плати : розміри зарплати практично відірвані від кінцевих результатів праці працівників і підприємств; недосконала диференціація оплати праці; не визначена роль мінімальної зарплати. Усі названі проблеми загострила платіжна криза, яка привела багато підприємств до заборгованості по зарплаті. Незадоволення рівнем оплати праці сприяє відтоку робочої сили з легального сектора в тіньовий ринок і взагалі з країни.
Таким чином, сучасне соціально-економічне положення у сфері оплати праці слід визначити як кризове, вимагаюче негайних конструктивних перетворень з боку держави. Упродовж останніх років. уряд веде систематичну роботу по дослідженню нових ефективних засобів реформування системи оплати праці.
У Основних напрямах соціальної політики на 1997-2000 роки передбачені конкретні заходи по реформуванню оплати праці. Ці заходи охоплюють два напрями. Перше — заходи, спрямовані на стабілізацію рівня життя, вдосконалення оплати праці і грошових доходів населення, друге — заходи, спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати. Заходи, спрямовані на вдосконалення організація оплати праці передбачають впровадження як загальних принципово нових станів, так і вдосконалення вже встановлених норм. Передусім, як сказано в документі, необхідно впровадити в законодавство і правозастосовну практику таке важливе положення, як забезпечення залежності розмірів оплати праці від особистого вкладу працівника і кінцевих результатів праці. Слід відразу ж відмітити, що проблема ця не нова і в директивних документах радянського періоду не раз про виголошувалися наміри здійснити і реалізувати та кую залежність. Проте, як свідчать практика і наукові дослідження, вирішити таке завдання не просто. Це питання тісно пов'язане з вдосконаленням нормування праці, з ринком праці(рівнем безробіття) і соціальною психологією.
Не менш важливою частиною майбутньої роботи є встановлення на законодавчому рівні системи мінімальних соціальних стандартів. Зокрема, визначення поняття, змісту і розміру прожиткового рівня, передбаченого Конституцією України. Іншим соціальним стандартом виступає мінімальна заробітна плата. Тут також буде проведений комплекс реформ, спрямованих на зміну правової моделі її застосування в Україні. Намічену тенденцію в цілому можна охарактеризувати як звуження сфери застосування нормативу мінімальної заробітної плати.
До організаційно-правових засобів реалізації реформи відноситься посилення ефективності механізму договірного регулювання оплати праці між працедавцями і найнятими робітниками через акти соціального партнерства; підвищення частини тарифу в середній заробітній платі до 50-60%; посилення державного регулювання оплати праці відносно підприємств і організацій державної форми власності і інші.
Основними напрямами соціальної політики на період до 2004 року визначені основні положення відносно доходів населення і удосконалення оплати праці. Найважливішим напрямом названо збільшення грошових доходів населення — як працюючого, так і непрацюючого в 1,3-1,4 разу. Передбачена розробка нового соціального стандарту — мінімальної почасової заробітної плати, обов'язкового для усіх секторів економіки, з поступовим його впровадженням; посилення державного впливу на нормування праці, створення механізму регулювання фондів оплати праці залежно від результатів виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств.
