Відповідальність за порушення зобов'язання, як правовий наслідок порушення зобов'язання.

Цивільно-правову відповідальність можна розглядати як застосування до правопорушника у разі вчинення ким протиправних дій обе без­діяльності передбачених договором чи законом заходів державно­го примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов’язків майнового характеру (санкцій).

Ви­на у цивільному праві - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запо­бігання заподіянню шкоди.

Відсутність вини, як правило, звільняє особу - порушника зобов'язання від відповідальності. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ч. 1 ст. 616 ЦК). Мова йде про ситуації, коли винним у порушенні зобов'язання є не тільки боржник, а й кредитор, тобто при наявності змішаної вини. Принцип змішаної вини полягає у тому, що при визначенні розміру відповідальності боржни­ка враховується й вина кредитора. Традиційно ЦК закріплює презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання (ч, 2 ст. 614 ЦК). Що ж стосується вини кредитора, то її наявність повинна доводитися боржником..

Сплату неустойки слід розглядати як правовий наслідок пору­шення виключно договірного зобов'язання й лише у тих випадках, коли цей обов'язок встановлено договором або актом цивільного за­конодавства.

Відшкодування збитків є універсальною мірою цивільно-право­вої відповідальності, а, отже, найпоширенішим правовим наслідком порушення зобов'язання, який застосовується незалежно від спе­ціального застереження про це у договорі чи законі.

Згідно зі ст. 623 ЦК боржник, який порушив зобов'язання, має від­шкодувати кредиторові завдані цим збитки. Поняття та склад збитків розкриваються у ст. 22 ЦК. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'я­зання, доводиться кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення бор­жником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути викона­не, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'яв­лення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування моральної шкоди передбачається ст. 611 ЦК у вигляді правового наслідку порушення зобов'язання. В статтях 928 та 1196 ЦК прямо вказується: незважаючи на існування між сторонами договірних відносин, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особа, підлягає відшкодуванню за пра­вилами про позадоговірні зобов'язання. Подібне вирішення пробле­ми зафіксоване і у § 3 глави 82 ЦК про відшкодування шкоди, за­подіяної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Відповідно, моральна шкода може розглядатися лише як позадого­вірна, щодо якої необхідно застосовувати виключно імперативні при­писи закону; причому незалежно від того, існують чи ні договірні від­носини між сторонами.

Відповідальність боржника за дії інших осіб. При порушенні зо­бов'язати третіми особами, на яких виконання було покладено від­повідно до ст. 528 ЦК (без заміни боржника у зобов'язанні), відповідальність за загальним правилом покладається не на третю особу, а на боржника (ст. 618 ЦК). Договором або законом мо­же бути встановлено відповідальність перед кредитором третьої осо­би (безпосереднього виконавця).

Відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Грошові зобов'язання можуть передбачати передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. До грошових зобов'язань з передачі грошей як предмета договору належать: зобов'язання з дарування, пожертви грошей (статті 717, 718 ЦК), сплати рентних платежів у грошовій формі (статті 731, 737 ЦК), повернення грошей за договором позики (ст. 1046 ЦК), кредитні зо­бов'язання (ст. 1054 ЦК), зобов'язання з банківського вкладу (ст. 1058 ЦК), банківського рахунка (ст. 1066 ЦК), факторингу (ст. 1077 ЦК), зобов'язання зі сплати страхових платежів та здійснення страхових виплат (ст. 979 ЦК).

До грошових зобов'язань з передачі грошей як ціни договору нале­жать зобов'язання зі сплати вартості предмета договору (речей, іншо­го майна, майнових прав) за договорами купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), поставки (ст. 712 ЦК), контрактації сільськогосподарської про­дукції (ст. 713 ЦК), постачання енергетичними та іншими ресурса­ми через приєднану мережу (ст. 714 ЦК), договору міни з доплатою (ст. 715 ЦК), сплати разових періодичних платежів за договорами на­йму (статті 759,762 ЦК), прокату (ст. 787 ЦК), вартості робіт (послуг) за договорами підряду (ст. 837 ЦК), надання послуг (ст. 901 ЦК), перевезення (ст. 908 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), доручення (ст. 1000 ЦК), комісії (ст. 1011 ЦК), управління майном (ст. 1029 ЦК) тощо.

Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань обумовлені їх специфічними озна­ками, до яких належать наступні:

1) цей вид зобов'язань включає в себе обов'язок сплатити гроші та має на меті погашення грошового боргу;

2) таке зобов'язання є підставою виникнення як права власності щодо готівки, так і зобов'язального права при безготівкових розра­хунках;

3) встановлюються спеціальні правила про відповідальність за по­рушення грошових зобов'язань у вигляді нарахування процентів річ­них як плати за безпідставне користування чужими грошовими коштами;

4) спеціальний порядок розподілу ризиків;

5) предметом виконання є грошові знаки у визначеній сумі чи у су­мі, що може бути визначена;

6) специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобов'я­зання, оскільки останнє у разі прострочення все одно залишається грошовим, на відміну від інших видів зобов'язань, які в результаті їх порушення (у тому числі й прострочення) можуть бути трансформо­вані у грошове зобов'язання.

Статтею 625 ЦК передбачений спеціальний вид відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання: на боржника покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму бор­гу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три про­центи річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання, є санкцією за його порушення. Отже, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики (ст. 1048 ЦК), до них застосовуються загаль­ні норми про цивільно-правову відповідальність. Проценти, встанов­лені ст. 625 ЦК, підлягають стягненню при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.