Застава, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань (Частина V)

Застава - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими креди­торами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Застава може виникати на підставі закону, дого­вору та судового рішення (ст. 574 ЦК). До «законної» застави застосовуються положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, коли інше не встановлене законом.

Згідно зі ст. З Закону «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. заставою може забезпечуватися будь-яке зобов'язання.

Зобов'язання, яке забезпечується заставою, називається основним зобов'язанням. Застав­не зобов'язання є акцесорним (додатковим) до основного.

Заставою можуть забезпечуватися і вимоги, які виникнуть у май­бутньому (ст. 573 ЦК): 1) забезпечення умовних (з відкладальною умовою) правочинів, у яких права та обов'язки сторін виникають або припиняються залежно від настання певної обставини, стосовно кот­рої невідомо, настане вона чи ні; 2) забезпечення зобов'язань, які мо­жуть виникнути між заставодержателем і заставодавцем, за умови визначення їх суті, розміру і строку виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 589 ЦК застава забезпечує вимогу кредитора-заставодержателя у повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Предметом застави може бути будь-яке майно (речі, гроші, цінні папери, майнові права), за винятком тих обмежень, що встановлюють­ся законом. Не може бути заставлене: 1) майно, вилучене з цивільного обороту; 2) національні культурні та історичні цінності, яні є об'єктами державної власності і занесені або підлягають занесен­ню до Державного реєстру національної культурної спадщини; 3) інше майно, застава якого прямо заборонена законом. Крім того, не мо­жуть бути заставлені вимоги, що мають особистий характер (вимоги про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної життю).

Закон передбачає можливість застави так званого «майбутнього майна» - речей та майнових прав, які заставодавець набуде після укла­дення угоди про заставу (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Права заставодержателя на річ, яка є предметом застави, поширю­ються на й приналежності, якщо інше не встановлене договором.

Іноземна валюта може бути заставлена з п. «г» ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.: це вимагає надання НБУ індивідуальної ліцензії на період, необхідний для здійснення такої разової валютної операції.

Майно, що є у спільній власності, ноже бути передане у заставу лише за згодою всіх співвласників (ст. 578 ЦК). Застава частки у спільній частковій власності взагалі забороняється: майно, яке пере­буває у спільній частковій власності, може бути самостійним предме­том застави за умови виділення його у натурі (ч. 2 ст. 6 Закону «Про заставу)» та ч. 2 ст. 6 Закону «Про іпотеку»).

Сторонами договору за­стави є заставодержатель - кредитор за основним зобов'язанням та заставодавець - особа, яка надає майно у заставу. Кредитор-заставо-держатель набуває заставне право на заставлене майно. Отже, річ, яка е власністю однієї особи, стає обтяженою на користь іншої. Тому кредитора-заставодержатсля інакше називають обтяжувач, а право за­стави, яке йому належить, забезпечувальним обтяженням.

Укладати договір застави можуть фізичні особи, юридичні особи, держава, інші суб'єкти публічного права. Згідно з ч. 2 ст. 583 ЦК надати майно у заставу може: 1) власник речі або особа, якій належить майнове право; 2) особа, якій власник речі або особа, котрій належить майнове право, передали річ чи майнове право і право заставити майно (зокрема, до категорії невласників, які можуть заставити майно, належать державні та комунальні підприєм­ства, що володіють, користуються і розпоряджаються майном на пра­ві повного господарського відання).

Заставодавцем може бути як боржник за основним зобов'язанням, так і третя особа - майновий поручитель (ч. 1 ст. 583 ЦК). Він повинен бути власником майна і мати право його відчужу­вати, і зобов'язується відповідати за боржника за основним зобов'язанням не всім своїм майном, а певною конкретною спеціально виділеною річчю. Солідарної відповідальності боржника і майнового поручителя перед заставодержателем не виникає. Майно­вий поручитель має право виконати основне зобов'язання у разі не­виконання його боржником з метою запобігання зверненню стягнен­ня на предмет застави (суброгація). Специфіка відносин полягає у тому, що третя особа може виконати зобов'язання всупереч бажан­ням як кредитора, так і боржника, але лише за умови, що склалися підстави для звернення стягнення на предмет застави.

Договір застави укладається у письмовій формі під остра­хом нікчемності (ст. 547 ЦК). Якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Таке посвідчення здійснюється за місцем знаходження нерухомо­го майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем їх реєстра­ції. У інших випадках договір застави може бути нотаріально посвід­чений, якщо на цьому наполягає будь-яка із сторін. Недодержання цих вимог тягне за собою нікчемність договору (ст. 14 Закону «Про заставу»; ст. 220 ЦК).

        Згідно зі ст. 577 ЦК застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована у відповідності із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстра­цію обтяжень» від 18 листопада 2003 р. на підставі заяви заставо-держателя (обтяжувача) з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. 

Реєстрація застави не є елементом форми договору застави. Вона необхідна для забезпечення інтересів кредитора-заставодержателя, а також інтересів третіх осіб, які є потенційними обтяжувачами, ос­кільки відомості, занесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб. Отже, будь-яка особа перш, ніж укласти договір застави, може перевірити: чи не обтяжене майно, яке пропонується під заставу, правом іншої особи.

Зміст договору застави. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, по­дається опис предмета застави, а також зазначаються інші умови, по­годжені сторонами договору.

Оцінка предмета застави здійснюється тоді, коли це передбачено договором або законом (ст. 582 ЦК). Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. передбачає обов'язкову оцінку в разі передачі під заставу державного та комунального майна (ст. 7). Оцінка предмета застави здійснюється сторонами відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо ін­ший порядок не встановлений договором або законом.

З моменту укладення договору застави між эасгаводержателем та за­ставодавцем виникає низка взаємних прав та обов'язків. Основні з них— це права з користування та розпорядження заставленим майном.

Якщо предмет застави залишається у володінні заставодавця, він, за загальним правилом, може ним користуватися, у тому числі одер­жувати з нього плоди та доходи. Однак договором застави може бути встановлена заборона на користування таким майном або неможли­вість користування може випливати із суті застави. Якою ж предмет застави передасться у володіння заставодержателя, діє протилежне правило. Презюмується, що заставодержатель не має права користу­ватися закладеною річчю. Однак таке право може бути надане йому договором застави. Більше того, договором на заставодержателя мо­же бути покладений обов'язок одержувати з предмета застави плоди та доходи (ст. 586 ЦК).

Питання про розпорядження предметом застави також може ви­никнути як стосовно заставодавця, так і щодо заставодержателя.

Заставодавець має право розпорядитися предметом застави (відчу­жувати, передавати у користування іншій особі) лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором застави (ч. 2 ст. 586 ЦК). У Законі «Про іпоте­ку» це питання вирішено імперативним чином: іпотекодавець має право розпоряджатися предметом іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі або у вне­сених до нього змінах та доповненнях (ч. З ст. 9 Закону «Про іпоте­ку»). Договір про заставу може містити заборону відчуження застав­леного майна. На даний момент безпосередньо законом передба­чається, що при посвідченні договору застави нерухомого майна нотаріус накладає заборону на його відчуження (ст. 73 Закону «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.).

Відчуження заставодавцем предмета застави не припиняє права застави заставодержателя, оскільки діє принцип права слідування. Виняток складають наступні випадки: 1) заставодержатель надав згоду на відчуження майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності майна здійснюється у ході проведення господарської діяль­ності, предметом якої с систематичні операції з купівлі-продажу ру­хомого майна; 3) право власності виникло у покупця в результаті примусового продажу заставленого майна (у цьому випадку право за­стави припиняється, бо згідно з ч. 2 ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень).           

Наявність обтяження майна у вигляді права застави не позбавляє заставодавця можливості заповідати це майно.

Перезастава заставленого майна дозволяється, якщо інше не встановлено законом чи попереднім договором застави. Ці відносини підпорядковуються принципу старшинства (ст. 588 ЦК): якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням, заставне право попереднього заставодержателя зберігає силу. Вимоги заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави, після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів. Заставодачець зобов’язаний попередити всіх наступних заставодержателів про всі попередні застави.

Заставодержатель, у володіння якого переданий предмет застави, має право перезакладу, якщо це прямо передбачене договором заста­ви. Такий висновок можна зробити, аналізуючи ч. 2 ст. 583 ЦК. Строк перезакладу у цьому випадку не повинен перевищувати строку пер­шого закладу.

Види застави. ЦК визначає лише іпотеку та за­клад. Закон «Про заставу»: 1) заклад; 2) застава товарів у обороті та переробці; 3) застава майнових прав; 4) застава цін­них паперів. Ці види можуть бути об'єднані під одним терміном «застава рухомого майна».

Заклад. У відповідності з ч. 2 ст. 575 ЦК заклад - це застава рухо­мого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третьої особи. Закладу притаманні дві ознаки: 1) предметом закладу можуть виступати тільки рухомі речі; 2) заклад передбачає передачу речі у володіння кредитора-заставодержателя (або третьої особи).

Заставодержатель як володілець чужої речі зобов'язаний: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідом­ляти другу сторону договору застави про виникнення загрози зни­щення або пошкодження предмета застави. Якщо виникає загроза за­гибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмета закладу не з вини заставодержателя, він має право вимагати заміни предмета за­кладу, а у разі відмови заставодавця виконати цю вимогу - достроко­во звернути стягнення на предмет застави.

Застава товарів у обороті та переробці.  Така застава не передбачає передачі предме­та застави у володіння заставодержателя. Предметом договору застави товарів у обороті та переробці є ро­дові речі (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо). В такому договорі застави зазначаються зна­ходження товарів у володінні заставодавция чи їх розташування у певному цеху, на складі, у іншому приміщенні або іншим способом.

Суттєва відмінність такої застави полягає у тому, що заставодавець може безпереш­кодно реалізовувати заставлені товари. Продані товари перестають бути предметом застави, а ті, які набуваються заставодавцем (товари того ж роду та якості або інші товари, види яких передбачені догово­ром), навпаки, стають, заставним забезпеченням з моменту виник­нення на них права власності. Причому заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами тієї ж або більшої вартості. Зменшення вартості заставлених товарів дозволяється тільки у випадках, якщо це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості.

Застава цінних паперів. Застава векселя або іншого цінного папе­ра, що передається шляхом вчинення передаточного надпису (індоса­менту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержа-телю індосованого цінного папера. Застава цінного папера, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за договором між за-ставодержателем та особою, на ім'я якої виданий цінний папір. За згодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на збе­рігання у депозит нотаріуса або банку. Купонні листки на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від права, визначеного у цінному папері, будуть предметом застави тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов'язання, у разі, коли інше не пе­редбачено договором.

Звернення стягнення на заставлене рухоме майно. За загальним правилом заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли забезпечене зобов'язання не буде вико­нано у встановлений строк. Однак законом та договором можуть бути передбачені підстави для дострокового звернення стягнення на пред­мет застави: у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця; у разі порушення заставодавцем пра­вил про розпорядження предметом застави, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на рухоме майно здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, а також у позасудовому порядку згідно із Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

На підставі виконавчого напису нотаріуса звернення стягнення на заставлене майно здійснюється, якщо договір застави був нотаріаль­но посвідчений. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що під­тверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на під­ставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою КМУ від 29 червня 1999 р. № 1172.

Згідно із Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до способів позасудового звернення стягнення на за­ставлене рухоме майно належать: 1) передача рухомого майна у власність заставодержателя в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов'язання; 2) продаж заставодержателем предмета застави шля­хом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою або на публічних торгах; 3) відступлення заставодержвтелю права грошової вимоги, якщо предметам забезпечення є грошова вимога; 4) переказ заставодержателю відповідної грошової суми, у тому числі у порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечення є гроші або цінні папери.

Якщо звернення стягнення на заставлене майно здійснюється у су­довому порядку, заставодержатель до моменту подання відповідного позову зобов'язаний письмово повідомити всіх обтяжувачів, на ко­ристь яких встановлено зареєстроване обтяження цього рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави.

За загальним правилом, реалізація предмета застави провадиться шляхом його продажу з публічних торгів у порядку виконавчого про­вадження; тому в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета застави. Рішення суду може передбачати й інші способи реалізації прав заставодержателя, зокрема: 1) передачу рухомого майна у влас­ність заставодержателя; 2) продаж заставодержателем предмета за­стави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою або на публічних тортах; 3) відступлення заставодержателю права грошової вимоги, якщо предметом забезпечення є грошова вимога; 4) переказ заставодержателю відповідної грошової суми, якщо пред­метом забезпечення є гроші або цінні папери.

Заставодержатель, який мас намір звернути стягнення на предмет застави у позасудовому порядку, зобов'язаний: 1) зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави; 2) надіслати боржнику та іншим особам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, відповідне письмове повідом­лення, у якому визначається позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, що має намір застосувати заставодержатель, та міститься вимога до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет застави заставодержателю протягом 30 днів з мо­менту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави. Заставодержатель може самостійно обирати позасудовий спосіб, однак обраний ним спосіб не повинен порушувати прав та інтересів інших осіб.

Якщо предметом застави є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення заставодержателю відповідного права. Заставодержатель повинен повідомити заставодавця та інших обтяжувачів відповідного права грошової ви­моги про свій намір набути на свою користь таке право.

У разі, якщо предметом застави є гроші, задоволення забезпеченої заставою вимоги заставодержателя здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимо­ги. Такий переказ може здійснюватися банком у порядку договірного списання. Якщо на момент звернення стягнення грошові кошти зна­ходяться у володінні заставодержателя та їх сума перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, заставодержатель зобов'язаний по­вернути надлишок боржнику.

Якщо предметом застави є боргові цінні папери, що знаходяться у правомірному володінні заставодержателя, і строк платежу за якими настав або платіж за яким проводиться на вимогу держателя, заставо­держатель задовольняє свої вимоги шляхом пред'явлення відповідного цінного папера до оплати. Якщо сума, отримана від оплати бор­гового цінного папера перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, заставодержатель повинен повернути надлишок боржнику.

Застава нерухомого майна (іпотека). Іпотека виділяється, по-перше, тим, що її предметом виступає неру­хоме майно, а, по-друге, що це майно залишається у володінні і ко­ристуванні іпотекодавця.

Іпотека найчастіше забезпечує повернення боргу за кредитним договором та за договором позики. Регулюється Законами України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпо­течні сертифікати» від 19 червня 2003 р. та «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. Відповідно до ст. 1 за­значеного Закону іпотека є видом забезпечення виконання зобов'я­зання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі неви­конання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно пе­ред іншими кредиторами цього боржника.

На іпотеку поширюються за­гальні правила застави. Підлягає державній реєстрації, але недотримання цієї умови не робить іпотечний договір недійс­ним. Укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Закон вводять поняття заставної, якою є борговий цінний папір, що засвідчує безумовне право його власника на отриманим від бор­жника виконання за основним зобов 'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі, у разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Вона оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Вона може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту (передаточного напису).

У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язання за до­говором, який обумовлює основне зобон 'язання, та виникають грошо­ві зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформ­лення заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної.

Заставна підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку разом з державною реєстрацією обгяження відповідного не­рухомого майна іпотекою. Після реєстрації випуску заставної її ори­гінал передається іпотекодержателю.

Відповідно до вимог ст. 21 Закону заставна складається у письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної. Підписують заставну іпотекодавець та іпотекодержатель.

За допомогою заставних може забезпечуватися випуск іпотечних цінних паперів - іпотечних облігацій й іпотечних сертифікатів. При цьо­му емітентом іпотечних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на таку діяльність відповідно до закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про шдоволення вимог іпотекодержателя.